Коли спостерігачі розглядають лінії розлому, якими може розвалитися Російська Федерація, вони зазвичай зосереджуються або на автохтонних етнічних чи регіональних групах, або великих територіях, де, на думку, можуть утворитися власні федерації.
Це цілком доречно, але часто призводить до того, що багато хто ігнорує потенційну роль у демонтажі Російської імперії тих груп, які влада свого часу переміщала урядовими розпорядженнями і які тепер становлять загрозу територіальній цілісності цієї імперії. Найважливішими з цих феноменів є так звані «клини» етнічних українців, які були переселені в різні частини Росії наприкінці царського періоду, і найбільшим з них виглядає Зелений Клин , який складався тоді з кількох мільйонів етнічних українців, які заселили територію, яка зараз називається Далеким Сходом Росії».
Коли туди було переселено українців, російська влада вважала, що цим вони закріплять нові завоювання імперії; Проте подальша історія показала, що потенційно можуть стати загрозою цьому імперському устрою і навіть основою для створення нових держав і нових союзів.
Згадка Зеленого Клина на цій конференції зараз особливо важлива не тільки тому, що російські офіційні особи бояться такої можливості, а й тому, що Японія відігравала важливу роль у житті етнічних українців у минулому і може зробити це знову в союзі з власне Україною та для досягнення своєї мети повернення Північних територій, які зараз перебувають під російською окупацією. На Курильських островах, як зазначив колишній міністр оборони Японії, 60 відсотків мешканців і досі є етнічними українцями. А Микола Патрушев, секретар Путінської Ради безпеки, вказав раніше цього року, що
у південних районах Далекого Сходу, враховуючи велику частку переселених туди вже за часів [царського прем’єр-міністра Петра] Столипіна, значну кількість жителів вважають українську культуру рідною.
Таким чином, Кремль визнає, що Зелений Клин становить загрозу територіальній цілісності Російської Федерації., і, зокрема, Токіо має вагомі підстави, виходячи зі своєї історії в регіоні та поточних геополітичних потреб, приділяти йому навіть більше уваги, ніж будь-коли в минулому. Мало хто знає історію Зеленого Клина і ще менше знає історію участі в ньому японців. Тут не місце наводити довгі подробиці: їх із найбільшою користю можна знайти у мемуарній історії лідера Зеленого Клина 1920-х років. Івана Світа у його авторитетній книзі «Українсько-японські відносини» (українською мовою, Нью-Йорк, 371 стор.) та у всебічному дослідженні Джона Дж. Стефана «Далекий Схід Росії» (Стенфорд, 1994). (Автор цих рядків також часто писав про Зелений Клин та інші українські «клини» в Росії на своєму порталі «Вікно в Євразію» ; російський переклад статті про кубанський Малиновий Клин можна прочитати в Регіон.Експерті.)
Агресивні дії Володимира Путіна проти України з 2014 року змусили Київ згадати історію Зеленого Клина як потенційного регіонального союзника проти Москви, а Токіо та Пекін – почати розглядати його як власну безпеку. Під час Громадянської війни в Росії етнічні українці, які складали Зелений Клин, виступали за створення власного незалежного уряду та протистояли Білим арміям, які підтримували ідею «єдиної та неподільної Росії» та відмовлялися визнавати права етнічних українців чи інших неросійських народів.
Ця невдача більшості антибільшовицьких лідерів сприяла перемозі Леніна, але після 1917 року радянська влада поводилася ще репресивніше, відмовляючи в продовженні роботи україномовних шкіл та інших установ і насильно реідентифікуючи українців у «далекосхідників» . Оскільки багато мешканців області були змушені оголосити себе етнічними росіянами, точна кількість українців серед них за радянських часів і після неї залишається невизначеною. Але деякі вчені підрахували, що до половини жителів регіону мають українське коріння, і припускають, що це коріння може стати ще важливішим, враховуючи російський націоналізм Путіна та його нападки на Україну .
У радянські часи Москва робила все можливе, щоб не лише придушити етнічну українську громаду Зеленого Клина, а й не дати іншим звернути на неї увагу. Але, незважаючи на це, Японія і меншою мірою Китай цікавилися ситуацією в регіоні, оскільки обидві країни були переконані, що українці можуть допомогти їм у досягненні їх геополітичних цілей. До речі, та інші країни вситивали специфіку Далекого Сходу. У середині 1980-х років, як докладно описує Джон Стефан у своєму дослідженні, Сполучені Штати навіть мовили українською з радіостанцій у Японії , і це було досить унікальне рішення, оскільки Москва «не визнавала» наявність у цьому регіоні великої української громади. Але місцеві українці все ж таки розуміли, що за кордоном про них пам’ятають.
Коли розпався СРСР, в Україні заговорили про необхідність відновлювати зв’язки з різними клинами всередині РФ. Ці проекти іноді виглядали химерно, наприклад, коли одна група українців у Києві пропонувала визнати Зелений Клин Східною Україною та вимагала відкриття коридору через територію Росії. Але з огляду на власні труднощі України такий інтерес поступово знижувався до 2014 року, коли втручання Путіна у справи Донбасу та його незаконна анексія українського Криму поставили перед Києвом завдання шукати всіх можливих союзників, щоб перешкодити діям Москви проти України та українців. Тоді українські аналітики та політики активно згадали про «клин» взагалі і Зелений клин зокрема, і офіційний Київ привітав увагу до них як до знаків того, що Україна має союзників у якихось несподіваних місцях.
Після повномасштабного вторгнення Путіна в Україну минулого року цей інтерес став ще більшим; а будь-яка підтримка Зеленого Клина та інших клинів тим більше вітається. Верховна Рада ухвалила ухвали на підтримку, а українські коментатори регулярно обговорюють долю українців у РФ і особливо на схід від Уралу. Невипадково діячі типу Патрушева цим дуже стурбовані, і їхня тривога стане ще сильнішою, якщо з’являться ознаки того, що Зелений Клин не тільки починає жити власним життям, а й користується підтримкою іноземних держав, таких як Японія.. Японія, у свою чергу, має всі підстави для таких кроків, як початок інформаційних трансляцій на далекосхідне населення та привернення уваги до українців Далекого Сходу – не лише через свою історичну роль у регіоні, але й через бажання підтримати Україну як частину міжнародного співтовариства, що виступає проти Москви. І така підтримка може забезпечувати повернення Північних територій. Якщо ж Японія буде недостатньо активною у цьому питанні, тоді ініціативу геополітичного лідерства в регіоні поступово братиме на себе Китай.
Відновлення з Японії вільного інформаційного мовлення для жителів російського Далекого Сходу, яке б ламало стереотипи московської пропаганди, стало б дуже актуальним першим кроком. Але слід також підтримати вивчення історії українців на Далекому Сході та надати допомогу місцевим активістам, змушеним емігрувати. Така підтримка не вимагатиме великих витрат, але в історичній перспективі вона може принести значну вигоду як українцям, так і іншим народам Далекого Сходу, і Японії.
Пол Гобл
Регион-Эксперт
