Інгерманландська журналістка та дослідниця Світлана Гавриліна пише про діалектологічну експедицію на Кольський півострів у 1978 році. Старі помори, які нам зустрічалися там, говорили про себе так, відповідаючи на питання «хто ви»: «Ми новгородські. Діди від царів втекли».
Палеогенетики вивчили поліморфізм Y-хромосоми у трьох популяціях поморів Білого моря: Онезького, Літнього та Зимового берегів. Аналіз субтотальних вибірок дозволив виділити генетичні портрети та зіставити їх із генофондами кожної групи. Дослідження генофонду поморів по панелі маркерів Y-хромосоми виявило 14 гаплогруп, з найбільшою частотою прояву: I1, N3 та R1a (25%) та I2a, R1b (8%).
Відмінності генетичних портретів поморів складаються за рахунок своєрідності генофонду кожної з популяцій: у поморів Зимового берега знижено частоту гаплогрупи N3a4 та підвищено частоту I2; у популяції Літнього берега не виявлено гілки гаплогрупи R1a, характерні для двох інших популяцій, але підвищена частота R1b; у популяції Онезького берега висока частота N3a4, але низька I2. Особливості спектра та частот гаплогруп створюють унікальність генетичного портрета кожної популяції поморів.
Кожній із трьох популяцій поморів притаманний свій діапазон генетично близьких популяцій. Помори Онезького берега генетично схожі з широким колом фіномовних народів Північноєвропейського ареалу і з деякими російськомовними популяціями, у генофонді яких є вплив дослов’янського біотипу . Помори Літнього берега мають генетичну схожість зі скандинавами , що пояснюється як загальним палеоєвропейським субстратом, так і пізнішою експансією норманів на Схід. Для поморів Зимового берега зафіксовано деяку генетичну близькість лише до двох популяцій Фінляндії та Швеції.
Генетичні відстані між популяціями поморів виявилися зіставними із загальним розмахом мінливості . Причиною цього є, разом з дрейфом генів, різний субстрат, що лежить в основі генофонду кожної популяції, що втрачається в міграційних зв’язках у географічно, етнічно і культурно близьких популяцій. Серед поморів Онезького берега не було виявлено помітної генетичної подібності з автохтонним населенням Новгородчини , що вказує на відсутність генетичних слідів демічної експансії при новгородській колонізації Помор’я.
Аналіз популяцій, що становлять етнографічну групу поморів (Архангельська область), призводить до значного збільшення значень міжпопуляційної диференціації. Помори
Професор Олег Павлович Балановський у книзі «Генофонд російської нації» писав, що «схожість північних російських популяцій із фінами дуже невелика, з естонцями ж – досить висока. Проблема в тому, що ті самі генетичні варіанти зустрічаються і у балтських народів (латишів і литовців). Наше дослідження генофонду північних росіян показало, що трактувати його особливості як успадковані від асимільованих російськими фінно-угрів було б необґрунтованим спрощенням. Особливості є, але вони пов’язують північних росіян не тільки з фінно-уграми, але також і з балтами, і з німецькомовним населенням Скандинавії. Тобто ці гени – ризикну припустити – могли бути успадковані предками північних росіян з давніх часів, коли ні слов’ян, ні фінно-угрів, ні германців, ні татар ще просто не було на світі».
Багато досліджень показують, що генетичні характеристики поморів ближчі один до скандинавів і фінно-угрів, ніж до інших етнічних груп у Росії. Це з їх географічним розташуванням і зв’язком коїться з іншими народами протягом століть. Дані генетичних досліджень, проведених у Росії, показали, що помори мають вищу частоту генів, притаманних скандинавських народів, ніж інші етнічні групи у Росії. Також з’ясувалося, що генетичні характеристики поморів пов’язані з фінно-угорськими народами, такими як фіни, карели і вепси.
Ці результати не повинні дивувати з огляду на історичні зв’язки між цими народами. Наприклад, помори протягом століть займалися рибальством та мореплаванням на Білому морі та Карському морі. Вони були у постійному контакті з сусідніми народами, у тому числі і з фінно-угорськими та скандинавськими.
Владислав Нобель-Олійник
