Третій військовий вересень починається з фронтової активності в районі Покровська, польоту Путіна до Монголії та арештів чергових друзів Шойгу. Керівники американської Демпартії відхрещуються від каїнової підтримки Кремля, але, як і раніше, зволікають за допомогою України. Втім, долю путінізму вирішать не вони.
Їм не подобаються вороги нацистів
ЗСУ окопуються на Курщині. ЗС РФ посилюють тиск у районі Покровська. Втрачено кілька населених пунктів. У свій час повідомлялося мало не про крах фронту, але проте марно. На даний момент наступ путінських військ зупинено, хоча над Покровським, як і раніше, нависає загроза.
Невдачі Кремля компенсуються жорстокістю. Щойно мережа облетіла запис вбивства полоненого українця, якого ставлять у провину найстрашніше — захист своєї країни від мародерів і ґвалтівників. Вбивця відверто проговорився: “Ми прийшли звільняти цю землю від ворогів нацизму”.
Z-блогери встигли зрадіти після повідомлення про майбутнє попадання Стрєлкова на фронт, проте дружина полководця заявила, що це фейк. Значить, не допоможе рідній армії. Натомість моральну підтримку надав Лукашенко, який висунув низку бронетанкових підрозділів до кордону з Україною.
Виступаючи на ВЕФ, Путін заявив, що пріоритетною метою СВО є «звільнення Донбасу та Курської області». З ним заочно сперечається Алаудінов, який заявляє, що війну РФ вже виграла. Справді, навіщо сумувати? Москва поки що належить їм.
Злодії та Собчак
Традиція внутрішніх чисток у РФ не переривається. Наприкінці серпня наручники зачинилися за спиною у колишнього заступника міністра оборони Павла Попова. З’ясувалося, що він, як і всі воєначальники Кремля, краде як не в себе, придбавши нерухомість на 500 мільйонів рублів. Зрозуміло, що взяли не за це: дуже дружив із Шойгу. До речі, син цього генерала відкрито торгував військовим спорядженням та амуніцією в інтернеті. Заповзятливий хлопець!
2 серпня за зябра взяли замкома ЛенВО Валерія Мумінджанова, який, завідуючи департаментом ресурсного забезпечення МО РФ, поставив до армії обмундирування на півтора мільярда рублів, а в кишеню поклав 20 мільйонів. На тлі Попова, звісно, дрібно. Але ще дрібнішим виглядає присвоєння трикімнатної квартири колишнім заступником міністра у справах НС Павлом Баришевим. 6 вересня на нього заведено кримінальну справу.
Нові віяння відчула Ксенія Собчак, яка тепер уже відкрито хвалить Маргариту Симоньян і закликає підтримувати путінські війська, бо за Курськ прикро. І справді, низові люди, за скаргами Z-воєнкорів, просто ігнорують інтереси путінської армії. На словах ніби «за», а насправді здають солдатам хати за кінськими цінами.
Внутрішньому мандражу сприяють удари українських безпілотників по Москві. Зокрема, кілька днів тому незрозуміло від чого спалахнула будівля уряду РФ. Зрозуміло, Путіну міністрів не шкода, але страшнувато. Сняться Полтава та Львів, за які прийде відплата.
Будні тюрми народів
Страх страхом, але прагнення збереження влади сильніше. Тим більше, що втрата влади означає смерть. Звідси «зухвала» (за задумом кремлівського резидента) поїздка до країни, яка підписала Римський статут. Монголію виявилося простіше продавити, ніж Вірменію та ПАР. Дорогою деспот заїхав до Тиви.
Школярі найнеблагополучнішого регіону РФ, роззявивши роти, слухали розповіді геостратега про успіхи ЗС РФ на Донбасі і про те, що маленькі члени його родини вільно розмовляють китайською. Здається, йому ніхто не наважився повідомити, що тувінці не мають відношення до китайців. Ні в мовному, ні в релігійному значенні.
Не повідомили Путіну і про те, що в Тиві є місця, куди «ветеранам СВО» краще не потикатися. І це стосується не тільки вовчих кутів, як не було радянської влади, так немає і путінської. Навіть у Кизили можуть побити «військового гастролера». Втім, влада відривається на тих, хто слабший. Наприклад, нещодавно складено протоколи на батьків одного кизильського дев’ятикласника: 1 вересня викинув на смітник листівки місцевого едросу.
Наприкінці серпня з’явився урядовий документ, з якого випливає, що молодь у РФ нині знову не та. Тягнеться до західного способу життя і стилю поведінки, з якого випливають космополітизм, аполітичність і девіація. Запахло пізньою сталінщиною. Девіацією путінці, як відомо, вважають любов до Батьківщини та прагнення захищати її від мракобісів (ніж зайняті зараз ЗСУ). А щодо аполітичності турбуються даремно. Так, путінських орків часом б’ють без слів, не висуваючи жодних політичних вимог – але навряд чи вони багато від цього виграють.
Загальна кількість злочинів за участю неповнолітніх начебто зменшилася, але це стосується не всіх діянь. Число особливо тяжких злочинів у цій категорії стрибнуло вгору майже на чверть, побивши п’ятирічний рекорд. Неважко здогадатися, що багато хто з подібних «злочинів» є такими лише з погляду путінської кривосуддя. Настане час, і на вулицях міст колишньої імперії з’являться вулиці, названі на честь партизанів, підпільників, борців проти тиранії.
Більш зрілі громадяни теж розуміють, де вони живуть і хто ними править. Наприклад, у травні цього року в Читі одним із таких громадян був обезголовлений «ветеран СВО» Олександр Толстоногов. 17 серпня в тій же Читі на смерть зарізаний ще один орк. Зробили це двоє мешканців Бурятії. Та й у самій Бурятії, як і в Тиві, путінським медаленосцям далеко не скрізь дозволяють відкривати рота.
Долю путінізму вирішать вони
Азербайджанський та монгольський вояжі кремлівського володаря здаються вдалими для нього. Інша річ, що ніхто вже не згоден дружити з РФ безкоштовно. Улан-Батор в обмін отримує дешеву електрику. Баку – відмова від великодержавних амбіцій у регіоні. Дещо отримує і РФ. Буряти та тувинці наочно бачать, що марно покладати надії на Хурелсуха; башкирам і татарам немає сенсу звертатися за заступництвом до Алієва та Ердогана, який тепер ломиться у БРІКС.
Путін поспішив вимастити своєю «підтримкою» і Камалу Харріс. У демократів з’явився зайвий привід для роздумів: чи така вже ефективна їхня допомога Україні? Принаймні винуватець урочистостей не тільки не боїться, а й має намір продовжувати своє життя нескінченно довго. 5 вересня він доручив придворним алхімікам із РАН створити еліксир вічного життя. Такий вигляд має «наука» в РФ-2024.
Долю путінізму вирішать не Алієв із Хурелсухом і навіть не Камала Харріс. Еліксир марний, коли є герої, здатні підстрелити режимного військкома або обезголовити «ветерана СВО». До Путіна та його підручних коса прийде з народу, з вулиць та з підворіття, з конспіративних квартир та партизанських схронів.
Федір Шапоренко
