Ситуація з дозволами бити західною зброєю по цілях у Московії скандальна та ганебна. Звичайно, не треба було б взагалі питати жодних дозволів, але, мабуть, верх бере побоювання, що більше далекобійних ракет не дадуть, якщо не питати. Таке ж в’яле позорище, як було того року з голосуванням допомоги Україні в американському Конгресі…
Але Захід якраз не сприймає це як скандал. Все, що було в Америці та Європі після 1945 року, відсунуло на задній план такі поняття, як «честь» та «гідність» у західних еліт. Їх замінила Realpolitik. Зараз вожді Заходу ганебно бояться дати відсіч Московії. Втім, радянського режиму вони боялися не менше.
Московія – третьосортна за економічним потенціалом і десятиступенева за інтелектуальним потенціалом держава. Перше місце у неї лише з понтів. Москальська армія спочатку вважалася другою у світі. Потім – другою в Україні. Тепер, після Курська, вона друга в Російській Федерації.
Проте всі дипломатичні візити, раути, зустрічі керівників, заяви, наміри, взагалі все, що відбувається на Заході – це просто засіб якось прикрасити цю ганьбу. Слів багато, у тому числі й слів підтримки України – справ неприпустимо мало!
Захід просто боїться. І це бачать не лише українці. Це бачать москалі, це бачать китайці, це бачать навіть бразильці – словом, усі. Бачать, що Заходом керують люди, позбавлені волі. Позбавлені ідей. Позбавлені цілей. Зараз начебто хочуть все-таки дозволити бити в глиб Московії ракетами Storm Shadow. Це крилаті ракети. А ось ATACMS’ами – балістичними ракетами – дозволяти не хочуть. Але вся фішка в тому, що балістичні ракети дуже важко збивати за допомогою московських С-400. А крилаті ракети – набагато легші. Саме тому дають дозвіл бити саме ними. Щоб українці не завдали Московії надто великої шкоди своїми ударами…
Ганебна боягузливість Заходу – це навіть не страх якихось геополітичних перспектив. Навіть не страх ядерної війни. Чи не страх відповідальності. Ні, мова зовсім не про це.
Вони бояться вийти хоч трохи із зони комфорту. Вони ж розуміють, що Московії нема чим відповідати, окрім як паскудити і свинячити. Московія може влаштувати якусь диверсію на залізниці. Може найняти якусь кількість людей, які спалюватимуть трансформаторні будки. Це сприймається як страшна катастрофа. Московія може надсилати або наймати якихось убивць, – ФСБ контролює в РФ всю організовану злочинність. (Та й Красиков якраз на волі, чекає на нове завдання.)
А європейські політики звикли жити дуже спокійно. Вони їздять на роботу велосипедами. А тепер що – на броньованому велосипеді доведеться їздити? У броньованому автомобілі? Не підеш у улюблене кафе з’їсти круасан, бо в круасані раптом може опинитися «новачок»… Вони бояться за себе, коханих.
А дехто ще пам’ятає, як СРСР умів нацьковувати на західних керівників ліворадикалів. У 70-ті чимало європейських політиків було викрадено і вбито такими угрупованнями, як Action directe, Rote Armee Fraktion, Червоні бригади та ін. Ці назви наводять жах досі. (На тих, хто пам’ятає, певна річ.) І стояла за ними Москва. Та сама Москва, що й нині.
А в наш час, окрім лівих, є ще й радикальні ісламісти. (Найкращим символом симбіозу тих та інших є Карлос, – правда, він сидить уже 30 років на півночі у Франції.) Яких Москва так само підгодовує та підтримує, як у 70-ті європейських ліваків – і за потреби використовує для терору у західних містах. Вибухи в метро, в аеропортах, напади на редакції ЗМІ та синагоги, розстріли випадкових перехожих на вулицях, людей у кафе та на стадіонах, ось це все. Що вже не одноразово і було.
Тобто цьому середньостатистичному європейському політику хочеться й надалі їздити на роботу на велосипеді і їсти круасан. Американському політику теж хочеться почуватися спокійно. Вони жалюгідні боягузи, що ставлять долю країн і народів у залежність від свого особистого комфорту.
Але історія не закінчується ні сьогодні, ні завтра. Нинішня війна триватиме ще невідомо скільки – але у разі, якщо Московія в будь-якій формі збережеться, то ця війна точно не остання.
Єдине, що може і має зробити Україна у такій ситуації – максимально розгортати на своїй території виробництво власних озброєнь. А головне – негайно розпочати відновлення ядерної зброї. Жодної іншої гарантії, здатної стримати москалів, не існує – як не існує і нікого, крім командування ЗСУ, хто зважиться у разі потреби цю ядерну зброю по території РФ застосувати.
Тільки ядерні заряди та їх носії дають реальну суб’єктність і можливість самим вирішувати свою долю всім, чию долю століттями вирішували у Москві. Не лише Україні, до речі. Але в інших немає технологій, кадрів, сировини та всього іншого, що потрібно для виробництва ядерної зброї – а Україна має! А вже якщо принизливе для України «перемир’я» з москалями все-таки відбудеться – Україні слід терміново, негайно зайнятися виробництвом ядерної зброї, щоб встигнути до моменту, коли москалі наплюють на всі «перемир’я» і попруть знову…
Борис Стомахін
