Міністерство закордонних справ України привертає увагу міжнародної спільноти до рішення уряду РФ ініціювати денонсацію Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Цей крок фактично є зізнанням у злочині – системній практиці катувань і прагненні уникнути відповідальності за грубі порушення прав людини. Сучасна Росія – це територія беззаконня та приниження людської гідності. Рішення про вихід з Конвенції про заборону катувань лише закріплює цю реальність та остаточно ставить Росію в ряд країн, для яких ціна людського життя та гідності дорівнюють нулю.
На відміну від більшості інших міжнародних договорів у цій сфері, що покладаються переважно на декларації, звітність або періодичні огляди, Конвенція містить превентивний механізм як регулярних, так і раптових відвідувань місць несвободи Європейським комітетом із запобігання катуванням (ЄКЗК/СРТ) з метою безпосередньої перевірки умов утримання та поводження з людьми.
З лютого 2022 року Україна системно наполягала та наполягає на виключенні Росії з усіх механізмів співробітництва в рамках Ради Європи. Це обумовлено глибоким усвідомленням того факту, що Росія перетворилася на тоталітарну державу із засиллям репресивного апарату, який системно порушує права людини, підриває демократію і зневажає верховенство права.
Лише процедурні положення Конвенції, яка не передбачає примусового виключення держави-учасниці, дозволяли Росії формально залишатися стороною цього важливого міжнародно-правового документа. Водночас Росія фактично руйнувала механізм Конвенції: не брала реальної участі у роботі ЄКЗК та не допускала на свою територію експертів Комітету для вивчення й документування ситуації з катуваннями.
Це вписується у ширшу практику РФ із блокування незалежного доступу, зокрема відмов у повному доступі Міжнародного комітету Червоного Хреста до місць несвободи, включно з місцями утримання військовополонених. Все це свідчить про те, що Росія планомірно “закриває” будь-які канали міжнародного контролю, намагається приховати від світу жахливу правду про створену в країні систему катівень, повертає собі славнозвісну репутацію “імперії тюрем”.
Саме послідовний політичний, правовий та публічний тиск України у Раді Європи та інших міжнародних форматах, системне документування злочинів і мобілізація партнерів позбавили РФ можливості імітувати “співпрацю” з механізмами запобігання катуванням і призвели до формалізації прагнення уникати незалежного контролю.
Країна, що використовує катування як невід’ємну складову своєї політики, не може бути стороною Конвенції, яка має об’єднувати правові держави. Відповідальність держави-агресора за численні злочини, зокрема катування, має бути невідворотною. Україна наполягає на якнайшвидшому використанні міжнародних механізмів притягнення до відповідальності та закликає міжнародну спільноту діяти активно та без зволікань.
