Нас лякають акціями відплати за палаючі танкери. Деякі країни висловлюють “стурбованість”, по дипломатичних каналах, навіть погрози.
Їм слід зрозуміти одне. Ми ведемо важку оборонну боротьбу з чисельнішим і добре озброєним ворогом.
Наші союзники роз’єднані і нерішучі. Деякі з них нас зрадили і хочуть продати нас жорстокому ворогу. Нам немає звідки чекати нової чи додаткової допомоги.
Ми у важких боях втрачаємо людей і землю. Українські оборонці чіпляються за кожен клаптик рідної землі.
А іншої землі ніж ця, на якій ми стоїмо, в українців немає. Нам нікуди з неї їхати.
Ми приречені на тотальний спротив і маємо бити ворога скрізь. Бити по будь яким його спроможностях. В Чорному і Балтійському морях. В Атлантиці і у Тихому океані. На його території і поза нею.
Все що ми можемо зробити це те, щоби вони заплатили високу ціну. І декілька їх наступних поколіннь будуть лякати своїх дітей “бандерівцями”. Щоб забули сюди дорогу назавжди. Тут їх навічно чекає зневага і смерть. І на цьому шляху ми маємо стояти твердо і безкомпромісно, незважаючи на дипломатичні і практичні труднощі.
