Російська імперська система завжди потребувала не лише контролю над територіями. Їй був потрібен контроль над людьми, їхньою пам’яттю, ресурсами, освітою — і, зрештою, над самим правом говорити від власного імені.
Сьогодні ця закономірність проявляється особливо виразно.
На Ямалі організація, яка колись захищала інтереси корінних народів перед промисловими компаніями, дедалі тісніше інтегрована з регіональною владою та нафтово-газовим сектором. Незалежних активістів у Росії переслідують, оголошують «екстремістами» або «терористами», а міжнародну діяльність намагаються поставити під контроль держави. На окупованих українських територіях Москва водночас нав’язує власну історичну пам’ять, систему освіти та мілітаризовану ідентичність.
Це не окремі епізоди.
Це одна система.
Хто має право говорити від імені народу?
Одним із найважливіших інструментів імперського управління є підміна представництва.
Імперії значно зручніше вести діалог із лояльною організацією, ніж із незалежним рухом, який ставить під сумнів сам принцип імперського контролю.
Саме таку трансформацію демонструє історія організації «Ямал — нащадкам!».
За даними розслідування Arctida, ця структура наприкінці радянської доби виникла як організація, що захищала політичні та соціальні інтереси корінних народів Ямало-Ненецького автономного округу. У минулому вона виступала проти порушень з боку видобувних компаній, брала участь в екологічних перевірках і домагалася врахування інтересів корінних громад.
Сьогодні ситуація суттєво змінилася.
Організація має фінансові та інституційні зв’язки з регіональною владою та паливно-енергетичними компаніями. Її представники беруть участь у заходах, де демонструються «досягнення» Росії у сфері підтримки корінних народів, а сама організація підтримувала російські воєнні ініціативи.
Критики називають таку модель «політичним заспокійливим»: структура формально представляє корінні народи, але її діяльність дедалі менше зачіпає ті питання, які можуть вступити в конфлікт з інтересами влади та видобувного бізнесу.
Це і є підміна представництва.
Народ начебто має свій голос. Але цей голос говорить лише в межах, дозволених імперським центром.
Ресурси важливіші за права
Ямал особливо показовий тому, що тут політичний контроль безпосередньо пов’язаний із ресурсами.
Північ, Сибір та Далекий Схід — це території, надзвичайно багаті на нафту, газ, метали та інші природні ресурси. Водночас саме тут живуть десятки корінних народів, чиє традиційне господарство залежить від землі, води, пасовищ, рибальських угідь та можливості вільно пересуватися традиційними територіями.
Коли держава послаблює реальні механізми згоди громад на промислові проєкти, а незалежні організації витісняються контрольованими структурами, виникає класична колоніальна модель:
територія належить імперії — ресурси освоює імперія — рішення приймає імперський центр — місцевому населенню залишають роль статиста.
Саме тому питання прав корінних народів не можна відокремлювати від питання ресурсної колонізації Росії.
Коли незалежний активіст стає «терористом»
Паралельно Москва дедалі жорсткіше придушує тих, хто намагається представляти інтереси корінних народів незалежно від держави.
Розслідування Correctiv описує тривалу еволюцію цієї політики: від поступового згортання прав громадянського суспільства у 2000-х роках до переслідування активістів після початку повномасштабної війни проти України.
Особливо показовою стала доля незалежних організацій, які співпрацювали з міжнародними інституціями.
За даними Correctiv, у 2024 році Aborigen Forum був оголошений російською владою «екстремістською» організацією, а згодом — внесений до переліку терористичних структур. У грудні 2025 року російські силовики провели координовані обшуки у помешканнях 17 активістів.
Тобто шлях від захисту прав корінного народу до кримінального переслідування за «тероризм» у Росії виявився напрочуд коротким.
Це не випадковість.
Для імперської системи незалежна самоорганізація народу сама по собі може стати загрозою.
Бо незалежна організація створює те, чого імперія найбільше боїться, — суб’єктність.
Кремль прагне контролювати і міжнародний голос
Наступний рівень — міжнародна арена.
Росія намагається демонструвати світові, що її корінні народи нібито мають достатньо можливостей для культурного та політичного представництва.
Але якщо незалежні активісти не можуть вільно працювати всередині країни, а міжнародним майданчикам Москва намагається запропонувати контрольованих представників, виникає принципова проблема:
хто насправді говорить від імені народу?
Це питання важливе не лише для Росії.
У міжнародній політиці представництво часто означає легітимність. Якщо світ чує лише голос структур, погоджених державою, він отримує не позицію народу, а позицію держави, виголошену від імені народу.
Саме тому боротьба за незалежне представництво корінних та поневолених народів є частиною боротьби за деколонізацію.
Та сама модель працює в окупованій Україні
Український досвід дозволяє побачити цю систему ще чіткіше.
Росія на окупованих територіях намагається контролювати не лише адміністративні органи та силові структури. Вона змінює освітню систему, підручники, історичну пам’ять, культурний простір і систему цінностей.
Дитина має не просто жити під російською владою.
Вона має вирости людиною, яка сприйматиме цю владу як природну.
Тому русифікація, переписування історії та мілітаризація молоді — це не другорядні елементи окупації.
Це її довгострокова мета.
І тут знову працює той самий принцип:
контроль над територією → контроль над інституціями → контроль над пам’яттю → контроль над ідентичністю.
Кримські татари показують ціну непокори
Особливо виразно ця модель проявляється в окупованому Криму.
Кримськотатарський народ має власний історичний досвід депортації, боротьби за повернення та відновлення своїх прав. Після окупації 2014 року Росія систематично переслідує кримськотатарських активістів, журналістів, правозахисників та учасників «Кримської солідарності».
Тут імперія стикається з народом, який має власну політичну пам’ять і не погоджується на роль безмовного населення окупованої території.
Тому репресія стає способом не просто покарати окремих людей, а зруйнувати горизонтальну самоорганізацію.
Ресурси, пам’ять і голос — три рівні імперського контролю
Якщо подивитися на ці процеси разом, виникає цілісна картина.
Росія контролює ресурси через централізовану державну та корпоративну систему.
Росія контролює пам’ять через освіту, пропаганду та переписування історії.
Росія намагається контролювати голос народів через репресії проти незалежних активістів та створення лояльного представництва.
Саме тому деколонізація не може обмежуватися питанням зміни кордонів.
Йдеться про значно глибший процес — повернення народам суб’єктності.
Право самим визначати свою політичну долю.
Право говорити від власного імені.
Право вирішувати, що відбувається з ресурсами їхніх територій.
Право зберігати власну мову, культуру та історичну пам’ять.
І, зрештою, право сказати: імперія не говорить від нашого імені.
Україна та майбутнє деколонізації
Для України це питання має безпосереднє стратегічне значення.
Російсько-українська війна показала, що імперія не зникає лише через зміну її керівника. Російська агресія не почалася з Владіміра Путіна і не завершиться автоматично разом із його політичною кар’єрою.
Якщо зберігається система, у якій Москва контролює ресурси регіонів, визначає допустимі межі національної самоорганізації, переписує історію та говорить від імені народів, імперська проблема залишається.
Саме тому питання деколонізації Росії — це не абстрактна теорія.
Це питання європейської безпеки.
І водночас — питання права народів.
Антиімперський Блок Народів виходить саме з цієї логіки: майбутнє регіону не повинно визначатися виключно політичним центром у Москві. Представники поневолених і загрожених народів мають отримати можливість самим формувати своє політичне майбутнє.
Свобода починається там, де народ отримує право говорити власним голосом.
А деколонізація починається там, де імперія втрачає монополію на цей голос.
