У вересні доктор педагогічних наук Ільяс Валєєв опублікував статтю під заголовком «На чий візок сядеш, того пісню і співатимеш», акцентуючи увагу на мовній самоідентичності народів Росії.
У своєму матеріалі ми спробували проаналізувати: які етноси на території Росії сьогодні зберегли свою рідну мову і мовна складова впливає на ідентичність народу.
«Для повноцінного існування в соціумі татарська мова має бути присутня у всіх сферах життя татарського суспільства — від сім’ї до інституту, від фольклорного свята до літературних перекладів новинок белетристики з мов світу на татарську мову, у державному документообігу, у науці, мистецтві — починаючи з дитячого садка і на кожному кроці. Решта паліативних форм існування — просто імітація.
Так, усі інші моделі існування не спрацьовують. Або національну мову займає панівне становище, чи декоративне. Ось хоч убийте, але уявити якусь іншу перспективу для декоративної мови, крім гідного, величного, пафосного вмирання, у мене не виходить», — каже Ільяс Валєєв.
Зазначимо, що за даними Всеросійського перепису населення 2020-2021 років, в Росії говорять більш ніж 372 мовами. 133 їх ставляться до мов Росії за класифікацією РАН. Найбільші мови за чисельністю тих, хто володіє після російської, — татарська (нею говорять 3,3 млн осіб), чеченська (1,5 млн), башкирська (1,08 млн), чуваська (700 тисяч), аварська (654 тисячі).
Що таке “мови Росії”? Це всі мови – державні мови республік. Цей статус означає, що вони використовуються у діяльності органів влади, законодавстві, судочинстві, освіті. Усього таких мов понад 30 (у деяких республіках державних мов більше двох, наприклад, у Дагестані та Карачаєво-Черкесії).
Число носіїв більшості державних мов за останні десятиліття скоротилося. Винятком стали лише чеченська (1,5 млн носіїв, +13% до 2020 року порівняно з 2002), тувинська (253 тисячі, +4%) та татська, одна з мов Дагестану (3,2 тисячі, +7%).
Тувинська і чеченська мови дійсно дуже непогано зберігаються на тлі інших мов у Росії, діти масово розмовляють цими мовами вдома, серед них одна з найвищих часток, що не володіють російською. Плюс у носіїв цих мов відносно непогана народжуваність, що разом із першим фактором дозволяє збільшувати чисельність носіїв».
Число носіїв решти мов, мають статус державної, знизилося. Це особливо характерно для фінно-угорських мов: марійської (падіння на 43%), удмуртської (-45%), мордівської, мокша-мордовської, ерзя-мордовської (-54%).
Найзначніший спад — серед тих, хто володіє карельською мовою (–74%). Ситуація з карельською мовою найскладніша — медіанний вік носія найвищий з усіх мов республік (64 роки). «Карели давно масово перейшли yна російську, лише старше покоління подекуди ще користується карельським для реального спілкування. Діти та молоді люди практично не знають мови» – пише сайт «Якщо бути точним».
Діти карельською мовою справді майже не розмовляють: серед його носіїв лише 0,5% дітей до 9 років. Для порівняння: для чеченської та тувинської мов ситуація зворотна — кожен п’ятий носій цих мов молодше 9 років.
Карелія – єдина республіка, в якій не встановлено свою державну мову, крім російської. Справа в тому, що карельська мова використовує латиницю, а за російським законодавством усі державні мови РФ мають користуватися кирилицею.
Станом на початок 2022 року статистика, наведена в «Стратегії державної національної політики РФ на період до 2025 року» та в офіційних даних Інституту мовознавства РАН, така: 193 народи, які проживають на території Росії, використовують приблизно 277 мов та діалектів. При цьому в державній системі освіти використовується 105 мов, з них 24 як мови навчання, 81 як навчальний предмет. Число використовуваних мов не збігається з числом народів тому, що деякі мають дві офіційно визнані мови. До таких народів належать, наприклад, алтайці, марійці, мордва (точніше ерзя й мокша).
У багатьох регіонах РФ у побуті є дві мови: активний білінгвізм у Росії найбільш поширений Алтаї, Бурятії, Башкирії, Татарстані, Чувашії, Якутії, республіках Північного Кавказу. Причому зазвичай міське населення говорить більше російською і має деяке знання мови корінного народу, а сільське населення навпаки – більш впевнено володіє мовою рідного етносу, ніж російською, – зазначає Тамара Скок.
За даними сучасних міжнародних досліджень, кількість мов, якими розмовляють жителі планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види тварин. За даними «Атласу зникаючих мов світу» (ЮНЕСКО), на території Росії значаться 136 мов, що є на межі зникнення; 12 мовами корінних народів можуть говорити менше 100 осіб, ще 11 мовами – від 100 до 300 осіб.
ЮНЕСКО спостерігає за мовами всієї планети та розраховує їх життєздатність за дев’ятьма критеріями, серед яких кількість носіїв, перехід мови від покоління до покоління, наявність та доступність навчальних матеріалів, ставлення до мови з боку суспільства та ін. Крім того, всі мови класифіковані за шістьма категоріями : одні перебувають у безпеці, становище інших викликає побоювання, є мови під загрозою зникнення, мови, які перебувають у серйозній небезпеці, критичному стані та мови зниклі.
На карті Росії числяться 20 зниклих мов (наприклад, айнська, югська, убихська), 22 вважаються такими, що перебувають у критичному стані (у тому числі алеутська, терско-саамська, ітельменська), 29 – у серйозній небезпеці (нівхська, чукотська, карельська та ін.). ). Згідно з доктриною ООН, мова є однією з основних цінностей суспільства, і її загибель означає втрату ідентичності народу, а це завдає шкоди людській цивілізації в цілому.
Перешкодою по дорозі «мовної смерті» стає збереження культури малих народів, вивчення фольклору, розвиток споконвічних ремесел і промислів. Останнім часом у низці регіонів спостерігається зростання інтересу молоді до національних костюмів, обрядів, пісень. Набирає популярності розвиток територій через звернення до регіональної самобутності, яка стає запорукою їх туристичної привабливості, і збереження споконвічних мов у цьому випадку є важливим чинником. Наприклад, інтерес туристів до національної кухні майже завжди буде винагороджений новими знаннями в галузі лінгвістики: найменування страв та їх інгредієнтів, назви кухонного начиння, характеристики різних продуктів чи етапи приготування – все це збагачує словниковий запас мандрівників, які цікавляться культурою та побутом країни.
Чому мови зникають? Факторів, що призводять до цього, може бути кілька: міграційні процеси, особливості географії та клімату, поширення іншої релігії, непродумана мовна політика на місцях, падіння соціального статусу мови, коли молоде населення вважає немодним, непрестижним спілкування рідною мовою… Але сьогодні найчастіше причиною зникнення мов є військові чи репресивні дії, а також регіональні конфлікти.
В Україні, яку Москва русифікувала не один раз, омбудсмен із захисту мови Тарас Кремінь зауважив наступне:
«Факт повномасштабного вторгнення кардинальним чином змінив мовну ситуацію в Україні. Більшість громадян нашої держави, або перейшла, або продовжує спілкуватися українською мовою, а це – домінантна кількість громадян України. Вперше за роки Незалежності ми маємо такий мовний сплеск, результати якого очевидні і в сфері обслуговування, і в ЗМІ, і в публічних виступах топ-посадовців.
Є речі, на які ми звертаємо увагу в повсякденні, — кожного дня купуємо хліб, користуємося транспортом, буваємо в закладах культури. Української мови справді стало більше. Всі соціологічні дослідження, які проводилися різними інституціями протягом 2022-го року, теж говорять про стрімкий перехід українців на українську мову, про визнання української мови як єдиної державної. Це — питання ідентичності».
Тому висновки напрошуються самі собою — плекайте і передавайте молодому поколінню знання своєї рідної мови. Мова – це запорука самоідентичності нації.
Стаття написана на основі дослідницьких матеріалів: Ілляса Валєєва, Тамари Скок, Ірини Ширманової та Анастасії Кокоурової.
Примітка: для оперативнішого пошуку інформації підписуйтеся на наш телеграм-канал “Свобода Народам!” https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations
Також читайте матеріали сторінки АБН та групи в мережі Facebook
Наш сайт: https://abn.org.uauk/
