Карельське повстання проти більшовиків, відоме як Itäkarjalaisten kansannousu, відбулося в неділю, 6 листопада 1921 року. Напередодні, за карельським звичаєм, у поминальну суботу, карели відвідували могили своїх предків, близьких друзів, які загинули від голоду, викликаного неврожаєм та вилученням їжі та зерна радянською владою. Вони стали жертвами розстрілів та репресій, оскільки не відповідали марксистсько-ленінським рамкам «бідняка». Народи Карелії традиційно вважали за краще жити розширеною сім’єю, разом із сусідськими дворами обробляти земельні наділи, займатися рибальством, вести полювання та здійснювати торгівлю. Вони часто безперешкодно перетинали фінський кордон, який почав поступово забиватися радянськими окупантами, які встановили несправедливий Тартуський договір. Більшість його положень так і не було дотримано, карельські волості не набули обіцяного самоврядування, залишившись підконтрольними комісарам з Кремля.
Руйнувалися вікові уклади Північних народів. Втрачалася передача традицій та народних етнокультур наступним поколінням. Рідна мова була заборонена як засіб освіти та офіційного документообігу. Пам’ять про втрату близьких на тлі вакханальних танців червоних, які зібралися відзначати чотириріччя радянської влади, спонукали лісових партизанів почати діяти та встановити в Ругозері (Rukajärvi) національну владу. Разом із карелами до боротьби проти більшовиків приєдналися вепси та помори, які постраждали від розкуркулювання, а також їхні брати зі зброї з Фінляндії, Швеції.
Видатні сини Півночі боролися за права та традиції Карелії у Повстанні Кегрі. Лідери національної боротьби з більшовизмом назавжди залишилися в пам’яті народу та на сторінках карельської історії та фольклору як, наприклад, Ялмарі Таккінен (Jalmari Takkine) – Ільмарінен (Ilmarinen). Василь Левонен (Vaseli Levonen), також відомий як Уккі Вяйнямейнен (Ukki Väinämöinen), сприяв у збиранні та збереженні карельських оповідей. Осипп Борисайнен (Osipp Borisainen), подібно до Леммінкяйнену (Lemminkäinen), зробив свій внесок, розповів про традиції карельського народу. Разом з іншими прихильниками вони брали участь у створенні карельського словника, збагативши його тунгудською говіркою.
Більшість учасників Карельського повстання разом із сім’ями пішли до Фінляндії. Ті, хто залишився на Рідних землях, продовжували оберігати мову та культуру. Однак ті, хто все ж таки вирішили пізніше повернутися або потрапили в жорна репресій, або адаптувалися під дводумство радянської системи, яка цілеспрямовано придушувала національні мови Карелії, стирала з пам’яті «неперспективні» поселення, нещадно вирубувала унікальні ліси і перекривала річки греблями, що призвело до затоплення сіл та знищення рибних багатств.
Ось зникне цей час,
Дні пройдуть і дні настануть,
Я знову тут потрібен буду,
Чекати, шукати мене тут будуть,
Щоб я знову влаштував Сампо,
Зробив короб багатострунний,
Знову пустив на небо місяць,
Сонцю знову дав свободу:
Бо без місяця та сонця
Радість у світі неможлива.
Ingvi-Freyr
Примітка: для оперативнішого пошуку інформації підписуйтеся на наш телеграм-канал “Свобода Народам!” https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations
Також читайте матеріали сторінки АБН та групи в мережі Facebook
Наш сайт: https://abn.org.uauk/
