“Ще два роки тому неможливо було уявити, що ми зможемо в стінах парламентів говорити про те, що демократизація росії можлива лише після її розпаду… Словак Юрай Месик написав книжку, де гарно простежує зміни в ставленні до росії західних еліт: лише протягом 20 століття європейські та американські еліти тричі рятували цю країну від розпаду… В Берлині було прийнято декларацію про принципи впорядкування кордонів майбутніх незалежних держав на території рф… Це наша важлива історична місія – як в минулому поневоленого росією народу, який зараз знов виборює право на свободу від російського панування: не лише боротися за власну свободу, але й зробити так, щоб інші поневолені росією народи нарешті отримали суб’єктність. Щоб ті, хто зараз потерпає від русифікації та імперіалізму, так само змогли прибрати пушкіних та жукових з власних вулиць та нарешті розвивати національні культури. Замість участі в загарбницьких війнах проти тих, кого московський цар призначив винними в тому, що росія є слабкою імперією… Росія бере в заручники членів родин учасників Форуму народів Постросії… Перемога України – це не тільки про справедливість для України, це й про перемогу колонізованих народів над російським імперіалізмом. Рф є спільним ворогом… За ці 2 роки ЄС пройшов величезний шлях. Від спільноти, яка не розглядала рф як загрозу до збільшення оборонних бюджетів країн Європи.
Вторгнення в Україну примусило політичні та військові еліти критично подивитися на власні спроможності. Скорочення наземних озброєнь у Європі було величезною помилкою… Між альтернативою: стати окупованими росією та мріяти вижити в умовах концтабору – чи йти до армії, я думаю, що кращий вибір – чинити опір і готуватися до цього вже сьогодні, і це завдання не лише органів влади. Коли мені починають говорити, що мовляв Україна спочатку мусить стати країною мрії, країною потужної економики, країною з реформованими органами влади, з повноцінними партіями і, мовляв, тільки тоді ми підемо войювати за цю країну, я відповідаю: друзі, так не буває: щоб отримати країну майбутнього, маємо втримати Україну теперішню, інакше ніякого майбутнього в нас не буде”, – говорить Станіслав Федорчук – голова правління “Української народної ради Донеччини та Луганщини”, колишній військовослужбовець, політолог, учасник ІХ Форуму вільних народів Постросії в Італії та Німеччині.
Станіслав Федорчук
Тетяна Заровна
