Від путінської загарбницької війни проти України всіх адекватних людей просто вивертає навиворіт.
Дрібний подонок разом зі своїми військовими злочинцями в погонах не має будь-яких прийнятних рішень для виходу зі створеної ним катастрофічної ситуації. Відповідно, їм застосовуються на практиці виключно методи невиборчого терору з найтяжчими наслідками.
Від політичних праць у Кремлі навряд чи є сенс очікувати чогось позитивного, але будь-яких відкритих протестних активностей у середовищі росіян поки не спостерігається, хоча частина військово-політичного угруповання РФ усвідомлює масштаби прихованого антипутінського суспільного прошарку і промацує можливості виступити проти токсичного банкрута.
Зараз здається, що Путін усіх переграв і у березні 2024 року шляхом чергового фарсу його знову пролонгують на 6 років, але, схоже, не все гладко. Терпіти хворого на голову політикана стає все важче, і намітилися перші ознаки підготовки усунення цього рудименту. Вирішальну роль тут відіграють бойові дії проти українського народу.
Затяжна позиційна війна та ставка на м’ясні штурми для захоплення руїн – свідчення краху військової стратегії путінізму. Спроби виправити ситуацію новими актами ракетного терору проти українських міст лише посилюють за Путіним імідж ватажка російського ХАМАСу.
Масовані обстріли 29 грудня Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова, Запоріжжя 158 ракетами та дронами призвели до загибелі 17 (станом на ранок 31 грудня вже 19 загиблих) людей лише в одній українській столиці.
Просто кричуща трагедія, організована російськими варварами. Десятки кремлівських пропагандистів на всі лади розхвалювали смертоносні «успіхи» команди Шойгу, кепкуючи над ідеєю винесення трагедії на розгляд Ради Безпеки ООН. Типова поведінка російських фашистів і людиноненависників.
Якщо проаналізувати глибинні мотиви терору проти України, то складається відчуття, що йде робота над фінальною дискредитацією Путіна у вічі світової спільноти, щоб у якийсь момент злити нелюда.
У цю концепцію вписуються неоднозначні події 30 грудня у Білгороді. Навіть школяру зрозуміло, що терористичні атаки по українських містах викличуть реакцію у відповідь і акти відплати з метою припинити повторення подібного жаху.
Це проста схема: дія – відповідь нього. Тому в Міноборони РФ були готові до такого сюжету, але з якихось причин у прямому сенсі мало не пропустили відповідь.
По-перше, у ГРУ та ФСБ моніторять ситуацію з військовими пересуваннями української сторони у прикордонні, особливо у Харкові, який нескінченно кошмарять. Однак, напередодні Нового року якось спеціально послабили пильність на цій ділянці, що прилягає до Білгорода.
По-друге, російське ППО працює вкрай криворуко. Основні засоби захисту від ударів з повітря кинуті на Москву, тоді як у суміжних з Україною областях ситуація є плачевною. Тому 30 грудня у Білгороді й загинули люди, адже російська ППО, як це вже бувало раніше, відпрацювала за своїми.
У результаті понад 20 загиблих. Це величезний репутаційний удар по Путіну, який не спроможний захистити росіян, ведучи агресивну загарбницьку війну. Ось тому і в ООН на закидони Небензі реакції – нуль.
Враховуючи резонанс щодо Білгорода, коли кожен собака в Росії висловив своє занепокоєння, Путін мовчить. Звичайно йому начхати на життя якихось кількох громадян прифронтової зони, адже він гросмейстер великої геополітики.
Але його внутрішня репутація під ударом, т.к. як однозначно видно: протектор країни із Путіна ніякий.
Тоді навіщо він взагалі потрібний?
Правительство Независимого Татарстана
