Боротьба всіх народів, поневолених російсько-більшовицьким імпералізмом і об’єднаних в АБН (Антибільшовицький Блок Народів), спрямована на поділ Російської імперії на окремі держави, кожна з яких має свій незалежний національний уряд і охоплює її власний етнічний простір, населений своїми громадянами. З цієї причини АБН бореться не лише з більшовицькою Російською імперією, але з будь-якою Російською імперією, чи то «демократичною», «тоталітарною», «монархічною» чи «соціалістичною».
Не заперечуючи права російського народу створити власну державу в межах своїх етнічних кордонів, АБН за будь-яких умов відмовляється співпрацювати з російськими імперіалістичними колами. ABN також бореться за відновлення свободи та незалежності держав-сателітів, з правом формувати уряди, які вони бажають, що підтверджується демократичними методами.
З цього випливає, що за національним принципом АБН виступає проти польських східних кордонів до 1939 року, оскільки це знову включало б українські, білоруські та литовські території.
Події, які відбувалися на цих територіях під час Другої світової війни, дали достатній доказ того, що їхні народи однозначно були проти польського панування.
АБН виступає проти таких конструкцій, як Чехо-Словаччина, Югославія і так далі, з вищенаведених причин. Абсурдність «Союзу» Російської імперії стає очевидною, коли усвідомлюється, що росіян у всьому Радянському Союзі не більше 25°/о, але вони претендують на те, щоб бути «майстром» величезного СРСР. Замість «Союзу» СРСР – тюрма народів. Ніхто, крім цих націй через своїх національних представників, не має права вирішувати свою долю, і це право має бути міжнародно визнаним. Допомога з будь-якого боку цим націям, які боряться, які борються лише за свободу людини, посилить внутрішній тиск у СРСР, який зрештою розірве на шматки цю в’язницю народів.
АБН займається організацією демократичної антибольшовицької визвольної революції народів СРСР і його сателітів, з проголошеною метою розпаду будь-якої Російської імперії; єдиний спосіб визволити ці народи від національного і соціального рабства, нав’язаного російським імперіалізмом у даний час у формі більшовизму. Підтримка цієї боротьби є єдиним способом, яким західні країни можуть врятуватися.
Національне визволення і національна незалежність завжди були рушійною силою нашої багатовікової боротьби за свободу, і всі наші національності миттєво відгукнулися на принципи Президента Вільсона і скинули кайдани російського рабства під час революцій 1917-1918 років. Вільними й незалежними стали Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Біла Русь, Дон, Терек, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Північний Кавказ та інші пережили велике національне відродження. Але свобода наших народів була недовгою, оскільки на руїнах царської імперії встановилася комуністична диктатура, а ми стали жертвами більшовицького гніту. Під час Другої світової війни більшість наших народів воювали як проти російських, так і проти німецьких загарбників, і, постійно змінюючи форми ведення війни, ми (Українська Повстанська Армія — УПА, Організація Українських Націоналістів — ОУН, політичні Організації Визволення та збройне підпілля) білих русинів, литовців, латишів, естонців, словаків, угорців, сербів, хорватів, румунів, болгар, козаків, туркестанців, північнокавказців, грузинів, азербайджанців, сибіряків, ідель-уральців та інших) все ще воюють з СРСР, а воюють і в наш час. Борючись проти радянської тиранії, ми, безперечно, маємо право вимагати підтримки Заходу та бути визнаними регулярними арміями у державній війні, згідно з Гаазькою конвенцією про правила ведення війни (1b та 2, 1899 та 1907).
Крім того, необхідно, щоб національні центри, визвольні ради, визвольні комітети та уряди в екзилі були визнані західними націями єдиними органами, компетентними представляти їхні нації на міжнародних конференціях, і щоб це право було відмовлено більшовицьким установам, створеним як “народної демократії“ за залізною завісою. Через поневолення наших країн ми неправильно представлені в усіх міжнародних інституціях, виступаючи за єдність Європи, але єдність, яку вільно вирішують вільні нації і знищення Російської імперії є refore sine qua non як попереднє: нації, досягнувши самоврядування, самі вирішать свою участь в Об’єднаній Європі, маючи тоді рівність із Заходом.
Не може бути Об’єднаної Європи, де деякі нації є вільними, а деякі залишаються рабами: усі мають користуватися рівними правами, і всі мають однакові обмеження. Неможливо створити дві Європи — є лише одна Європа. Немає такого поняття як «панславізм» чи «слов’янський блок», є тільки більшовицький. Слов’янські народи не борються за слов’янську расу, вони борються лише за свою свободу. Ворогом Західної Європи є не східноєвропейські нації, а лише російський імперіалізм, і тому є трагічною помилкою ототожнювати цілі східноєвропейських націй з цілями СРСР; вони друзі Заходу, Росія — ворог.
ABN бажає бачити свободу всіх націй світу, але, як свій перший обов’язок, він обмежує свою діяльність розпадом СРСР і відновленням свободи та суверенітету країн-сателітів. АБН вірить, що національна держава є і залишиться найвищою формою існування будь-якого народу та передумовою спільності інтересів. Отже, національні держави ніколи не вмруть і не дозволять перетворитися на наднаціональні організації.
Підкорені нації ніколи не звільнялися міжнародними ідеями, а завжди приймаючи власні національні цілі. Тому Об’єднана Європа не може бути найвищим ідеалом поневолених народів СРСР, і вони не воюватимуть і не вмиратимуть за неї, а лише за бачення вільних, національних держав. Вони вирішуватимуть питання участі в Об’єднаній Європі лише після того, як досягнуть свободи та рівного статусу із західними державами. У неминучому хрестовому поході Заходу проти СРСР було б марно пропонувати поневоленим націям об’єднану Європу як свою мету, бо це було б рішуче відмовлено, оскільки ці національності неодноразово вводилися в оману західними інтервенціями, і ми повинні попередити державних діячів Заходу проти повторення катастрофічної помилки.
Російську національну державу, обмежену власною етнічною територією, можна було б прийняти до Об’єднаної Європи майбутнього, але тим часом до неї ставилися б так само, як сьогодні до переможеної Німеччини.
Коли всі підкорені більшовиками народи відновлять свою суверенну незалежність, вони повинні бути гарантовані проти майбутньої агресії, і щоб це стало можливим, окупаційні війська повинні залишатися в етнографічній Росії до тих пір, поки не будуть знищені всі технічні та матеріальні засоби ведення війни і не буде створена система, яка завадить реанімації російського мілітаризму та імперіалізму. Лише за таких умов Росія повинна бути прийнята до складу Об’єднаної Європи.
АБН принципово рішуче відмовляється від будь-якої форми політичного зв’язку з Росією — союзу, федерації чи конфедерації, бо всі ці різновиди завжди були замінені російським імперіалізмом на національне придушення. АБН організовує регіональну асоціацію захисту проти будь-якого відродження російського імперіалізму будь-якого роду, але на основі добросусідських стосунків з російською державою, зведеною до її етнічних кордонів, і без будь-яких агресивних чи відплатних намірів щодо російського народу.
Прагнення до єдності світу, однак, АБН не може не помічати можливості діяльності або продовження імперіалізму, особливо російського імперіалізму, проти якого нації, що входять до складу АБН, повинні були б захистити свою дорогоцінну, відновлену свободу своїми власними силами.
Підводячи підсумок, можна сказати, що не існує жодного курсу на формування раціональної політики, крім того, що міститься в цьому маніфесті.
Ярослав Стецько, президент ЦК АБН
Архів ОУН. - Бібліотека. - Неперіодичні видання. - ABN Correspondence. - 1950. - March
