Російський Мін’юст оголосив «іноземним агентом» Комітет інгушської незалежності, що базується в Туреччині. Його звинуватили у «взаємодії із зарубіжними структурами» та «закликах до порушення територіальної цілісності країни».
Ця організація з’явилася рік тому, однією зі своїх ключових цілей Комітет називає боротьбу за відокремлення республіки від Росії та її суверенітет. Раніше визнати право інгушів на власну державність запропонувала група депутатів Верховної Ради України.
Про роботу в республіці та поза нею, влаштування суспільства в Інгушетії та відносини з російською державою в інтерв’ю редакції Кавказ. Реалії розповів голова Комітету інгушської незалежності Ансар Гаркхо.
– Запитаю одразу: самим мешканцям Інгушетії потрібна незалежність? Ви родом із Малгобека, якщо вашому земляку – держслужбовцю, вчителю, продавцю – прямо зараз сказати, що Росія піде з республіки, що він відповість?
– Я народився і виріс у Малгобеку. З Інгушетії я поїхав лише 2017 року. З 2008 року я займався соціальними та благодійними проектами. Тому людина я не нова в цій темі, не той, хто вирішив скористатися ситуацією та створити Комітет незалежності. І поїхав я з республіки лише після того, як мені сказали, що мене або посадять, або вб’ють. [Силовики] помістили мене до підвалу мого власного будинку, наставили автомат у спину. Після цього я зрозумів, що далі мені не можна залишатися.
У ті роки в Інгушетії ми співпрацювали із благодійним фондом «Афія» та іншими організаціями. Під час роботи ми часто стикалися з ситуаціями, коли виникали труднощі при будівництві мечетей – влада ставила перепони, при будівництві медресе: не надавали дозволу, при будівництві житла для нужденних відмовляли у наданні земельних ділянок, бачачи потенційну загрозу для своєї влади.
Я був у центрі подій, серед пасіонарних людей республіки, і бачив усі аспекти того, що відбувається зсередини. Нам не можна було відкрито обговорювати ці питання, але наша єдина мрія полягала в тому, щоб росіяни покинули наші землі та інгуші самі керували своєю республікою, були господарями своєї долі. Ми бачили, що люди, з якими ми працювали, були готові об’єднатися і взяти свою країну в свої руки.
Вже тоді будь-яка громадянська активність жорстко придушувалася. Російська влада переключила увагу від так званих бойовиків на правозахисників, журналістів чи просто активістів. Колишній голова Інгушетії Юнус-бек Євкуров намагався нас усіх зібрати до Спілки фондів Інгушетії та втягнути до Молодіжної ради, створеної в ті роки. На тих зборах наші представники просто встали і пішли, заявивши, що за жодних умов ми не співпрацюватимемо з окупаційною владою.
– Люди запитають вас: добре, благодійність – це одне, але за незалежності на що ми житимемо?
– Це дуже неграмотне питання. Немає держави, яка б відокремилася, здобула незалежність і раптом померла з голоду. Немає жодної держави, яка стала самостійною і раптом за п’ять чи десять років каже: «Щось нам не сподобалося, заберіть нас назад». Немає таких випадків у світі.
Немає держави, яка б відокремилася, здобула незалежність і раптом померла з голоду
Республіка зараз на першому місці з безробіття в Росії і на останньому – за злочинністю . Це говорить про моральний стан суспільства в Інгушетії. Це про те, що ми нібито з голоду один одного переб’ємо і повбиваємо.
Інгуші – люди непитущі, прагматичні здебільшого, заповзятливі, розгульний спосіб життя вони не ведуть. Філософія інгушська така: хочеш одружитися – ти зобов’язаний збудувати будинок, купити машину … Все це якісь базові речі, вкладені історично.
– Чим зараз займається Комітет інгуської незалежності? Хто його учасники, скільки їх?
– Загалом ми займаємось формуванням іміджу інгушських активістів та частини інгушського народу, яка прагне незалежності. Ми прагнемо, щоб ця позиція була чіткою – раніше вона не була структурована та розсіювалася в інших проектах, зокрема у чеченському. Тепер ми можемо сказати: ось наша мета, наш прапор, наші цінності.
Ми зустрічаємося з вищим політичним керівництвом України, спілкуємося з депутатами про те, щоб було прийнято ухвалу про визнання територіальної цілісності Інгушетії та її права на суверенітет.
– Верховна рада визнавала Ічкерію тимчасово окупованою Росією територією. Ви говорите про подібний законопроект щодо Інгушетії?
– Його назва звучить як «Проект ухвали про визнання права інгушського народу на створення незалежної суверенної національної держави, засудження злочинів Росії проти інгушів та відновлення територіальної цілісності Інгушетії». Він уже перебуває на розгляді у Верховній раді, ми чекаємо на голосування щодо нього.
– У частини суспільства може виникнути питання: а що це дасть? У чому практичний зміст такого закону зараз?
– По-перше, це дасть розуміння і українському суспільству, і всьому світу, що прагнення незалежності в Інгушетії існує. Воно буде символічно зафіксовано. По-друге, це дає юридичну платформу українській державі для роботи з Комітетом Інгуської незалежності. Прохачі притулку, зокрема й у Європі, зможуть просити міжнародний захист на підставі цього закону – це стане великою опорою для тих, хто шукає захист від утисків.
– Ви казали, що тригером для утворення Комітету став початок повномасштабної війни Росії проти України. Як ви пов’язуєте війну та боротьбу за незалежність?
– Після 24 лютого стало зрозуміло, що Росія в цій війні не переможе, і ми вирішили відкрито піти в політичне поле. Грунт для цього був готовий. Будь-якій ракеті потрібне паливо для старту, і тут воно надавалося безкоштовно всіма можливими ЗМІ. Акцент йшов на тему України, і ми могли заявити про себе та про спроби Інгушетії здобути незалежність.
Після першого з’їзду Комітету у Стамбулі нам почали дзвонити та писати, була велика увага до нас, відео з тієї зустрічі зібрало сотні тисяч переглядів. Ми попали в точку, коли це можна було зробити.
– У коментарях до ваших інтерв’ю критики звинувачують вас у тому, що Комітет перебуває в Туреччині, його учасники – не в Росії, а отже, що люди, які перебувають за кордоном, можуть знати про сподівання та прагнення тих, хто в самій Інгушетії живе.
Нас критикують не через те, що ми не в Росії, а за те, що ми не в російській в’язниці
– Нас критикують не через те, що ми не в Росії, а за те, що ми не в російській в’язниці. Наші люди живуть не в Росії, тому що в Росії їм нема чого робити, наші прихильники та активісти живуть в Інгушетії. Їх чимало, я просто не можу говорити деталей, бо республіка маленька, все на слуху. Навіть якщо я натякну, де живуть і працюють наші прихильники, буде одразу ясно, хто це, і нам важко берегти своїх людей.
Ми знаємо, хто у Росії. Навальний, наприклад. І що? Він більше знає про Росію?
– Комітет заявляв про намір створити національну визвольну армію. Що зараз відбувається? Чи воюють члени вашого руху в Україні?
– Оголошуючи про створення такої армії, ми хотіли об’єднати усі інгуські сили з військовим досвідом, аби консолідувати усі групи під одним командуванням. Навіть якщо вони зараз не братимуть участі в якихось активних діях, це робиться, щоб у нас був дух єдності і ми могли розробляти військові плани на майбутнє.
У самій Україні є люди з Інгушетії, які брали участь в обороні країни, проводили операції проти російських військ і досі беруть участь у війні.
– Ви говорили, що Комітет було створено, щоб представляти інтереси інгушів у разі розвалу Росії. Як ви уявляєте такий сценарій?
– По-перше, не у разі розвалу чи переформатування. Ми не хочемо узурпувати владу. Сама назва «Комітет інгушської незалежності» несе в собі більш інформативний, пояснювальний посил. Ми себе політичною партією не оголошували, інгуші для цього не мають представництва за кордоном, наприклад, уряду у вигнанні. Ми плануємо вибудовувати фундамент, на якому буде збудовано інгушську державу, ця робота не залежить від того, розпадеться Росія чи ні.
Якщо Росія не переможе у війні, вона просто впаде під тяжкістю поразки та своїх внутрішніх проблем. Вертикаль влади побудована в Росії на Путіні, і якщо з ним щось трапиться, вся система впаде, оскільки тримається на його одноосібному авторитеті. Він цар, хочемо ми того чи ні. Якщо цар помирає, у державі настає смута, а росіяни не вміють будувати держави: хоч би що вони будували, зрештою виходить тиранічна монархія. Це проста колоніальна держава, і вона скінчить так само, як кінчали й інші колоніальні держави.
– Чи буде за незалежності Інгушетії все ґрунтуватися на шаріаті, ісламському праві?
– Щоб мотивувати людей піднятися проти колонізаторів та будувати свою державу, потрібна ідеологія. Без неї це неможливо. Це може бути національна ідеологія, чи то релігійна, чи якась «інновація», як те, що пропонували комуністи. Інгуське суспільство саме по собі недостатньо національно орієнтоване, в ньому немає жорсткої національної ідеї, такої, щоб люди взяли до рук зброю та пішли відстоювати свою інгушськість. В Інгушетії також немає і демократів, щоби хтось хотів помирати за демократію. Люди думають, що демократія – це Росія чи Захід.
Інгуші – консервативні та глибоко релігійні люди, тому іслам – це єдина ідеологія, яка дозволить збудувати державу. Тому це має бути Інгуська ісламська держава. Це не означає, що, як деякі уявляють собі, будуть якісь кудлаті незрозумілі люди ходити з автоматами, вчиняючи насильство.
Ніхто ніколи не запропонує в Інгушетії піти до суду чи прокуратури, а якщо скаже – йому дадуть відповідь: Ти що, ідіот?
Інгуське суспільство і так загалом живе за шаріатом: люди створюють сім’ї, вирішують проблеми, ховають людей – все це за ісламським правом відбувається. Навіть якщо трапляються розбірки, люди зазвичай не апелюють до російського права. Ніхто ніколи не запропонує піти до суду чи прокуратури, а якщо скаже – йому дадуть відповідь: «Ти що, ідіот?» Всі кажуть, давайте вирішимо проблему щодо шаріату. На мій погляд, державний устрій просто повинен закріпити всі ці моменти. Наприклад, у школах та університетах могла б залишитися та ж навчальна програма, з неї просто видалили б елементи, що суперечать ісламу, а також російську пропаганду.
– Зараз багато говорять про рух за незалежність Чечні. Ви не думали якось поєднуватися з ічкерійським рухом, враховуючи, що у них вже досить велика популярність?
– Тут є кілька важливих аспектів, чому ми не співпрацюємо. По-перше, є певне непорозуміння між нами у фундаментальних підходах. Ми не хотіли зливатися і перетворювати рух на якусь загальну масу. По-друге, якщо говорити суто ідеологічно, інгушське суспільство певною мірою негативно ставиться до ініціатив, які не походять від самих інгушів.
У суспільстві давно обговорювалося питання, чи нашкодила Інгушетії ічкерійська тема, чи, навпаки, принесла користь. Ми просто не хочемо вступати до цієї дискусії. Навіщо це потрібно? Тому ми створили повністю інгуський рух, почали вибудовувати свій шлях із нуля.
– Як на вашій роботі відобразиться оголошення Комітету «іноагентом»?
– Не думаю, що це якось глобально може вплинути. Тим більше ми хочемо створити в рамках нашої організації департамент правозахисту, який підтримуватиме незаконно переслідуваних людей, які потрапили на запит Росії до бази розшуку Інтерполу. Визнання нас у Росії «іноагентами» додає нам більшої ваги, це показує, що ми на правильному шляху.
– Родичі багатьох активістів, які живуть у Росії, стикалися з тиском влади. Як ви справляєтесь?
– Зрозуміло, що так буде. Є люди й у Європі, які співпрацюють із нами, є навіть цілі чати. Нам кажуть: “Ми повністю за вас, але боїмося за своїх родичів”.
Як справляємося ми самі? Ми розуміли, що хтось має взяти на себе цю відповідальність та ризикнути. Ми не якісь прісні люди, які вчора увірвалися у політику та вирішили виступати за незалежність. Будучи вдома, в Інгушетії, ми проходили через обшуки, затримання та переслідування. У нашій організації є люди, які пройшли не одну війну, вони розуміють, що роблять і чим ризикують.
- Група депутатів Верховної Ради України виступила із законопроектом про визнання права інгушів на державність. Ухвалення документа стане символічним кроком до відстоювання прав неросійських народів на самовизначення, зазначають експерти. При цьому в нинішніх реаліях вона не зможе вирішити питання з територіальними зізнаннями республіки.
- У Римі та Берліні 11-12 і 14 грудня пройшов дев’ятий Форум вільних народів постРосії, присвячений можливому майбутньому нових національних держав, які можуть з’явитися після децентралізації Росії. У ньому беруть участь представники чеченського, інгушського, ногайського, калмицького національних рухів. Попередні форуми народів пост Росії пройшли у Польщі, Швеції, Бельгії, Чехії, Японії та США, викликавши критику як російської пропаганди , так і низки незалежних експертів .
