Гаррі Каспаров називає перемогу України умовою краху імперського проекту, а Форум вільної Росії у Страсбурзькій декларації прямо визнав право національних республік та народів на самовизначення. Пояснюємо, де наші позиції збігаються, де йдуть далі і чому ця співпраця триває роками.
Заява прес-служби Уряду Незалежного Татарстану у вигнанні
31 серпня Гаррі Каспаров опублікував у «Еху» колонку під заголовком «Питання „Ви за перемогу України чи ні?“ — це важливий вододіл».
Цей текст важливий для нас не тому, що ми погоджуємося з кожним його словом. Він важливий тому, що у ключовому питанні наші позиції сходяться вже багато років: російський імперський проект не можна зробити безпечним косметичними реформами, а поразка агресії проти України є необхідною умовою його демонтажу.
Саме тому Уряд Незалежного Татарстану у вигнанні працює разом із Гаррі Каспаровим та його командою.
Що каже Каспаров
Колонка починається із жорсткого діагнозу. Путинський режим Каспаров називає реінкарнацією абсолютного зла, що увібрала все гірше від сталінізму до фашизму, і відмовляється від звичної паралелі з нацистською Німеччиною: там при всьому масштабі терору були величезні маси людей, які свідомо йшли на опір і сьогодні платили за це свободою і життям.
Звідси його претензія до частини російської еміграції, яка на тлі бомбардувань українських міст продовжує обговорювати електоральні технології так, ніби йдеться про звичайний авторитарний режим, який змінюється набором правильних процедур.
Окремо дістається концепції «першого рейсу» — очікування на момент, коли після падіння Путіна можна буде повернутися до Москви і зайнятися будівництвом нової країни. Відповідь пряма: спочатку має зруйнуватися режим і змінитися масова свідомість, наскрізь просочена війною.
Але центральна теза ширша:
«Справжні зміни у Росії ставали можливими лише після важких геополітичних поразок».
Саме поразка, пише Каспаров, руйнує уявлення про право диктувати свою волю іншим народам. Тому перемога України — не питання наслідків однієї війни: вона означає крах імперського проекту. І саме питання «ви за перемогу України чи ні?» стає вододілом, що показує, на якому боці людина стоїть.
Наша відповідь на це питання дуже проста.
Так. Ми за перемогу України. Без застережень.
Для Татарстану це не чужа війна
30 серпня, в день 36-річчя Декларації про державний суверенітет, над Union Square у Нью-Йорку поряд майоріли прапори Татарстану, ойрат-калмицького народу та Бурятії.
Посол Уряду Незалежного Татарстану у вигнанні в США Каміль Сукаєв сказав із площі: Україну необхідно підтримувати зброєю, фінансами, санкціями та дипломатичним тиском, бо саме на українському фронті вирішується питання про здатність імперії й надалі утримувати інші народи.
Для нас це не абстракція. За даними Російської служби Бі-бі-сі та «Медіазони», до 21 серпня 2026 року підтверджено загибель 9 465 військових з Татарстану — другий показник серед регіонів Росії після Башкортостану. Дослідники зазначають, що на абсолютні цифри впливає, зокрема, активна робота місцевих волонтерів, які збирають відомості про загиблих.
Але суть цього не змінюється: імперія веде свою війну людьми з наших республік.
Тому формула «це не наша війна» для національних рухів — не помітити очевидного. Здатність Москви продовжувати війну проти України прямо пов’язана з її здатністю утримувати політичний, економічний та силовий контроль над Татарстаном, Башкортостаном, Бурятією та іншими.
Чому наші позиції сходяться
Ще в липні 2025 року Каспаров сформулював позицію гранично жорстко: Російська імперія має припинити існування як політичну освіту, а необхідною умовою цього він назвав звільнення захоплених територій та військову поразку Росії.
Але за останній рік відбулася зміна, яка для нас означає більше за будь-яку окрему колонку.
20 квітня 2026 року учасники Форуму вільної Росії ухвалили у Страсбурзі «Декларацію громадян Нової Росії». Її мета сформульована так: трансформація імперської Росії на сучасну демократичну державу — чи кілька демократичних держав. А пункт одинадцятий говорить:
«Національні республіки та народи, які нині входять до складу Російської Федерації, мають право на самовизначення».
Це важливе формулювання, і ми фіксуємо його окремо.
Вона означає визнання того, що майбутнє Татарстану, Башкортостану, Бурятії, народів Північного Кавказу та інших не повинно визначатися черговим урядом у Москві навіть демократичним. Вирішувати свою долю мають самі народи.
Тут і лежить основа нашої співпраці з Гаррі Кімовичем та його командою. Ми можемо походити з різних політичних традицій і по-різному бачити майбутнє постімперського простору, але збігаємося у чотирьох речах:
Росія в нинішній імперській формі небезпечна і для сусідніх держав, і для народів усередині самої федерації.
Перемога України потрібна для руйнування імперського проекту.
Національні республіки та народи мають право самостійно визначати своє політичне майбутнє.
Готуватись до кінця імперії треба сьогодні, а не в день, коли він настане.
Де наша позиція йде далі
Збіг принципів не означає збігу цілей, і вдавати, ніби воно є, ми не станемо.
Для російської демократичної опозиції право народів на самовизначення — одне із питань майбутнього перебудови. Для нас це центральне питання та предмет усієї роботи.
Ми не займаємося проектом «хорошої Росії» і не ставимо завдання реформувати Москву. Наша політична мета – незалежний демократичний Татарстан. Декларація 30 серпня 1990 року проголосила державний суверенітет республіки, виходячи з невід’ємного права татарської нації та всього народу Татарстану на самовизначення. Ми продовжуємо саме цю лінію.
При цьому визнання права на самовизначення не означає, що хтось за межами республіки — Каспаров, російська опозиція, європейські політики чи ми самі у вигнанні — має право заздалегідь вирішити за мешканців Татарстану деталі устрою їхньої держави. Сенс принципу рівно зворотний: остаточне рішення належить народу Татарстану.
Вигнання – не зал очікування
В одному Гаррі Кімович, безумовно, має рацію: безглуздо сидіти за межами країни в очікуванні «першого рейсу».
Політична еміграція виправдана лише тоді, коли створює те, що всередині авторитарної держави створити не можна. Тому наш уряд займається міжнародним представництвом, роботою з іншими національними рухами, правозахисною діяльністю та розбудовою політичних зв’язків.
За останні п’ять років від імені уряду та Татарського громадського центру направлено близько 350 клопотань на підтримку переслідуваних; за словами прем’єр-міністра Рафіса Кашапова, приблизно десятьох людей після таких звернень було виключено з бази Інтерполу.
Це мала частина необхідної роботи. Але інститути майбутньої держави неможливо створити того дня, коли імперія раптово ослабне. До цього моменту мають існувати люди, зв’язки, представництво, документи, програма та розуміння, що робити далі.
Вододіл проходить і через національні рухи
Питання Каспарова адресоване не лише російській опозиції. Він адресований і нам.
Серед наших рухів теж звучать обтічні формули: ми проти будь-якої війни, Україна — не наше питання, ми займаємося тільки своєю республікою. Але не можна одночасно виступати проти Російської імперії та тримати нейтралітет у момент, коли ця імперія веде найбільшу війну за право розпоряджатися долею інших народів.
Скажімо, чесно й зворотне: перемога України сама по собі не принесе Татарстану незалежність. Проте поразка України різко зміцнила б імперію — довівши Москві, що військова сила знову працює і що кордони, держави та волю народів можна змінювати насильством.
Допомога Україні відповідає не лише моральній позиції, а й прямому стратегічному інтересу національно-визвольних рухів.
Союз не вимагає однакових поглядів
Ми не вважаємо за потрібне погоджуватися з Гаррі Кімовичем у всьому. І тим більше не збираємось ставати учасниками внутрішніх конфліктів російської опозиції.
Наш критерій співпраці інший: чи співрозмовник визнає право України перемогти агресора, чи визнає імперську природу нинішньої російської державності і чи визнає за народами та національними республіками право самим визначати своє майбутнє.
З цих питань наші позиції з Гаррі Каспаровим сходяться. Тому ми працювали і працюватимемо разом там, де цілі збігаються, і відкрито говорити про те, де вони розходяться.
Сильний союз будується не на тому, що партнери вдають, ніби думають однаково. Він будується на розумінні, заради чого вони діють разом.
Що робити зараз
Російська імперія не припинить існування від того, що одного разу в Москві з’являться розумніші політики. Імперія закінчується тоді, коли центр втрачає нагоду силою визначати долю інших.
Отже, перед організаціями, які борються за свободу своїх республік, стоять два завдання одразу. Перша — допомагати Україні зупинити агресію та завдати їй поразки. Друга — готувати власні народи та інститути до того моменту, коли вікно можливості відкриється.
Ніхто не знає, коли це станеться. Але одне відомо точно: свобода рідко попереджає про свій прихід наперед. До неї або готові або історичний шанс знову використовують інші.
На запитання Гаррі Каспарова “Ви за перемогу України чи ні?” Уряд Незалежного Татарстану у вигнанні свою відповідь уже дав.
Ми за перемогу України. За демонтаж імперії. І право Татарстану самому визначити своє майбутнє.
Прес-служба Уряду Незалежного Татарстану у вигнанні
Правительство Независимого Татарстана
