Оскільки Росія продовжує свою агресивну зовнішню політику, а авторитаризм поглиблюється, почали виникати питання щодо стійкості кремлівської системи, особливо після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. У рамках цієї дискусії ідея нового колапсу або деколонізації Росії знову постала як потенційний сценарій для деяких аналітиків та політиків.
У центрі цього питання лежить питання про те, що сьогодні становить 21 регіон етнічних меншин Росії, розкиданий по всій країні, від Сибіру до Карелії. Однак найбільшу увагу привертає Північний Кавказ. У регіоні, що характеризується культурними відмінностями, нещодавній досвід чеченських воєн (1994–96, 1999–2009) та фактична незалежність Чечні створюють важливий прецедент для розколу російської влади.
У цьому контексті політичні організації діаспори з цих батьківщин відновили свою діяльність з 2022 року. Зосереджуючись на чеченській та черкеській діаспорах Європи, цей звіт пропонує перший поглиблений аналіз їхньої еволюції після початку повномасштабної агресії. Дійсно, з того року існуючі організації діаспори були змушені адаптувати свої меседжі та позиціонувати себе щодо війни. У свою чергу, незадоволені існуючим політичним ландшафтом, кілька чеченських та черкеських активістів у Європі створили нові організації, такі як NIYSO та Рада Об’єднаних Черкесів.
Війна також висвітлила деякі розбіжності всередині діаспор. У чеченській спільноті емігрантів посилюється суперництво між усталеними політичними групами та новими організаціями. У свою чергу, черкеська діаспора відродилася після відносного затишшя в політичній активності. В обох випадках українська діяльність, особливо з боку представників законодавчої гілки влади, активізувала політичні організації діаспор, надаючи їм легітимність та ширшу платформу. У деяких випадках організації діаспори надавали допомогу українському опору, включаючи військовослужбовців у чеченських або північнокавказьких батальйонах. Водночас російські розвідувальні служби продовжують стежити за цими двома діаспорами та переслідувати їх. Хоча пріоритетом Москви були її уявні чеченські вороги, черкеси також були свідками випадків стеження та залякування.
Ці та інші зміни ставлять перед європейськими політиками унікальні виклики та можливості. Щоб їх зупинити, у цьому звіті рекомендується:
- Залучати організації діаспори систематично та цілісним чином з метою підвищення стійкості суспільства. Будь-яка співпраця у сфері безпеки має ґрунтуватися на довірі.
- Розглядати пастки співпраці з Росією щодо депортацій.
- Посилити моніторинг Північного Кавказу. Запровадити міждисциплінарні зусилля для розуміння еволюції цього регіону, чутливого до впливу Москви.
- Адаптувати заходи захисту для діаспор Північного Кавказу від транснаціональних репресій Росії. Враховувати цей контекст під час розгляду заяв про надання притулку.
