Ще недавно представників поневолених Москвою народів на міжнародній арені переважно сприймали як правозахисників. Сьогодні ситуація змінюється: вони дедалі активніше виступають як політичні представники власних народів.
17–18 вересня у Вашингтоні відбулася конференція представників корінних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу разом із представниками російських демократичних організацій. У центрі дискусій були деколонізація, самоврядування, федералізм, права на землю та ресурси і місце корінних народів у можливій майбутній політичній системі Росії.
Це важливо не лише через саму конференцію.
Народи, яких Москва десятиліттями представляла перед світом від свого імені, починають створювати власний канал міжнародного представництва.
Ще у 2025 році Парламентська асамблея Ради Європи створила Платформу для діалогу з російськими демократичними силами, закріпивши п’ять із 15 місць за представниками корінних народів і національних меншин РФ. Сама резолюція ПАРЄ прямо говорить про необхідність подолання колоніальної спадщини Російської Федерації та врахування інтересів корінних і колонізованих народів.
За рік представники цих народів уже виступали в ООН, ОБСЄ та ПАРЄ. На вересневому форумі Indigenous Vision у Берліні вони обговорювали, як перетворити цей міжнародний голос на довгострокову політичну присутність.
Це вже принципово інша логіка.
Москва звикла говорити від імені Бурятії, Сахи, народів Півночі та Далекого Сходу. Тепер представники цих народів дедалі частіше говорять від себе — і не лише про культуру чи репресії, а про самоврядування, ресурси, політичні права та майбутній статус своїх земель.
Звичайно, між різними рухами немає єдиної позиції щодо майбутнього Росії. На вашингтонській зустрічі обговорювали кілька можливих сценаріїв — від глибокої перебудови відносин усередині Росії до можливого виникнення нових держав. Організатори наголосили, що йдеться саме про підготовку правових і політичних гарантій для народів за різних сценаріїв, а не про передбачення майбутнього.
Але сам факт цієї дискусії вже має історичне значення.
Деколонізація починається тоді, коли імперський центр перестає бути єдиним перекладачем між народом і світом.
Москва може втрачати монополію на представництво поступово — через міжнародні форуми, власні декларації, мережі діаспори й нові політичні структури.
І коли постане питання про майбутній устрій простору, який сьогодні контролює Кремль, готовність народів говорити за себе буде не менш важливою, ніж зміни самих кордонів.
