У свій час, Слава Стецько – довголітній Голова Проводу Революційної ОУН, народний депутат України трьох скликань, прогнозувала: «Коли російська федерація, як імперія, розвалиться і якщо Кубань попроситься до України, то нам що, відмовити їй у цьому?”
П’ятнадцять років тому мені довелося бути на Кубані, яка була заселеною у 1792 році запорожцями. Скільки часу минуло відтоді, скільки зазнали кубанці переслідувань за свою проукраїнську впертість, а базар у Краснодарі і досі балакає мовою запорозького козацтва. А що вже говорити про станиці, що залишилися з українськими назвами. Їх не вдалося змінити царським властям на початку ХХ століття, щоб назавжди вбити українську пам’ять. І свідченням цього – сьогоднішній інтерес кубанців до витоків власної історії, аналіз ними тих подій, котрі давали можливість повернутися в лоно матері-України понад сто років тому.
Понад сто років тому Україна не змогла повністю стати соборною. Тож величезні масиви її етнічних теренів залишилися під контролем сусідів. Якщо говорити про російську федерацію, то з Стародубщини, Слобожанщини, Нижнього Подоння, Кубані й Чорноморщини, як і з білоруських нині Берестейщини й Гомельщини, ворог постійно завдає смертоносних ударів по землях Української метрополії. Так має бути завжди? Мій особистий досвід спілкування з українцями на вказаних теренах свідчить про те, що там Україна ніколи не вмирала.
