У маленькому готельному номері ми зустрічаємося з 26-річною молодою людиною, яка вперше опинилась у Європі. Він розповідає, що вечорами гуляє Вільнюсом, і з тривогою цікавиться: “Тут не запитують паспорт, якщо ти в музей заходиш?” У країні він поки що нелегально.
“Я Мішов Дмитро Андрійович. За званням лейтенант, – по-воєнному лаконічно представляється він. – Посада в мене була помічник командира вертольота. Далі я став штурманом-оператором бойового вертольота. Служив у військовій частині місто Острів”. Йдеться про військову частину №44440 у невеликому містечку Псковської області. Це 15-та бригада армійської авіації, яка з першого дня війни бере участь у російському вторгненні в Україну. На озброєнні бригади стоять Ка-52, Мі-28Н та Мі-35М, Мі-26 та Мі-8МТВ-5.
“Я сподівався, звичайно, що цього не буде, не трапиться. Але були всі показники, що це станеться, – згадує Мішов останні передвоєнні місяці. – У нас ще в листопаді [2021 року] почалося рекогносцування прикордонних територій. Потім зібралися нам видавати зброю. навіщось на навчання та бронеплити ставити на гелікоптери”. Зазвичай перед навчаннями щодо цього не робилося.
Так військові зрозуміли, що наближається війна.
“П’ять бортів і два екіпажі”
Вночі 24 лютого, коли Володимир Путін оголошував початок повномасштабного вторгнення в Україну, Дмитро Мішов спав у казармі в Білорусі. Прокинувся він від повідомлення, що треба вилітати до Гостомелю під Києвом. У результаті виліт скасували через втрати: “Ось коли сказали, що втрат немає, у перший же день у мене загинув однокурсник. Там було втрачено п’ять бортів і два екіпажі”.
Розуміючи, до чого йдеться, Мішов ще 21 січня 2022 року подав рапорт про звільнення зі збройних сил, але піти до початку війни не встиг, тому й опинився в Білорусі. Дмитро каже, що не брав участі у бойових діях, жодного разу не залітав на територію України, а лише перевозив на гелікоптері Мі-26 різні вантажі для російської армії територією Білорусі (Бі-бі-сі в умовах війни не може підтвердити чи спростувати затвердження Мішова). Там він пробув до квітня 2022 року, коли його відправили назад до частини, щоб він продовжив оформляти своє звільнення.
– Це досить незвичайна ситуація, коли військовий не хоче воювати. Антивоєнний військовий. Як ти ставишся до російського вторгнення в Україну?
– Я негативно ставлюся. Я військовий, я маю захищати свою країну від агресії. Я не маю брати участі, не маю бути співучасником злочину. Чомусь нам так і не пояснили, через що ця війна почалася. Чому ми маємо нападати на українців та вбивати їх, знищувати міста? Ніхто цього не пояснив. І у половини українців, скажімо, родичі в Росії. Не зовсім зрозуміло, навіщо нам треба їх [українців] вбивати. Я думаю, що це все робиться тільки для збереження влади однієї людини, конкретно Путіна. Він у такий спосіб вирішив просто зміцнити свою владу. Подумав, що то гарна ідея.
Настрої в армії, каже Мішов, зараз різні: невеликий відсоток його товаришів по службі повністю підтримує війну, невеликий відсоток різко її засуджує, а більшість просто незадоволені своїм становищем, коли вони повинні воювати, отримуючи свою колишню зарплату контрактника (офіцери-льотчики з усіма надбавками отримують на місяць (80-90 тисяч рублів), тоді як новобранцям держава обіцяє тепер по 204 тисячі рублів на місяць.
Процес звільнення офіцера розтягнувся до вересня минулого року, але зрештою наказ таки прийшов. Мішов весь цей час перебував у Псковській області та в зону бойових дій більше не їздив. Копія виписки з наказу командувача військ Західного військового округу генерал-майора Сергія Рюмшина про дострокове звільнення в запас лейтенанта Мішова від 6 вересня 2022 року є у розпорядженні Бі-бі-сі.
Перед звільненням офіцера відправили у відпустку, йому залишалося почекати на місяць, щоб його виключили зі списків частини. Витяг з наказу командира військової частини 44440 про те, що Мішов “з 7 жовтня 2022 р. вважається тим, хто здав справи та посаду, додаткові виплати припинити, припинити доступ до державної таємниці”, також є у розпорядженні Бі-бі-сі.
Щасливому завершенню цієї історії завадило те, що 21 вересня Володимир Путін оголосив у Росії мобілізацію. Вже 15 жовтня наказ про звільнення Мішова було скасовано командиром частини: “Підстава: указ президента Російської Федерації від 21.09.2022 р. №647”. Офіцерові зателефонували і повідомили цю новину, а також те, що він має повернутися в розташування ескадрильї. 8 листопада звільнення Мішова в запас своїм наказом остаточно скасував ВРІО командувача військ Західного військового округу генерал-майор Рюмшин.
Мішов спробував оскаржити скасування свого звільнення в суді, але 12 грудня 2022 Псковський гарнізонний військовий суд став на бік командування в цьому питанні. Копія рішення суду також є у розпорядженні Бі-бі-сі.
“Всі способи перепробував”
“Ми зрозуміли, що справа моя програна. І що я по-любому продовжуватиму служити, – розповідає лейтенант. – Плюс ось ці всі поправки до кримінального кодексу, що не можна не виконати наказ. Раніше можна було не потрапити під кримінальну відповідальність, а зараз вже вибору не залишається, і вони почали тиснути на мене, щоб я подався на СВО”. Як покарання для офіцера, що намагався звільнитися, командир частини погрожував відправити його на передову простим піхотинцем.
“Мене змусили підписати при свідках, що я зобов’язуюсь отримати зброю і бути у відрядженні такого числа. Це було наприкінці січня”, – згадує Мішов. Розмову про відправку на війну командування провело з ним у п’ятницю 27 січня 2023 року, на фронт він мав вирушати 31-го. Усі вихідні офіцер думав, які є варіанти не їхати воювати – так, щоби не сісти у в’язницю. “Я вирішив розрізати собі вени, – каже він. – Не сильно, але так, щоб потрапити до шпиталю”.
Офіцер розраховував, що після цього йому змінять категорію придатності і все ж таки дадуть звільнитися. Досить швидко з’ясувалося, що і цей план не спрацює, уникнути відправки на фронт так не вийде, а ось перспектива кримінальної справи стає цілком реальною.
Командир вертолітної ескадрильї після цього вчинку Мішова написав командиру військової частини рапорт про те, що “в діях лейтенанта Мішова Д.А. вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 339 КК РФ” – ухилення від виконання обов’язків військової служби шляхом симуляції хвороби іншими способами. У звичайний час за таке можна отримати до шести місяців арешту, але якщо подібне трапляється “у період мобілізації чи воєнного стану, у воєнний час або в умовах збройного конфлікту чи ведення бойових дій” – вже від 5 до 10 років.
“Ось коли я всі способи перепробував. Коли вже в лікарні мені сказав лікар, що так ніхто не звільняється. Що всі повертаються назад до частини. Я вирішив тікати”, – каже Мішов.
Лежачи в шпиталі, лейтенант прочитав статтю про мешканця Пскова, який у січні цього року втік від війни до Латвії. Латвійський юрист і радник фракції “Зелених” в Європарламенті Олексій Димитров, коментуючи втечу, вказував на те, що стаття 9(2)(e) “Директиви Ради ЄС про кваліфікацію в отриманні міжнародного захисту” вважає актом переслідування, що дає право на притулок, звинувачення чи покарання за відмову виконувати військову службу під час військового конфлікту.
“Я подумав, що ось якраз я не відмовляюся служити і не відмовляюся виконувати свій військовий обов’язок, – каже лейтенант, – якби я розумів, що моїй країні загрожує небезпека. Але бути співучасником злочину я відмовляюся. Якби мене таки змусили воювати і посадили на бойовий гелікоптер, мені б довелося у зв’язку зі своєю роботою вбивати. Я б відібрав кілька десятків життів, швидше за все, і я цього не хотів би, бо українці мені не вороги”.
Зважившись на втечу, офіцер, який продовжував перебувати у шпиталі, почав шукати варіанти, як це можна здійснити. “Спершу мені треба було вибратися з Росії. Я чув про організацію “Орден республіки”. Мені молоді офіцери розповідали, що це офіцери у відставці, які налаштовані антипутінськи, і до них можна було б звернутися за допомогою. Я їм написав у телеграм, вони вислухали мою історію і сказали, що допоможуть… Обіцяли всім забезпечити. Це було фізично непросто. А люди, які допомагали, вони збудували маршрут для мене, щоб я не натрапив на заставу, на секрети прикордонників”.
Російській службі Бі-бі-сі відомі імена людей, які допомагали Мішову з переходом кордону, але з міркувань безпеки ми їх не називаємо.
Коли Мішов уже майже підійшов до “стрічки”, поряд з ним у небо злетіла сигнальна ракета, а потім і ще одна: “Я подумав, що за мною почалася погоня, швидко переліз через паркан із колючим дротом і побіг далі лісом. Була ще та третя ракета”.
Вже в ЄС його зустріли та відвезли машиною до Вільнюса. “Як вдихнув вільного, чистого, свіжого повітря, – описує він емоції після переходу кордону і вже якось сміливо пішов далі з новими силами».
Він каже, що обговорював із товаришами по службі, що йому не залишають вибору: або сідати у в’язницю, або “валити”, але вони йому радили залишитися в Росії і спробувати сховатися в ній.
– Як ти вважаєш, яка реакція на твоє рішення буде в частині серед твоїх товаришів по службі? Чи буде якийсь розшук, кримінальна справа? Чи вважатимуть тебе зрадником?
– Кримінальна справа, найімовірніше, буде. Вони мають її завести. А серед товаришів по службі – складно сказати. Я думаю, половина точно зрозуміє. Вони навіть коли я порізав вени, поставилися до цього не як до суїциду, а як до спроби піти, не воювати.
Корупційні зведення
Мішов розповідає, що серед військових багато хто не розуміє, що відбувається і навіщо потрібна ця війна: “Вони б були не проти укладання миру, щоб усе це закінчилося швидше”. Але на якогось осмисленого саботажу з боку колишніх колег лейтенант теж не чекає. Він розповідає, що в умовах війни вони, швидше, вигадують нові схеми, щоб заробити і обдурити начальство. Так, у листопаді минулого року Міністерство оборони пообіцяло виплачувати по 300 тисяч за кожен знищений літак, 200 тисяч – за вертоліт, 100 – за танк та по 50 тисяч – за легку броньовану техніку.
“Припустимо, є пошкоджений танк. І по ньому стріляють кілька вертольотів кілька разів, а навідник за невелику суму щоразу підтверджує, що знищено нову одиницю техніки. І всім виплати за один танк, – описує армійську схему лейтенант. – Усі виплатами незадоволені, всі намагаються зробити так, що вони ніби беруть участь у військових діях, навіть якщо вони в них не беруть участі. Припустимо, вони перебувають у Росії, але намагаються зробити так, що за документами вони знаходилися, припустимо, десь у Мелітополі чи ще десь” .
– Як у військах ставляться до щоденних зведень генерала Конашенкова, в яких він знищує всю українську техніку?
– Ніхто не вірить у це. Вони ж знають, що відбувається насправді. Це звичайні цивільні [люди] гадки не мають, що там. Але безпосередні учасники, звісно, у це не вірять, бо це неправда. Я думаю, зі статистикою це відбувається саме через те, що техніку кілька разів знищують через виплати. І повідомляють командири нижчестоящі, що типу у нас все добре, ми там знищили стільки опорників (опорних пунктів – Бі-бі-сі ), стільки техніки, знищили стільки частин. А Конашенков це, певно, все збирає. Ось те, що я описав – коли один танк знищують по кілька разів!
Все вирішує корупція, каже Мішов і згадує, як під час навчання у Сизранському вищому військовому авіаційному училищі його начальник збирав із викладачів гроші, щоб закрити свій борг перед банком у 2 мільйони рублів: “Він усіх просто змусив у наказовому порядку скинутися”.
У телевізійну пропаганду, каже Мішов, не вірять ні рядові військовослужбовці, ні офіцери: “Вони самі не вірять, що ми воюємо за справедливу справу. Що в Україні нацисти, фашисти чи що на нас готувався напад. Зі мною спілкувався лише командир частини, він сказав, що типу ми тут воюємо за Батьківщину. І якщо всі, як ти, відмовлятимуться воювати, то нас захоплять і повісять на стовпі. Бажання Мішова звільнитися командир ” різко сприйняв і сказав, що ми тебе посадимо ” (запис цієї розмови є у розпорядженні Бі-бі-сі).
Якби Мішову вдалося звільнитися минулого літа, він би намагався ухилитися від мобілізації і не повертався б до армії, але “молодих офіцерів не хочуть відпускати”, тому терміни розгляду його паперів постійно затягували.
Наприкінці жовтня, коли звільнення було скасовано і Мішову довелося повернутися в частину, українські диверсанти знищили на аеродромі Веретті два вертольоти Ка-52: “Я якраз повернувся до частини, це сталося вночі. Загалом усіх підняли по тривозі. Виявилося, що два вертольоти повністю згоріли, один Мі-28 ще підлягав ремонту. Командування спочатку почало перевіряти всіх військовослужбовців, вважаючи, що диверсантам хтось допомагав, але знайти слідчих так і не вдалося. А за кілька днів у кабіні ще одного вертольота знайшли вибухівку, яка з якихось причин не вибухнула.
“У нас обмежилися парканом навколо аеродрому. Натягнули колючку. Кілька “секретів”, пасток поставили знову ж таки за свій рахунок, бо ніхто нічого не виділяє. Поставили неробочі дві БМП і БТР для залякування на КПП. Ну і все, на цьому все і закінчилося”, – каже він і пояснює, що аеродром залишається досить простою мішенню, тому що всі стоянки відкриті, та й перекрити парканами всі стежки, якими ходять люди із сусідніх сіл, неможливо: “Льотчиків це не хвилює. Яка різниця, дорога техніка або недорога. Постраждає начальник, командир частини, відповідальні люди, а льотчикам-то начхати. Менше вертольотів – менше літаємо.
– Як би ти міг оцінити готовність російської армії до цієї війни? Усі говорили про “другу армію у світі”…
– Не готові абсолютно. Навіть якщо брати нашу підготовку напередодні 24 лютого: ніхто ж у військах нічого точно не знав. Припустимо, у нас мають ставити теплові пастки, які відстрілюються та ведуть ракету. Нам так і не привезли. Ми взагалі не забезпечені. Половина гелікоптерів не працювала, обладнання в когось не працювало, не було ракет. Отак і летіли. Я думаю, це через те, що командування думало, що в нас типу все гаразд. А насправді, це все показуха. Командири частин надавали звіти нагору, які не відповідають дійсності. Бракує ракет, пайків, ще чогось, гелікоптери не працюють.
– Ти думаєш, коли все це почалося, вони правда розраховували на якийсь бліцкриг у три дні?
– Абсолютно точно. Тому що плани були надіслати нас на Гостомель, а після нас мали йти “Іли” з десантом. Але так як ми не полетіли через втрати, за нами не пішли “Іли”, і потім вже зовсім відвели війська з Києва. Гадаю, план був саме такий, що швиденько взяти Київ.
“Десять років Афгана повторили за рік”
Коли російська армія залишила Київську область, розкрилися сліди багатьох військових злочинів, скоєних у Бучі, Бородянці, Ірпені. Мішов каже, що сам не був свідком військових злочинів, але обговорював ці новини з товаришами по службі, які вірять, що все це було там скоєно російськими військовими.
Сам льотчик знає колегу, який на своєму гелікоптері перевозив награбовану в тих місцях побутову техніку: “Знайомий возив, так би мовити, трофеї, які насправді просто побутова техніка з України, і там квадроцикли, мотоцикли. Серед тих, кому ці трофеї дісталися , вони обговорювалися як трофей. А серед тих, хто до цього був непричетний, саме до цього злочину, обговорювали це як награбоване мародерами”.
Обговорювали між собою військові та всі наступні “перегрупування” російської армії в Харківській області та залишення Херсона: “У нас була така суперечка: чи залишать Херсон, чи ні. Тому що всі говорили: Росія тут назавжди. Але все йшло до того, що “Херсон залишать. Більшість нейтрально до цього поставилися. Хтось про це жартує. Хтось навіть радіє, що залишили просто місто в спокої. Тому що кому потрібен цей клаптик землі ДНР-ЛНР? Військовим він точно не потрібен”.
За час війни полк, у якому служив Мішов, втратив майже 20% гелікоптерів. Якщо раніше їх у полку було “штук 40-50”, то за минулий рік два згоріли зусиллями диверсантів і ще шість чи сім збили на фронті: “Втрати серед льотчиків великі. Якщо порівнювати, припустимо, з Афганом, я знаю, що там 333 гелікоптера втратили. А у нас 10 років Афгана повторили за рік”.
Офіцер вважає, що якщо проблему гелікоптерів російська армія якось зможе вирішити, то з дефіцитом кваліфікованих пілотів упоратися буде набагато складніше. Підготовка такого пілота, як офіцер, що втік до Вільнюса, займає п’ять років і дорого обходиться російському бюджету: “Штурмову піхоту вони можуть набрати, але ось льотчиків знайти… – міркує він. – Швидше за все, вони будуть, як “вагнера”, робити Будуть шукати “старих”, які вже відслужили, та їх заманювати грошима”.
Планів на майбутнє офіцер поки не будує, але служити в будь-якій армії більше не хоче, а планує “побудувати нове життя, вивчитися на когось”. Він розуміє, що процес його легалізації в Європейському союзі не буде простим, але міркує з цього приводу так: “Як би особливого вибору не було. Або йти на війну, проти якої я виступаю, і робити те, що гидко моїй совісті, або сідати у в’язницю, або тут уже намагатися щось зробити. Я думаю, краще тут спробувати. Навіть якщо щось піде не так, то це краще, ніж продовжувати перебувати в Росії під загрозою”.
Редактор – Анастасія Лотарьова
