У всіх своїх в’язницях та таборах я завжди був єдиним політв’язнем.
Нині ж у Московії садять пачками; політв’язнів уже тисячі. Різних категорій: від учасників антивоєнних протестів на вулицях та паліїв військкоматів – до єговістів та «Хізб ут-Тахрір». Політв’язнів там нині тисячі, і їх кількість тільки зростатиме і зростатиме.
Не дивно: на дворі там 1937-й рік – уже давно, року з 2019-го – і кінця йому не видно. Маховик політичного терору, як і минулого 1937 року, тільки розкручуватиметься і розкручуватиметься…
Але якщо вони не дають відстоювати свої права на волі і саджають буквально за все, за кожне слово і за будь-який вихід на площу, значить, боротися за свої права треба там, на зонах.
Тільки треба відразу, заздалегідь, ясно і чітко розуміти: «боротьба» із Системою за законами та правилами самої Системи – це ні про що. Це ніколи не дасть результату. Колишній суто ненасильницький і законницький правозахист давно мертвий. На будь-які скарги в будь-які прокуратури, «суди», служби власної безпеки та інші державні структури завжди приходитиме одна і та сама стандартна відповідь: ваша скарга не знайшла підтвердження. А на місці вас ще й пресуватимуть за ці скарги.
Я дуже добре знаю одну річ. А саме: набагато приємніше сидіти за реально, на переконання, від душі зроблену справу, ніж просто так, ні за що. За слова, за лайки, репости, навіть за вихід на площу з плакатом. Слова нашого часу знецінилися трохи більше, ніж повністю. Потрібні справи.
Я виходжу з того, що політзеків все більше і більше, а кількість в’язниць і зон все-таки не нескінченно, та й будувати нові в’язниці – не так швидко і не так дешево. Отже – кількість політзеків в одній в’язниці чи на одній зоні зростатиме.
Політичних зон цього разу не буде. Занадто зручний варіант – пресувати політзеків руками карних злочинців. Карні злочинці – в абсолютній більшості випадків – такі ж вороги, як і вертухаї.
Політзекам у в’язницях та на зонах треба об’єднуватися.
І бити вертухаїв. А краще – взагалі вбивати.
Жодні скарги не допоможуть. Режим треба не «хитати», як люблять говорити карні злочинці, а валити. А режим складається з цих виродків у формі та погонах. Вони і є режим!
Метою, яка здається абсолютно неможливою, нереальною, але до якої треба прагнути, має бути така: нейтралізувати вертухаїв та охорону; можливо – зробити пролом у паркані зсередини чи зовні; і – розбігтися із цієї зони. Нехай потім ловлять, якщо зможуть…
Якщо що – охоронна вишка є з іншого боку паркану, з волі, чудова ціль. Зв’язок зараз теж є практично скрізь, тож…
Якщо розбігтися нереально – принаймні треба змусити вертухаїв поважати права політв’язнів. Кодекс політв’язнів містить взагалі такі абсолютно немислимі для нинішніх москальських зон речі, як право ходити у своєму одязі, не вставати з появою начальства, не носити, природно, жодних бірок…
Не треба думати, що ви вийдете по УДВ, як вірить багато кримінальників. Не те що по УДВ – але й до кінця терміну ви не факт, що вийдете. За будь-яку розмову з тими самими карними злочинцями вам запросто намотають ще, приклади вже є. Та й у будь-якому випадку знайдуть до чого причепитися.
Об’єднуйтесь! Не бійтеся нічого! Разом ви – сила!
Потрібно, щоб не політзеки боялися вертухаїв, а вертухаї – політзеків.
За потреби вертухаїв треба БИТИ. Не слухатись їх, не брати покірно руки назад по їхній команді, а – бити! А ще краще – вбивати! Не може бути жодної боротьби за свободу, в тоталітарній державі тим більше, за якої є тільки трупи поборників свободи, а трупів вертухаїв, конвоїрів, катів, стукачів та інших псів режиму – ні.
Труп співробітника ФСВП Росії завжди добре пахне.
І сидіти за вбитого своїми руками вертуха чи опера, повірте, буде набагато легше і приємніше, ніж за якусь міфічну «дискредитацію збройних сил РФ» в інтернеті, за яку нині дають до 15 років таборів.
Їхнє знищення в таборах, розхитування самих таборів, повстання в них – наближають крах режиму та звільнення всіх політв’язнів.
Треба бити, а краще вбивати тих, з кого складається ця влада, хто безпосередньо здійснює всі каральні заходи Кремля на місцях – садить, «судить», охороняє, конвоює, етапує, замикає в камери та карцери, шмонає, б’є палицями… Їх треба знищувати фізично і на волі, і у в’язниці, щоб вони знали, що ціною високої зарплати чергового звання та гарного службового «соцпакету» є їхнє життя, аж ніяк не менше. Тоді, можливо, вони почнуть здогадуватися, що життя одне, що воно дорожче за будь-які звання, гроші та соцпакети, – і втечуть зі своєї роботи! Що в ідеалі призведе до дезорганізації та паралічу Системи, бо всі путіни, мєдвєдєви, патрушеви, бортникови та ін. – ніхто й звати їх ніяк без загонів озброєних карателів, що приїжджають на перший же їхній виклик, у повному екіпіруванні…
У в’язницях і на зонах, природно, така боротьба значно важча, ніж на волі. Але вона дає шанс вижити та звільнитися – із зони та від тоталітарного режиму. Покірність катам не залишає жертві взагалі жодних шансів.
Бийте вертухаїв, оперів, загонників, заступників господаря та самих господарів! Бійте їх, вбивайте, не давайте їм тероризувати та бити вас! На кожен їхній удар, на кожну спробу «закрутити гайки», запроторити когось у ШІЗО, на єшку (таблетки екстазі – Ред.), додати термін – треба відповідати ударами на смерть по цих негідниках у камуфляжі! Політзеків все більше, і разом вони – сила!
Блатні, природно, вам протидіятимуть, блатні завжди на стороні адміністрації. Бийте і вбивайте блатних, якщо нав’язуватимуть вам режим, нема чого з ними церемонитися! Я за свої два терміни дуже добре вивчив цю важливу зброю адміністрації – тиск через блатних.
А якщо вони у відповідь на вашу активність будуть вводити свої «особливі умови» функціонування зон і викликати ФСІН-івський спецназ для тотального побиття – найкраще, щоб у вахти цей спецназ зустрічали голови господаря, його заступників, оперів, загонників та ін. нанизані на жердини та прив’язані до паркану. За ті ж гроші вдвічі більше задоволення, як-то кажуть.
Не треба нічого боятися. Не треба сподіватися ні на що. “Не вір. Не бійся, не проси.” Краще померти стоячи, аніж жити на колінах. Краще сидіти за справу, аніж за слова. Краще битися з вертухаями, ніж покірно дозволяти їм бити себе. А найкраще – вбивати вертухаїв та ламати Систему!
У боротьбі знайдеш ти своє право!
За табірно-тюремне російське пекло,
За їх «Обличчям до стіни!», «Руки назад!»,
За вічне «Не годиться!» відповідь –
Час їх усіх відправити на той світ!
СМЕРТЬ РОСІЇ!
Борис СТОМАХІН , політв’язень 2006-11 та 2012-19 років.
Київ, квітень 2024 року.
PS Усіх, хто має відношення до політв’язнів у Московії – їхніх родичів, адвокатів, що ще залишаються там правозахисників та ін. – я прошу всіляко сприяти попаданню тексту цього листа до політзеків.
