Чи хочуть кавказці незалежності? Війна в Україні та деколонізація в Росії

Війна в Україні сколихнула всіх прихильників незалежності Чечні, вважає представник Ічкерійського руху “Єдина сила” Сайхан Музаєв, що базується в Європі, “Люди зрозуміли, що це чудова можливість як для ослаблення самої Росії, так і завоювання незалежності. На тлі цих подій ми вважали за потрібне провести з’їзд і об’єднатися в національно-.

Музаєв стверджує, що вони хочуть майже того ж, що й представники ічкерійського руху в 90-х роках, а саме побудови незалежної держави, але при цьому важливо стати “частиною глобальної світової спільноти”, зазначає він.

“Мета цілком здійсненна, якщо “правильно” працювати в потрібному напрямку. І не тільки в чеченців вийде, а й у всіх народів Росії, якщо вони захочуть цього”, – упевнений співрозмовник.

Комітет Інгуської незалежності також виник після початку війни в Україні. Ми прагнемо до повної незалежності та побудови вільної від зовнішнього впливу держави, яка ґрунтується на наших традиціях та ісламських принципах, каже Руслан Йоулой – прес-секретар КІН. “Жоден народ не хоче жити у своїй країні на правах підкорених тубільців”, – продовжує він.

Рішення Комітету про проголошення декларації незалежності пов’язане не лише з війною Україні, а й з попереднім досвідом “знаходження під окупацією Росії”, заявив представник організації Ахмад Оздо.

До початку повномасштабної війни в Україні питаннями набуття втраченої ідентичності та деколонізації займалася справді невелика кількість активістів, зазначає Давур Дорджієв – член Конгресу ойрат-калмицького народу та Ліги вільних націй: “Я і мої колеги були страшними маргіналами, а зараз перебуваємо в мейнстрім”.

Зараз у національних республіках прагнуть відновлювати та вивчати рідні мови, об’єднуються правозахисні ініціативи та дивляться у бік суверенітету, розмірковує співрозмовник. Він наголошує на спробі регіонів дистанціюватися від федерального центру і переосмислити своє існування у межах Росії та у світі. Дорджієв називає ставлення Росії до національних меншин “етноцидом” ( політика знищення національної ідентичності, самосвідомості народу. – Прим. ред. ).

“Російська Федерація, найімовірніше, програє війну в Україні, і це означатиме нову точку збору державності національних регіонів, у тому числі кавказьких”, – пояснює активіст.

Живильне середовище

Велика частина Росії, в тому числі національні регіони, схильні до кремлівської імперської пропаганди, вважає Вадим Сидоров – докторант етнології Карлова Університету (Прага) і один зі спікерів Форуму Вільних народів пост-Росії: “Відбуваються речі, які не можна було уявити собі 20 років тому. ми росіяни”. Це результат путінської політики”.

Але є й інша частина суспільства, вона має етнонаціональну самосвідомість і пам’ятає своє коріння, експерт називає її “живильним середовищем” для розвитку настроїв незалежності. Серед регіонів Росії у Кавказу більший потенціал для деколонізації, причому в радикальному сенсі, зазначає співрозмовник. Східний Кавказ має більше шансів на незалежність, ніж Західний, упевнений він, а серед республік Східного Кавказу він виділяє Чечню.

“Чеченское общество так или иначе консолидированно. Помимо внутренней моноэтничности население Чечни имеет свежий опыт попытки обретения собственной государственности, – отмечает Сидоров. – В республиках Западного Кавказа ситуация сложнее, потому что там немалая часть русскоязычного населения, хотя его доля и падает. В Дагестане практически исчезло славянское население, но сложная ситуация внутри автохтонных народов”.

Зараз більшість проектів з деколонізації з добрим потенціалом перебувають на еміграції, на “землі” працювати дуже складно: “Комітет інгуської незалежності, ічкерійські проекти, уряд незалежного Татарстану або Башкирський національний політичний центр – усі вони формують відповідні проекти та просувають їх на еміграції”, – пояснює.

На його думку, на території Росії є можливість займатися проектами зі “збереження національного місцевого середовища” та захисту інтересів населення: “Є люди, які там працюють із цим: імами, правозахисники. І вони, звісно, ​​у вразливих позиціях”.

Підтримка на місцях

Складно говорити, наскільки великою підтримкою нові проекти деколонізації користуються на місцях: через відсутність польових досліджень на цю тему, ризик кримінального переслідування та тиску спецслужб, вважає Сидоров. Останні, за його даними, навіть змушують людей привселюдно висловлювати незгоду з ідеями прихильників незалежності.

В Інгушетії є люди, які виступають проти ідей незалежності, зазначає Руслана Йоулой: “Але найчастіше це ті, хто вже перебуває у владних структурах або обдурений пропагандою. Інша частина боїться кровопролиття: страх перед незвіданістю для них більший, ніж жах справжнього. Але все ж таки ми старанно працюємо на збільшення прихильників незалежності”.

Є підтримка зсередини, але, враховуючи те, що відбувається в Чечні, про це говорити відкрито ніхто не буде, упевнений Сайхан Музаєв: “Це люди, які спрямовані на незалежність, хочуть створити окрему державу та вливатися у світову спільноту”.

Війна оголила проблеми

Росія вела колоніальну політику щодо своїх народів багато років, але війна в Україні тільки зараз оголила цю проблему перед світовою спільнотою, вважає Вадим Сидоров. Подібність у політиці Москви щодо Кавказу та України відзначає Валерій Дзуцаті – експерт Джеймстаунського фонду (Вашингтон) з Північного Кавказу.

“Щодо українців росіяни стверджують, що української мови або не існує, або вона не може зрівнятися з російською мовою за рівнем свого розвитку. Щодо кавказьких мов російська інтелігенція і держава теж застосовують схожу термінологію. На їхню думку, кавказці повинні якнайшвидше забути свої відсталі мови та культури в тому, багато людей погоджувалися з такою думкою принаймні донедавна”, – пояснює співрозмовник.

Можна говорити про єдину консолідовану позицію заходу у питанні підтримки України та відновлення її територіальної цілісності, але якщо йдеться про деколонізацію Росії, такого консенсусу немає, вважає Вадим Сидоров: “Цей дискурс зараз легалізувався і став одним із мейнстрімних”.

З’явилися майданчики, зокрема західні, де обговорюються ці проблеми, наприклад, Парламентська Асамблея ОБСЄ, продовжує співрозмовник. При цьому треба усвідомлювати, що всередині цього дискурсу є різні підходи до вирішення проблем колонізованих народів: від прихильників ширшої федералізації до адептів незалежності.

Від федералізації до незалежності

Як тільки на Кавказі усвідомлюють, що вони проживають де-факто в колоніях Росії, процес деколонізації буде запущений по-справжньому, впевнений Валерій Дзуцаті: “Може бути такий сценарій розвитку, коли росіяни докорінно переглядають регіональну політику, сприяють реальній федералізації Росії і визнанню прав меншин. вкотре перевищує вагу неросійських регіонів Росії. Більше того, як російська влада, так і російська опозиція часто дотримуються відверто націоналістичних позицій.

В ойрат-калмицькому суспільстві вже почався дискурс на тему визначення подальшої долі народу, при цьому існує явний ухил у бік суверенітету, зазначає Давур Дорджієв: “Позиція колишнього президента Інгушетії Руслана Аушева на початку 90-х років, що в Росії потрібно будувати федералізм і регіон 5 років його знищили. Потрібно на чистому полі творити нові національні держави”.

Федеральний центр зацікавлений у слабкому та залежному від нього Кавказі: саме тому нинішній стан справ тупиковий, упевнений Валерій Дзуцаті. Москва не хоче, щоб економіка республік була надто сильною, тому що це може призвести до зниження їхньої залежності від неї та зростання сепаратизму: “З іншого боку, не зовсім зрозуміло, як довго така схема може існувати, коли більшість бюджетів на Північному Кавказі наповнюються Москвою”.

Настрій у суспільстві пройшов серйозну еволюцію за останні 10 років, особливо після початку війни в Україні, і змістився від порядку денного федералізму та конфедералізму до незалежності, впевнений Вадим Сидоров. Якщо раптом трапляться події, коли прихильники “російського світу” в національних республіках будуть кинуті напризволяще імперським центром, швидше за все, їх досить швидко змиє історією, припускає він. “Але тим не менш, вони є в якихось регіонах, і тільки на практиці можна буде побачити, де більший потенціал настроїв та ідей: доцентрових проімперських або антиімперських відцентрових”.

• Підсумком літньої сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, що відбулася наприкінці червня – на початку липня в Канаді, стала Ванкуверська декларація та низка резолюцій. Одна з них привернула особливу увагу представників корінних народів, національних та регіональних рухів РФ: у ній говориться, що Росія колоніальна імперія. Резолюція “Про прояснення наслідків агресії Російської Федерації проти України у сфері дотримання принципів ОБСЄ” містить пункт під номером 14, в якому підписанти документа засуджують дії Росії щодо низки інших пострадянських держав, а також етнічних меншин на власній території і називають політику Кремля колоніальною.
• Форуми вільних народів Росії пройшли у Варшаві , Празі , Гельсінгборгу та Гданську . На одному з них було представлено проект “постпутинських” держав. Також у Києві відбувся установчий форум народів, які “пригнічуються кремлівським режимом”, – його організували представники Ічкерії (яку Верховна рада пізніше визнала тимчасово окупованою Росією) та інших кавказьких діаспор.
• 7 січня 2023 року у Стамбулі відбувся з’їзд прихильників незалежної Інгушетії, на якому оголосили про створення Комітету Інгушської незалежності. Згідно з повідомленням представників Комітету, до об’єднання увійшли незалежні громадські та політичні діячі та активісти інгушської національності. Об’єднання прихильників незалежності Інгушетії прокоментував депутат Верховної ради України Олексій Гончаренко, який раніше підтримав незалежність невизнаної республіки Ічкерії.

Ізабела Євлоєва