Ненаціональна республіка — ненаціональна історія: закономірна еволюція корпорації “Татарстан”
Новий підручник історії Татарстану став наслідком поступок республіки Москві в політичній, економічній та мовній сферах, вважає експерт із федеративних відносин Харун (Вадим) Сидоров. Він дійшов такого висновку, проаналізувавши матеріали та коментарі, пов’язані зі змістом підручника, який з наступного навчального року має вступити до шкіл.
Після того, як керівництво Татарстану здало Москві позиції в політичній, економічній і навіть мовній сферах, у сфері формування історичної самосвідомості татарстанців цього просто не могло не статися.
Зміст проекту нового підручника з історії Татарстану можна вважати наочною демонстрацією його десуверенізації всередині тієї політичної системи, яка склалася в Росії.
Декларація про державний суверенітет Татарської РСР свого часу говорила про реалізацію невід’ємного права татарської нації на самовизначення. Конституція Татарстану теж починається зі слів про те, що вона виражає волю не тільки його багатонаціонального народу, а й конкретно татарського народу.
У цьому сенсі очевидно, що саме татарський народ є джерелом легітимності не Казанської губернії чи Волзького краю, саме Татарстану — республіки, названої його ім’ям. Що у свою чергу означає, що саме татарський історичний погляд доводить необхідність існування Татарстану на відміну від Казанської губернії чи гіпотетичного Волзького краю.
Татарський історичний погляд при всіх можливих розбіжностях його авторитетних носіїв характеризується консенсусом щодо ряду основоположних для татарської етнічної екзистенції питань. І для Шигабутдіна Марджані, і для Гаяза Ісхакі, і для Рафаеля Хакімова такими історичними константами татарської національної самосвідомості незмінно залишалися сприйняття як національних травм падіння Казані в 1552 році, християнізації Ідель-Уралу, дискримінації в Російській імперії .
Поява суверенного Татарстану і встановлення ним договірних відносин із Москвою в татарському історичному контексті сприймалося як кінець темної епохи і настання світлих часів — нової реальності, в якій Татарстан, республіка татар стане для Росії чимось на кшталт близького союзника, чиє право на свою культуру, історію та національні почуття вона поважає та визнає. Наприклад, так, як Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Англія як його історично-центральна частина визнає право шотландців на свій історичний погляд, відмінний від англійської.
Короткострокова, як завжди у Росії, епоха більш-менш реального федералізму ознаменувалася зокрема визнанням права національних республік на свій власний історичний погляд. В умовах Татарстану це виражалося на академічному рівні в бурхливому розвитку в пострадянський період татарської історичної школи та сучасної історіографії, а на народному – у відзначенні Хтер көне (День пам’яті захисників Казані, що загинули в 1552 році) або таких героях, як Батыршаала Юлаєва у башкир, імама Шаміля або Султан-Мута у дагестанців, шейха Мансура у чеченців і т.д.).
Але все це вже залишилося у минулому. Як уже зазначалося, сьогодні Москва взяла курс на формування у всіх контрольованих їй етнічних груп єдиної історичної самосвідомості і таким чином — на перетворення їх на єдину націю. Не дивно, що за словами тих, хто брав участь у підготовці підручника і хто вивчив його представлену громадськості версію, всі “гострі кути”, а по суті все татарське національне історичне бачення в ньому “зрізали московські контролери”.
Тобто на відміну від попередніх підручників з історії Татарстану — на кшталт колективної праці Фаяза Хузіна, Іскандера Гілязова і Булата Султанбекова — новий ігнорує центральні для татарської національної самосвідомості теми: знищення Казанського ханства зі значною частиною його населення. Російської держави”), релігійних гонінь на мусульман (які подаються як виключно економічна стимуляція до переходу в християнство), їхній багатовіковий опір цьому гніту, в якому кувався історично сучасний татарський народ.
Ігнорується в ньому ще одна травматична для татарської історії вже сучасної епохи тема сталінських репресій. У перші роки пострадянської Росії їхня констатація та засудження були звичайним явищем, але сьогодні про це говорити не прийнято. Адже Путін ясно дав розуміти, що “зайва демонізація Сталіна — це один із способів, один із шляхів атаки на Радянський Союз і на Росію”.
Як наслідок — вихолощено і національно-політичний генезис, і характер пострадянського суверенітету Татарстану. Якщо попередній підручник описував і те, що вирішальним чинником його виникнення стала діяльність татарського національного руху, та його політичний зміст у вигляді власної конституції та двостороннього договору з Москвою, то нинішній замовчує і перше, і друге. Натомість малює образ Татарстану під керівництвом Мінніханова як корпорації, позбавленої національно-політичного виміру, але динамічно розвивається.
Щоправда, чомусь ця корпорація зрештою виявляється активним учасником війни в Україні, сенс якої для татарського народу абсолютно незрозумілий. Особливо на тлі позбавлення його всіх завоювань 1990-х, про яке в підручнику теж нічого не сказано, як нескладно здогадатися. Цій війні в ньому присвячено аж вісім сторінок, протягом яких героїзуються “учасники СВО”, у тому числі кримінальник Ірек Магасумов, який вбив мешканку Луганська. Така ось заміна вимаранному з історії Татарстану імаму Батирше як образ татарського героя.
І не дивно, що герої завжди підбираються під відповідний національний історичний наратив. І якщо в рамках татарського національного історичного наративу такими героями завжди були Сююмбіке, Батирша, татарські відродженці початку XX століття та борці за суверенітет кінця XX століття, то в рамках колоніального росієцентричного наративу ними для татар закономірно стали Мініханів та Магасумов.
Що ж, інакше у існуючій системі координат і не може бути. Околовладні російські ідеологи прямо говорять, що в Росії немає національних республік, а є лише республіки російські. А якщо так, то й історія у них викладатиметься не національна, а російська.
Харун (Вадим) Сидоров, кандидат юридичних наук, докторант етнології Карлова Університету (Чехія)
Idel.Реалии
