Нємцова навіть призначили економічним радником президента України Віктора Ющенка у 2005 році, а також посмертно нагородили українським Орденом Свободи на знак визнання його заслуг перед українським народом.
У роки після смерті Нємцова гучна підтримка України серед російської політичної опозиції зменшилася. Олексій Навальний, який став неофіційним наступником Нємцова, навіть висловив сумніви щодо необхідності повернення Росією анексованого Кримського півострова, хоча він і змінив свою позицію перед власним убивством у 2024 році. Однак після повномасштабного вторгнення Росії до сусідньої країни українці все частіше знаходять спільну мову з корінними народами Росії, які не згодні з політичним курсом Москви.
Заклики до дії
Співпраця між українською державою та дисидентськими меншинами в Росії передувала повномасштабному вторгненню у 2022 році. Чеченські добровольці, які виступають проти сучасного політичного курсу Чечні, воювали у Збройних силах України з 2014 року, формуючи власні військові підрозділи для захисту східної України від підтримуваних Росією повстанців. Однак саме повномасштабне російське вторгнення започаткувало безпрецедентний рівень партнерства.
«Кілька лідерів етнічних меншин зараз працюють в Україні», – каже Ярослав Юрчишин, який представляє ліберальну проєвропейську партію «Голос» у парламенті України, додаючи, що багато корінних активістів з Росії отримали притулок у країні протягом багатьох років, називаючи серед них етнічних ерзянів, бурятів та чеченських активістів.
Коли почалася війна, лідери національних меншин засудили дії Путіна, висловивши підтримку Україні та чітко давши зрозуміти, що вони не вважають свої народи частиною російської імперіалістичної держави, розповів Юрчишин «Новій газеті Європа», додавши, що саме тоді народилася ідея спільної роботи українців та етнічних меншин у Росії проти Кремля.
Юрчишин вважає, що об’єднуючою силою спільного історичного досвіду стало формування таких міцних зв’язків між двома групами, зазначаючи, що як українці, так і етнічні меншини Росії зазнавали безпрецедентних радянських репресій протягом 20-го століття, включаючи напади на національну інтелігенцію, придушення національних культур та жорстку політику русифікації.
Юрчишин вважає, що різноманітний склад Росії не можна ігнорувати, коли ведуться розмови про майбутнє Росії.
Етнічні росіяни становлять 72% сучасного населення Росії, і цей показник скоротився на 5% лише з 2010 року. В результаті політики асиміляції частка тих, хто ідентифікує себе як росіяни, зросла в регіонах, де корінне населення вже було меншиною, з пропорційним зменшенням кількості тих, хто ідентифікує себе як етнічно неросійських. Однак зараз менше людей вважають себе етнічними росіянами в регіонах, де росіяни самі є меншиною, таких як Північний Кавказ, Тива та Якутія.
У 2021 році, коли Росія проводила свій останній перепис населення, було 25 мільйонів людей, які задекларували свою ідентичність, відмінну від російської, а також 16,6 мільйона людей, які вирішили взагалі не декларувати жодної етнічної ідентичності. Тим не менш, Росія все ще широко сприймається на міжнародному рівні як виключно російська держава, і Юрчишин вважає, що це має змінитися.
Його переконання, що для успішного сприяння стабільності та демократії в регіоні необхідне глибше розуміння етнічного різноманіття Російської Федерації, спонукало Юрчишина створити в українському парламенті разом з іншими депутатами Тимчасову спеціальну комісію з питань взаємодії з корінними народами Росії.
«Ми розуміли, що ці групи потребують представництва, і що ми можемо бути першими, хто це зробить. Інакше вони залишатимуться непоміченими та нечутими, ніби їх не існує», – сказав Юрчишин про рішення створити комісію.
Зараз комісія розробляє законопроект, який визначатиме політику уряду України щодо взаємодії з корінними народами Росії, і, за словами Юрчишина, цей закон користується підтримкою депутатів з усього політичного спектру, а також Міністерства закордонних справ України.
Окрім законодавчих зусиль усередині країни, комісія прагне підтримувати корінні народи Росії на світовій арені та успішно просувала кандидатуру за те, щоб третина місць на нещодавно створеній Платформі для діалогу Ради Європи була зарезервована для представників національних меншин Росії.
Юрчишин описує кінцеву мету України як надання національним меншинам Росії права обирати власний шлях, що наразі неможливо через суворі російські закони, які роблять заклики до регіональної незалежності чи навіть автономії кримінальним злочином. Національні республіки в Росії в багатьох випадках не мають жодних прав, каже Юрчишин, «лише зобов’язання передавати гроші та ресурси Москві».
«Наша головна мета — не сепаратизм чи розкол Росії. Такі рішення можуть приймати лише ті, хто там живе», — каже Юрчишин, додаючи, що члени комісії відчувають відповідальність за створення «механізму для збереження національного самовизначення, ідентичності, мови, культури».
Хоча комісія працює саме з корінними народами Росії, Юрчишин не виключає співпраці з іншими антипутінськими силами, за умови, що вони чітко виступають проти російського імперіалізму та хочуть «сприяти перетворенню Росії на більш демократичну державу».
Відлуння минулого
Спільний досвід радянського правління також лежить в основі відродження Антиімперського блоку націй (АБН) – громадської організації, що складається з українців та етнічних меншин з Росії, яка була розпущена в 1996 році, але потім знову заснована в 2023 році в зовсім іншому геополітичному ландшафті.
«Наші попередники ще під час Другої світової війни розуміли, що московський імперіалізм, тоді у формі більшовизму, був не меншою загрозою для цивілізованого світу, ніж фашизм чи нацизм», — каже віце-президент ABN Олег Вітвіцький, додаючи, що його поштовхом до участі було розуміння того, що українці та російські національні меншини мають «спільного ворога» в особі Москви.
Сучасна ABN керує Університетом вільних націй – форумом, на якому експерти з усього світу навчають регіональних та сепаратистських активістів з Російської Федерації з тем, починаючи від економіки та комунікацій і закінчуючи міжнародним правом, щоб допомогти їм у боротьбі проти правління Москви.
ABN також не соромиться своїх амбіцій підготувати активістів до побудови власних національних держав. «Ми готуємо майбутні еліти нових країн: майбутніх депутатів, урядовців чи навіть президентів», – каже Вітвицький, додаючи, що донесення до зовнішнього світу проблем, з якими стикаються етнічні меншини в Росії, залишається складним завданням.
«Ми постійно намагаємося донести важливість захисту прав корінних народів Росії, але питання, які ми порушуємо з американськими чи європейськими політиками, здебільшого незнайомі та незрозумілі для них. Нам доводиться докладати набагато більше зусиль, щоб донести наші ідеї та пропозиції».
Щоб виправити брак міжнародної обізнаності про корінні народи Росії, ABN організувала виставку під назвою «Справжні в’язні Путіна: політичні в’язні поневолених народів», яка розповідає історії активістів етнічних меншин, ув’язнених у Росії за їхню активність, і яка вже була представлена у понад 20 країнах.
Вітвицький прямо заявляє, що не вірить, що Росія дотримуватиметься будь-якого підписаного нею договору.
Багато інформаційно-просвітницьких заходів ABN відбуваються в Україні, де, попри традиційно тісні зв’язки з Росією, мало хто знайомий з політичною боротьбою неросійських громадян.
Незважаючи на такі труднощі, організація зберігає оптимістичний погляд на життя, вважаючи, що як перемога України у війні, так і, зрештою, розпад Російської Федерації неминучі.
Хоча Вітвицький прямо заявляє, що не вірить, що Росія дотримуватиметься будь-якого підписаного нею договору, він непохитний у тому, що якби мирну угоду було досягнуто, діяльність ABN «зовсім не постраждала б», і що це могло б навіть посилити рух, оскільки багато його членів, які зараз перебувають у стані війни, змогли б повернутися до свого регіонального активізму.
Один вихід
Форум вільних націй постросійського періоду (FNPRF) – це, мабуть, найвідоміша платформа, яка виступає за розпуск Російської Федерації в її нинішньому вигляді, а її засновник і голова Олег Магалецький розповів «Новій Європі», що саме повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році спонукало його до цього.
Магалецький каже, що вирішив діяти, дійшовши висновку, що єдине, що може захистити світ від російського імперіалізму, це «демілітаризація та деколонізація цієї імперії, яка використовує свої колонії, щоб спонукати людей воювати проти вільних народів, і з якої вони витягують ресурси для фінансування своїх імперіалістичних війн».
Дійсно, оскільки російські регіони з найбільшою часткою неросійських громадян, такі як Башкортостан і Татарстан, лідирують у країні за кількістю підтверджених втрат у війні, не буде перебільшенням сказати, що Москва витягує зі своїх національних республік не лише природні, а й людські ресурси.
Не дивно, що російська держава пильно стежить за будь-якою групою, яка виступає за деколонізацію. Два роки тому Верховний суд Росії визнав ФНПРФ терористичною організацією, яка має «172 антиросійські відділення».
Хоча насправді FNPRF — це не більше ніж платформа, що об’єднує однодумних активістів та групи, Магалецький каже, що російські розвідувальні служби часто намагаються проникнути в організацію. «Вони намагаються поставити не тих людей на потрібні місця, тому частиною нашої роботи є забезпечення того, щоб такі люди не отримали таких можливостей».
«Нам потрібно чітко пояснити як людям у колоніальній імперії Москви, так і тим, хто живе у вільному світі… Росія не є федерацією», – наголошує Магалецький. «Можливо, це їхня назва, але насправді це колоніальна імперія».
За словами Магалецького, оскільки війна Путіна проти України вступає у свій п’ятий рік, а російська риторика щодо Заходу стає дедалі агресивнішою, підтримка ФНПРФ та її ідей зростає, а антикремлівські заходи тепер набагато легше проводити.
«Люди на Заході колись вірили в демократичну Росію, і багато хто з них вірив у так званих «добрих» росіян. Але після першого, другого, третього року війни вони почали усвідомлювати, що Росія залишається імперіалістичною в своїй основі. Вони зрозуміли, що недостатньо просто змінити ім’я царя, нам потрібно змінити й усю систему».
Магалецький сумнівається, що російсько-українські переговори призведуть до тривалого миру. «Я, звичайно, як і всі люди в Україні, мрію про припинення вогню. Але Москва не хоче миру, і, як наслідок, його не буде», – попереджає Магалецький.
«Якщо буде домовлено про припинення вогню, нам слід використати паузу у військових діях, щоб посилити підтримку деколонізації. Російська держава, ймовірно, використає затишшя у бойових діях, щоб підготувати свої сили до набагато масштабнішої війни не лише проти України, а й проти країн Балтії, скандинавських країн та інших країн».
Примітка: для оперативнішого пошуку інформації підписуйтеся на наш телеграм-канал “Свобода Народам!” https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations
Також читайте матеріали сторінки АБН та групи в мережі Facebook
Наш сайт: https://abn.org.ua







