Звіад Гамсахурдія: Номенклатурний реванш у Грузії (1992)

Починаючи з 1987 року в усьому Радянському Союзі активізувалися демократичний і національно-визвольний рух. Правителі СРСР, бачачи неможливість продовження холодної війни та маючи намір зберегти комуністичну імперію, розпочали уявні зміни та лібералізацію, що отримали назву «перебудова». Водночас, незважаючи на звільнення політичних в’язнів, вони продовжували криваві репресії проти цих рухів, особливо у Вільнюсі, Тбілісі, Баку та інших центрах. Під тиском волі народу та світової громадської думки вони були змушені нарешті дозволити в деяких республіках некомуністичні вибори, що призвело до проголошення цими республіками незалежності, після чого відбувся повний розпад СРСР.

У Грузії національно-визвольний і демократичний рух досяг своєї кульмінації 28 жовтня 1990 року, коли відбулися перші демократичні багатопартійні вибори. Це була справжня безкровна революція, коли комуністи були змушені віддати свою владу демократично обраному парламенту та уряду. Після 70 років Грузія вперше отримала всі демократичні свободи, вільні ЗМІ, свободу політичного життя, свободу віросповідання.

Велика помилка думати, що радянська влада Кремля і місцеві комуністи здалися без боротьби. Побачивши поразку своєї військово-каральної акції 9 квітня 1989 року проти національного руху, вони почали створювати псевдоопозицію, яка мала сильні злочинні збройні групи (так звані «Мхедріоні»), легалізовані комуністичним урядом, так звані « національний конгрес», «обраний» шляхом фальшивих виборів, метою яких була політична боротьба та терористичні акти проти справжнього національного руху, а також злочинні екстремістські угруповання в так званій «Південній Осетії», які розпочали придушення та терористичні акти проти грузинського населення, будучи керували з московського КДБ і Політбюро. Активізуючи ці сили, комуністи мали намір не допустити демократичних виборів у Грузії, але громадянська непокора, масові демонстрації,

Після поразки комуністів на виборах, переважну більшість у парламенті отримав виборчий блок «Грузія, вільна від зв’язаного столу» під моїм керівництвом, комуністи Москви і Тбілісі та всі пов’язані з ними мафіозні сили почали підготовку до реваншу. З самого дня мого обрання спікером парламенту 14 листопада 1990 року кримінальні угруповання «Мхедріоні» почали напади на поліцейські відділи і криваві заворушення по всій Грузії, «національний конгрес» намагався організувати акції протесту, в Москві Шеварднадзе, Попхадзе, Мгеладсе та інші ренегати-комуністи сформували штаб для повалення законного уряду Грузії, організувавши водночас велику пропагандистську кампанію в Москві та в усьому світі для його дискредитації. адміністрація США, особисто президент Буш і державний секретар Дж. Бейкер, з яким Шеварднадсе мав прямі особисті стосунки, рішуче підтримував цю кампанію проти законної влади Грузії, яка збиралася відокремитися від Радянського Союзу, і мала своєю основною метою створення незалежної демократичної держави. У західних ЗМІ, які повторювали всю брехню радянської пропаганди, з’явився образ жорстокого диктатора Грузії «Кавказького Саддама Хусейна», який утискав усі політичні свободи, заарештовував політичних опонентів, порушував права людини, пригнічував національні меншини. , ведучи проти них фашистську війну, проголошуючи гасло «Грузія для грузин». Але насправді все було навпаки. У Грузії було 25 опозиційних газет, які систематично критикували і паплюжили президента і парламент, і ніхто їх за це не переслідував, опозиції була надана «альтернативна година» на державному телебаченні, влада навіть пропонувала опозиції створити незалежний телеканал. Завдяки повній політичній свободі всі партії та організації, ворожі уряду, постійно проводили демонстрації та мітинги протесту, всі вони мали свої газети та озброєні групи. Громадян заарештовували лише за конкретні насильницькі дії, а не за політичні погляди чи пропаганду. Національні права національних меншин були зрівняні з правами грузинського населення, скасування так званої південноосетинської автономії здійснив сам парламент Південної Осетії, який проголосив незалежну республіку, а постанова парламенту Грузії була лише констатацією факту. Насильство та безлад у так званій Південній Осетії спровокували екстремістські сили, інспіровані з Москви.

31 березня 1991 року в Грузії відбувся референдум про незалежність, на якому більше 90% населення проголосували за незалежність, а 9 квітня незалежність була проголошена Верховною Радою. 26 травня відбулися перші президентські вибори, і мене обрали першим президентом Грузії. Після того, як була проведена тотальна політична та економічна блокада, а також усі деструктивні дії проти легального грузинського уряду, Горбачов систематично запрошував мене в Ново-Огарьово для підписання Союзного договору. Після моєї відмови Кремль розробив конкретний план повалення конституційного уряду Грузії. Президент Буш, відвідуючи Радянський Союз влітку 1991 року та переконуючи Україну залишитися в Радянському Союзі, оголосив мене «людиною, яка пливла проти течії», а пізніше його держсекретар Бейкер оголосив, що в Грузії існує авторитарний режим, якому адміністрація США ніколи не допоможе. Це стало сигналом для збройної «опозиції» почати свою діяльність. Як нещодавно заявив член російського парламенту Дж. Афанасьєв, Горбачов і Шеварднадзе надали 65 мільйонів рублів для фінансування державного перевороту в Грузії.

У змові проти законного уряду ГРУЗІЇ брали участь деякі його члени, а також члени парламенту, які були в тісному контакті з Шеварднадзе в Москві. Зокрема, прем’єр-міністр Т. Сігуа та начальник національної гвардії Т. Кітовані, міністр закордонних справ Г. Хоштарія, спікер парламенту А. Асатіані, депутати парламенту В. Адамія, Н. Натадзе, Т. Пааташвілі та інші. .

Сігуа і Кітовані вели агітацію в створеній мною національній гвардії і намагалися переконати їх, що я підтримую московський переворот і Джанаєва, обіцяючи їм показати якісь документи про це, а саме акт допиту Джанаєва, який не показаний. ними до цього дня. Навпаки, я був першим президентом, який звернувся до західних країн на другий день перевороту, 20 серпня, і попросив захистити всіх обраних президентів і парламентів Радянського Союзу, назвавши організаторів перевороту «реакційними силами». ”. Це звернення було надруковано в російській газеті Тбілісі «СВОБОДНАЯ ГРУЗИЯ» і передано всіма агентствами світу. Обманули й молодих, недосвідчених гвардійців, що я збираюся розформувати і роззброїти Національну гвардію, бо я видав указ, в якому зазначав:

Такими негідними засобами їм вдалося переманити на свій бік значну частину національної гвардії, і вони створили неподалік від Тбілісі ворожий мені і парламенту військовий табір, зібравши в цьому таборі всіх представників «опозиції», головним чином злочинців, наркоманів і чорноторговці. Їх фінансувала московська та місцева мафія, забезпечував зброєю та бронетехнікою, засобами зв’язку та військовими інструкторами Закавказький військовий округ Радянської Армії (ЗАКО). Їх рішуче підтримувала також значна частина привілейованої за радянських часів комуністичної інтелігенції, яка втратила свої привілеї після демократичної революції і мріяла про повернення часів Шеварднадзе. Серед найбільш безсоромної брехні радянської пропаганди того часу про мене було звинувачення в спробах ізоляції Грузії, так звана «албанізація», коли насправді московська влада сама ізолювала Грузію, зводячи Грузію «фашизмом», «тоталітарним правлінням» і перешкоджаючи мені кожного разу потрясіннями та безладами в Грузії, коли я збирався відвідати західні країни. Так було, наприклад, у січні 1991 року, коли я їхав до Давосу, Швейцарія, і у вересні, коли я був запрошений до Данії датським парламентом і до США американським Конгресом. Мою нездатність покинути країну представили світу як мою схильність до «самоізоляції» та «антиєвропейської» та «антиамериканської» політики. Так було, наприклад, у січні 1991 року, коли я їхав до Давосу, Швейцарія, і у вересні, коли я був запрошений до Данії датським парламентом і до США американським Конгресом. Мою нездатність покинути країну представили світу як мою схильність до «самоізоляції» та «антиєвропейської» та «антиамериканської» політики. Так було, наприклад, у січні 1991 року, коли я їхав до Давосу, Швейцарія, і у вересні, коли я був запрошений до Данії датським парламентом і до США американським Конгресом. Мою нездатність покинути країну представили світу як мою схильність до «самоізоляції» та «антиєвропейської» та «антиамериканської» політики.

Починаючи з вересня 1991 року усунуті чиновники, кримінальна мафія і так звана «вулична опозиція» об’єдналися і почали деструктивні дії проти влади, вимагаючи відставки президента, створення нового «коаліційного уряду» і нових парламентських виборів. Вони кілька разів нападали на будівлю парламенту, спричиняючи криваві безладдя та заворушення, захоплюючи будівлю національного телебачення, атакуючи центральну електростанцію Тбілісі. Я кілька разів звертався до збройної опозиції із закликами до політичного діалогу, але безрезультатно.

Після провалу Ново-Огарьовського процесу, вбачаючи неминучість розпаду СРСР, радянські лідери вирішили створити нову модель імперії, так звану СНД (СНГ), для чого в Алма-Аті 21 грудня була запланована зустріч керівників радянських республік для підписання угоди про її утворення. Після моєї відмови Москва нарешті вирішила повалити законний уряд Грузії. 21 грудня перед будівлею парламенту почалися мітинги: одні прихильників законної влади та інші збройної опозиції, серед яких офіцери російської армії. На вулиці з’явилися броньовані автомобілі та техніка, путчисти почали стріляти в беззбройних прихильників президента, вбивши кількох громадян.

«Опозиція» вела агітацію за повалення «диктатури» і встановлення «демократії» насильством, що є загальновідомою тезою Леніна. За цим планом, який підтримувала Москва та її армія, путчисти на чолі з колишнім міністром закордонних справ і генералом КДБ Шеварднадсе збиралися повалити законний уряд і узурпувати владу в Грузії. Я кілька разів відкрито повідомляв грузинському народу та світовим урядам про цю небезпеку, але безрезультатно.

22 грудня «опозиція» зайняла готель «Тбілісі» та церкву «Кашветі» перед будівлею парламенту та почала обстріл та бомбардування парламенту артилерією та ракетами, снайпери сиділи на дахах будівель, стріляли. Будівлю парламенту захищала національна гвардія, лояльні президента, яка не мала артилерії, ракет чи важкої техніки. Під час штурму забудови путчисти спалили та знищили всі будівлі, які його оточували, наприклад Галерею мистецтв, Будинок художників, першу школу (колишню дворянську гімназію) та інші. Центральний проспект Руставельфа був у руїнах. Мій житловий будинок, де жила моя дружина та двоє дітей, також оточили та розбомбили, намагаючись взяти їх у заручники, нарешті їх врятувала охорона президента та перевезла на броньованому автомобілі до парламенту,

Облога будівлі парламенту тривала 16 днів, відзначалася жорстокістю і негуманізмом. Снайпери розстрілювали всіх, хто наближався до будівлі, навіть машини швидкої медичної допомоги, пожежні машини, які через це не могли загасити пожежі. Багато будинків було спалено, сотні людей залишилися без дому. Поранених захисників парламенту вбивали в лікарнях путчисти, які боролися за «демократію».

Наприкінці грудня допомога путчистам з боку російської армії збільшилася. Спаливши охороною президента кілька броньованих машин і танфесів, путчисти отримали нові. До будівлі Інституту марксизму-ленінізму, де розміщувався їхній персонал, під’їхали вантажівки, навантажені зброєю та боєприпасами. Точність вражень снарядів, мінометів і ракет була настільки високою, що участь радянських військових фахівців у цьому бою на боці путчистів не викликала сумнівів. У деяких бронемашинах, підбитих захисниками парламенту, були виявлені загиблі водії та солдати радянської армії.

27 грудня гвардійці, які захищали телебачення під командуванням Б. Кутателадсе, зрадили президента і віддали вежу путчистам. 2 січня путчисти сформували «військову раду» і «тимчасовий уряд» у складі Т. Сігуа, Т. Кітовані, Д. Хоселіані, який потім був звільнений з в’язниці і приєднався до путчистів зі своєю злочинною групою. При цьому близько 4 тисяч злочинців були звільнені з в’язниць, озброєні і приєднані до «армії борців за демократію».

ЗВЕРНЕННЯ ДО НАРОДІВ ТА УРЯДІВ СВІТУ
ДО ВСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІ В ООН

Я, всенародно обраний Президент Республіки Грузія Звіад Гамсахурдія, звертаюся до всіх людей, які цінують ідеали демократії, права і свободи людини і не байдужі до долі всього народу, який став жертвою великої катастрофи.

У Грузії в січні 1992 року військова хунта політичних авантюристів і місцевої мафії здійснила в Тбілісі державний переворот, силою узурпувавши владу і розпочавши війну проти конституційно обраного уряду і президента, що призвело до загибелі сотень людей. Була частково спалена столиця Тбілісі, знищені історичні пам’ятники на головній алеї міста. Щоб припинити кровопролиття, я, Президент Республіки Грузія, покинув Тбілісі разом з членами моєї родини, які також опинилися під загрозою фізичного знищення. Пучисти спалили будівлю парламенту, пограбували мій будинок, який водночас є меморіальним маєтком мого батька – відомого грузинського письменника Костянтина Гамсахурдіа. Хунта сформувала самопризначений уряд і вчиняє невимовні злочини проти людей, які чинили опір беззаконню та тиранії. Вони систематично розстрілюють мирні мітинги, арештовують ні в чому не винних людей, у тому числі депутатів. Їхні збройні сили грабують і тероризують громадян. Люди розпочали акцію громадянської непокори. Проводяться страйки на підприємствах, залізницях і в портах. Енергетична та продовольча криза досягла свого піку. Я звертаюся до ООН із закликом до народів і урядів усього світу засудити грубі порушення прав людини в Грузії хунтою, вимагати відновлення конституційно обраного уряду, а також запропонувати грузинському народу всю допомогу. оговтатися від катастрофи, спричиненої авантюрними діями військової хунти.

Президент Республіки Грузія
Звіад Гамсахурдіа
Грузія, 27 січня 1992 р.

Але, на жаль, кровопролиття тривало як у Тбілісі, так і по всій Грузії. Прийшовши до влади 6 січня, кримінальна хунта почала репресії та страти прихильників законного президента, убивши кілька сотень із них у Тбілісі, а по дорозі на захід Грузії, біля села Ніноцмінда (Агаяні), злочинним угрупованням було дозволено грабувати та вбивати людей на мирних найніфестаціях протесту. У Тбілісі сотні тисяч людей вийшли на демонстрації, протестуючи проти заборони законного президента і парламенту, а також у багатьох містах Грузії. Під час цих розвідок близько сотні людей було страчено, а кілька сотень поранено та затримано.

Очевидно, що сили збройної «опозиції» в основному складалися з криміналітету, про що зізнався навіть самовисуванець, генпрокурор хунти Вахтанг Расмадзе, який написав про це пізніше в газеті «Сакартвелос Республіка» (25 лютого 2018 року). чт, 1992). Одним з керівників нового «уряду» став відомий злочинець Дшаба Іоселіані, який мав кілька судимостей за вбивства, пограбування та інші злочини, а також інший злочинець Тенгіз Кітовані, який у минулому мав дві судимості за різні кримінальні злочини. Дшаба Іоселіані офіційно підтвердив через телебачення всі жорстокості своїх злочинних угруповань і пригрозив, що всі демонстрації та мітинги протесту будуть розстріляні. Найбільш коригуючий «вплив хунти на молоде покоління, яке приваблюють гроші, наркотики та зброя. Вдень вони проводили мирні акції протесту, а вночі грабували населення. У Тбілісі та інших п’яти містах Грузії хунта ввела надзвичайний стан і комендантську годину, чим грубо порушила конституцію Грузії, згідно з якою тільки законний уряд і парламент мають право оголосити надзвичайний стан (пункт 4).

Пізніше хунта почала каральні операції в різних містах і селищах Грузії, де триває рух проти повалення законної влади. Акти безжального терору та вандалізму цих дій хунти описані в багатьох звітах, опублікованих у грузинських неофіційних газетах: «Картулі азрі», «Агдгома», «Сакартвелос ціс квеш» та інших – У західній Грузії протестували міста: Гурдшаані, Телаві, Ахмета. , Карелі, але після каральних операцій військ хунти мітинги та демонстрації припинилися. Але на заході Грузії, де хунта має менше сил, активний опір триває досі. Велика ілюзія вірити версії хунти, згідно з якою мене більше підтримує Західна Грузія, тому що я за походженням західний грузин. На президентських виборах 1991 року за мене рівною часткою голосувало населення як західної, так і східної Грузії, особливо грузини Самачабло («Південна Осетія»), Картлі, Кахетії, Месхетії тощо. Справжня причина дисбалансу протестного руху полягає в розподіл сил хунти, які зосереджені в основному в Тбілісі, Сагаредшо та інших регіонах Кахетії, які вони можуть більш ефективно контролювати. Хунта розпочала кілька каральних експедицій на заході Грузії проти «непокірного» населення міст Сугдіді, Цалендшиха, Сенакі, Мартвілі, Хобі. Інформація про жорстокість, вандалізм, терор, пограбування і насильство, сотні жертв серед мирного населення опублікована в газеті «Сакартвелос цис квеш» («Під небом Грузії») N 37 від 16 серпня 1992 року, яка друкується чеченською мовою. Республіка. У лютому 1992 року державний секретар США Джеймс Бейкер відвідав Москву і зустрівся з Шеварднадзе та головою «тимчасового уряду» Грузії Т. Сігуа. Ці неофіційні зустрічі та переговори підготували ґрунт для повернення Шеварднадзе, колишнього комуністичного диктатора Грузії, щоб гарантувати «політичну та економічну стабілізацію, мир і демократичні вибори». Під час візиту я надіслав державному секретарю Бейкеру телеграму протесту такого змісту: «Я висловлюю протест проти вашого наміру відвідати Грузію, що означає підтримку найбільш незаконного, антидемократичного, злочинного і терористичного режиму в світі, яка повалила законну владу, обрану народом, яка веде війну проти власного народу, грубо порушує права людини та основні свободи, караючи та проводячи мирні мітинги та демонстрації, монополізував усілякі ЗМІ, стимулює кримінальний світ та мафію. У 7 містах Грузії, включаючи Тбілісі, досі діє комендантська година. Реальна влада належить відомому злочинцю і гангстеру Іоселіані. Злочинна хунта привласнює всю гуманітарну допомогу із заходу, медикаменти та продукти харчування і продає це на чорному ринку за дуже високими цінами, люди нічого не отримують. Економічна ситуація катастрофічна, посилюється голодний хаос і тотальна дестабілізація, відчувається велика нестача продуктів харчування та медикаментів, щоденно багато людей помирає від голоду та різних хвороб, особливо старих і дітей. Шеварднадзе відроджує в Грузії сталінізм, розпочаті масові репресії та тортури, Щодня масово заарештовують невинних громадян за організацію акцій протесту, забороняються мітинги, демонстрації, голодування, страйки та протести, в країні діє найсуворіший цензур. У таких ситуаціях виключаються всі можливості вільних і чесних виборів. Ситуація в Грузії дуже скоро буде схожа на Сомалі та Ефіопію. Підтримка адміністрацією США злочинного тоталітарного режиму, встановлення з нею дипломатичних відносин є грубим порушенням усіх демократичних принципів, на яких ґрунтується американське суспільство, порушенням Гельсінської хартії, всього міжнародного права, що викликає обурення Грузинського народу, який знає про позицію США щодо Куби, Венесуели та Гаїті. Як наслідок, посилюються антиамериканські настрої. Я вимагаю від адміністрації США припинити підтримку державного тероризму і налагоджувати контакти лише з законними органами влади Грузії, які зараз перебувають у вигнанні». Пізніше на запрошення однієї особи, кримінального «лідера» Грузії Д.Іоселіані, Шеварднадзе прибув до аеропорту Тбілісі, де його зустріла група криміналітету «Мхедріоні», міліціонери та деякі номенклатурні інтелектуали, його прибічники. Він віддав честь цим інтелектуалам, які взяли зброю і боролися за встановлення «демократії». Потім він пішов спочатку до церкви Сіоні, симулюючи благочестя, де його зустрів «патріарх», багаторічний агент КДБ, а потім до «будинку уряду», де його «обрали» головою нового антиконституційного органу – так називалася Державною радою, яка була тією ж військовою радою, розширеною і замаскованою. Після його прибуття Шеварднадзе лише посилив масові репресії та терор проти політичних опонентів, які продовжили мітинги та демонстрації проти його приходу та узурпації ним влади. Каральні операції в Західній Грузії повторювалися кілька разів з більшою жорстокістю і нещадністю. Російська армія посилила допомогу терористам хунти озброєнням, технікою та фахівцями. Невдовзі після прибуття Шеварднадзе до Тбілісі його злочинні «охоронці» ще раз пограбували і спалили мій будинок у Тбілісі на вулиці Галі, 19, який одночасно був будинком-музеєм мого батька, відомого грузинського письменника Костянтина Гамсахурдіа. Згорілий будинок стоїть у такому ж стані донині, на тлі розмов Шеварднадсе про його «дружбу» з Костянтином Гамсахурдіа. Будинок кілька разів осквернювали злочинці хунти. західні політики, як і більшість ЗМІ, мовчали про терор, репресії та вандалізм у Грузії. Лише преса Фінляндії та деякі німецькі та швейцарські газети писали правду про новий терористичний режим та його злочини. ООН, НБСЄ, Червоний Хрест і більшість правозахисних організацій відмовилися розслідувати факти державного тероризму та порушення прав людини, лише Міжнародне товариство прав людини у Франкфурті-на-Майні (IGFM) і Фінська Гельсінська група були глибоко стурбовані цими трагічними подіями. в Грузії.

Вершиною лицемірства та цинізму став візит Джеймса Бейкера до Джорджії, на річницю Дня незалежності 26 травня 1992 року. Коли Джеймс Бейкер вітав Шеварднадзе та його прихильників, які зібралися на Республіканській площі, перед готелем «Іверія», і говорив про демократію, на відстані 200 метрів від цього місця карателі «Мхедріоні» та міліція з собаками розганяли черговий мітинг моїх прихильників, стріляли в натовп і жорстоко били людей. Бейкер почув цю стрілянину, але нічого не прокоментував і продовжив свою промову.

9-10 липня в Гельсінкі мав відбутися саміт НБСЄ. Мене, як президента Грузії та засновника першої Гельсінської групи в 1975 році, запросила Грузинська група фінського парламенту. Пан Хейккі Рюхіарві, лідер цієї групи, подав три безуспішні заявки до Міністерства закордонних справ Фінляндії, намагаючись отримати візу для мене для участі в саміті НБСЄ. Міністерство повідомило депутату Рюхіарві та голові Товариства Фінляндія-Грузія пані. Айла Ніініма – Кієппо, що я зможу приїхати до Фінляндії лише після саміту НБСЄ. Парламентській групі Фінляндії не було надано жодних пояснень щодо цієї затримки мого візиту, а також щодо того, що членам злочинного угруповання «Мхедріоні» та співробітникам КДБ дозволили в’їзд до Фінляндії, а мені – ні. З цього приводу пан Рюхіарві заявив: Це суперечить правилам НБСЄ, яка базується на повазі до законності, демократії та доступі до інформації та можливості подорожувати в межах держави: НБСЄ. Як НБСЄ може зупинити приїзд Гамсахурдіа до Фінляндії, водночас щиро вітаючи Едварда Шеварднадсе, який брав участь у минулорічному путчі та організував незаконне захоплення влади в Грузії. НБСЄ мало захищати нації від злочинних лідерів, таких як Шеварднадсе (Див. листування ABN, травень-червень 1992 р., № 3; том XLIII). Подібний лист-протест був направлений мною до НБСЄ, але безрезультатно. Шеварднадзе взяв участь у саміті, як вісник миру та демократії. Цим незаконним актом НБСЄ порушило власний документ Московської зустрічі держав-учасниць 10 вересня – 4 жовтня 1991 року, а саме пункт 17-2, який проголошує: «Якщо в якійсь державі-учаснику відбудеться повалення або спроба повалення демократично обраної влади недемократичними методами, держави-учасники підтримають законні органи цієї держави, відповідно до Статуту ООН». Але у випадку з Грузією було доведено зовсім протилежне. Отримавши Схвалення НБСЄ, яке одна з фінських газет охарактеризувала як «дозвіл на вбивство», а також після отримання підтримки в ООН, кривавий режим Шеварднадзе активізував терор, насильство та геноцид по всій Грузії. У західній Грузії люди ведуть партизанську війну проти карателів хунти та мародерів, які вторглися в міста та села. Багато партизанів було страчено та замучено хунтою.

У спецслужбі Тбілісі Шеварднадзе імітували «спробу державного перевороту» 24 червня, коли неозброєних прихильників президента заманили в будівлю телебачення офіцери внутрішніх військ, пообіцявши їм безкоштовну трансляцію свого звернення до грузинського народу. Після цього їх заарештували і піддали тортурам. Хунта Шеварднадзе оголосила, що це був «невдалий державний переворот». Провокатори Лоселіані вчинили теракти, під час яких було вбито кілька людей, а потім «зізналися» по телебаченню, що мали вказівку Президента вчинити ці теракти. Я надіслав телеграму Шеварднадзе, де написав, що він намагається мене дискредитувати методами Сталіна і Берії.

Тепер про політику Шеварднадзе, щодо нацменшин. Шеварднадсе, чия пропаганда звинувачувала мене як «фашиста», «націоналіста» та «ворога національних меншин», тепер намагається вирішити їхні проблеми прямим насильством і геноцидом, позбавляючи навіть права на життя та існування, а не лише на автономію. 11 серпня цього року війська «держради» почали широку каральну експедицію в Абхазькій АРСР. Шеварднадзе та його «Державна рада» заявили, що це вторгнення було необхідним для підтримки громадського порядку в цьому регіоні, особливо на залізничних лініях, але громадський безлад, анархія, геноцид і повне відволікання та спалення цілих міст і сіл після цього вторгнення , очевидний факт. Насправді метою Шеварднадзе було скинути законні органи влади Автономної Республіки, тому що вони не переслідували моїх прихильників і були проти запровадження тоталітарних правил хунти в Абхазії. Не було терору та репресій щодо прихильників президента, які мали свободу політичного життя, свою газету «Агдгома», могло говорити місцеве телебачення. Очевидно, що головною метою абхазької війни є встановлення в цьому регіоні диктатури Шеварднадса і правління його мафії. Війна, яка забрала вже 4 тисячі життів, здається нескінченною. Найкраще вираження справжніх цілей цієї війни, а також «програми» Шеварднадзе щодо вирішення проблем національних меншин є у словах його головнокомандувача «генерала» Г. Каркарашвілі, виголошених національним телебаченням у серпні. 25 і говорив: «Якщо абхази не будуть чинити опору, мої війська вб’ють усіх 97 тис. абхазів», тобто весь народ. Для цього Каркарашвілі готовий пожертвувати близько 100 тисячами грузин: також. Така політика Шеварднадзе, колишнього комуністичного дієтатора, генерала КДБ, політика терору, пограбування і геноциду національних меншин і політичних опонентів. 29 жовтня міністр оборони Кітовані заявив московському телебаченню, що в Грузії більше не буде автономій, що їхню долю вирішить військова сила. Як відомо, у цивілізованому світі заяви про такі проблеми робить глава держави, а не міністр оборони. Це ще раз доводить, що незважаючи на «демократичні вибори», в Грузії залишається військово-терористична диктатура кримінальної хунти і всі розмови Шеварднадзе про «громадянське правління» грузинської держави є простою брехнею. Залучення народів Північного Кавказу до абхазької війни,

Тепер про вибори, які Шеварднадзе пообіцяв провести в Грузії «за всіма стандартами, прийнятими в демократичних країнах». Я запитую демократичний світ, чи в будь-якій демократичній країні хтось бачив антиконституційні, незаконні «вибори», призначені не виборним органом, законним парламентом, а якимось незаконним самопроголошеним зібранням під назвою «Державна рада» або хунта, «закон про вибори» без квоти чи необхідної кількості виборців, репресій і терору перед виборами, що примушують людей і навіть беруть з них заздалегідь письмові зобов’язання, що вони будуть голосувати за єдиного кандидата на посаду спікера парламенту? 0r Якби в якійсь демократичній країні спікера обирали не самим парламентом, а «народним голосуванням»? Хто бачив вибори в країні, де громадянська війна, кримінальна анархія, їх мало в багатьох містах? Хто бачив вибори без таємного голосування в більшості округів, коли стовпи для таємного голосування виготовляють лише в кількох районах столиці, щоб показати їх «міжнародним спостерігачам»? 0r коли міжнародні спостерігачі не контролюють більшість виборчих дільниць? Коли вибори проходять у більшості округів відкрито, під контролем бойовиків, які стежать за виборцями і перевіряють, за кого вони голосують? Коли такі бойовики навіть навідуються вдома до «непокірних» виборців зі скриньками і змушують їх голосувати під страхом смерті? Хто бачив, як бронетехніка переслідує на вулицях «виборців» і силою зганяє їх на виборчі дільниці, як це було в західногрузинському місті Мартвілі? Хто бачив, як наприкінці дня «виборча комісія» міняла скриньки для бюлетенів і привозила нові, бачили, що бюлетенів для голосування недостатньо, як це було в місті Вані? Хто бачив, щоб одна людина вкидала в скриньку 100-200 бюлетенів? Хто бачив, щоб «виборчі комісії» складалися з перевірених людей, лояльних до влади, без доступу опозиції? Хто бачив демократичні вибори без участі опозиційних партій та окремих осіб? Цілком природно, що після таких «виборів» Шеварднадзе «обрали» 96% виборців. Такі «вибори» ми бачили тільки в комуністичні часи, які зараз з великим успіхом відроджуються в Грузії, з багатьма «новаціями» режиму Шеварднадзе. без будь-якого доступу опозиції? Хто бачив демократичні вибори без участі опозиційних партій та окремих осіб? Цілком природно, що після таких «виборів» Шеварднадзе «обрали» 96% виборців. Такі «вибори» ми бачили тільки в комуністичні часи, які зараз з великим успіхом відроджуються в Грузії, з багатьма «новаціями» режиму Шеварднадзе. без будь-якого доступу опозиції? Хто бачив демократичні вибори без участі опозиційних партій та окремих осіб? Цілком природно, що після таких «виборів» Шеварднадзе «обрали» 96% виборців. Такі «вибори» ми бачили тільки в комуністичні часи, які зараз з великим успіхом відроджуються в Грузії, з багатьма «новаціями» режиму Шеварднадзе.

Шеварднадзе хвалиться, що тепер у нього в Грузії є «демократично обраний парламент». Проте через 15 днів після виборів була опублікована лише частина депутатських списків, де ми бачимо зручний для нього розклад політичних сил. Велику більшість у майбутньому «парламенті» мають колишні номенклатурники-партократи, серед яких відомі карателі 9 квітня та мафіозні боси. Решту списків оприлюднили пізніше, тому що між «кандидатами» точилася велика боротьба за потрапляння до номенклатурного «парламенту» і більше шансів мали ті, хто міг словом і ділом довести вірність «спікеру». Але раптом 21 жовтня Шеварднадзе оголосив, що перша сесія нового парламенту відкладається на невизначений час через «складну ситуацію» в Грузії.

Попри розмови Шеварднадзе про ринкову економіку та процвітання, економічна ситуація в Грузії катастрофічна. Російська Федерація надала Грузії кредити в розмірі 20 мільярдів рублів (Див. московську газету «Куранти», жовтень 1992 р. N 38(59); США і Туреччина надали Грузії кілька мільйонів доларів. Усі ці кредити, як і гуманітарна допомога, привласнено. чиновниками мафії, які використовуються для особистої вигоди та для фінансування абхазької війни та каральних експедицій у західній Грузії (Мегрелія).Номенклатурна приватизація здійснюється за наказами лідерів хунти Іоселіані, Кітовані та інших, все національне майно та цінне виробництво розподіляється між мафіозними кланами. Більша частина населення, особливо в містах, перебуває на межі бідності та голоду.Сільське господарство повністю паралізовано, особливо в західній Грузії. Основними причинами є громадянська війна, брак палива, відсутність сільськогосподарської техніки та технології, повний хаос номенклатурної приватизації землі, без жодної законодавчої бази, без закону про землю, також через конфлікти між землевласниками та їх боротьбу проти колишніх радгоспів за майно, пограбування виробництва та привласнення. Навіть офіційні джерела заявляють, що тільки в Тбілісі щодня від голоду помирає 3-5 чоловіків, а за нашими джерелами, їх можна оцінити десятками. На завершення я повинен сказати, що злочинний режим Шеварднадзе постійно порушує Статут ООН, Декларацію прав людини, усі принципи міжнародного права, включаючи Гельсінську угоду та Паризьку хартію, усі декларації, пакти та конвенції про права людини та основні свободи, вважає терор і насильство основними принципами державної політики Грузії. Вона не має права представляти Грузію в ООН і НБСЄ і повинна бути виключена з цих організацій. Цей режим довів Грузію до політичної та економічної катастрофи, створює велику небезпеку дестабілізації та війни в усьому кавказькому регіоні і навіть у Росії, створюючи передумови для серйозної світової кризи. Я, законно і демократично обраний президент Грузії у вигнанні, звертаюся до ООН, урядів і парламентів світу, ЗМІ, усіх міжнародних політичних і релігійних організацій, усіх людей доброї волі допомогти Грузії в цій катастрофі, засудити державний тероризм Режим Шеварднадзе, оголосивши йому повний бойкот, включаючи найсуворіші санкції, допомагає грузинському народу позбутися його і відновити законний парламент і уряд.

1.11.1992

Президент Республіки Грузія у вигнанні,

Звіад Гамсахурдіа

Примітка:  для швидкого пошуку інформації підписуйтесь на наш Telegram-канал «Свобода народам!»  https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations

Читайте також фейсбук-матеріали  сторінки  та  групи АБН

Наш сайт:  https://abn.org.uaen/