Ярослав Стецько: Уроки історії [1985]

Пані та панове!

Сорок років тому на європейських фронтах нарешті затих гуркіт гармат. Закінчення Другої світової війни призвело до нищівної поразки нацистської Німеччини та перемоги протиприродної коаліції західних демократій та тоталітарного радянсько-російського більшовицького режиму. Західна Європа знову зможе насолоджуватися миром, свободою та справедливістю. Однак у той же час на Східну та Центральну Європу опустилася похмура тінь залізної завіси, яку й досі продовжує відокремлювати вільних від поневолених. Замість свободи народи СРСР та держав-сателітів були обтяжені новими ланцюгами; замість справедливості та права відстоювати свою національну ідентичність вони зіткнулися з постійним національним поневоленням та порушеннями прав людини; замість світу вони стикаються з ескалацією гонки озброєнь та загрозою ядерної катастрофи. Національно-визвольна боротьба триває безперервно. Страшенні та агітуючі повстання та страйки українських та інших національних ув’язнених протягом 1950-х років, повстання берлінських робітників 1953 року, Познанське повстання у Польщі, Угорська революція 1956 року, Празька весна 1968 року, український ренесанс 1960 і 1970 років, Визвольна війна афганського народу проти жорстокої російської агресії та недавні події у Польщі демонструють той факт, що ці поневолені країни прагнуть вирватися з колоніального рабства Москви. Однак варварські та жорстокі методи, використані для придушення цих окремих повстань, також вказують на те, що Радянську Російську імперію можна повалити лише спільними зусиллями загального фронту поневолених народів. Ця стратегія звільнення, заснована на концепції загального фронту вільного світу та поневолених націй проти обох тоталітаризмів — нацистської німецької та більшовицької російської — була запропонована ще 1943 року на конференції поневолених націй у лісах Житомира, Україна. У червні 1941 року Україна та Литва проголосили відновлення своєї незалежності. В Україні озброєну боротьбу очолили Українська повстанська армія та Організація українських націоналістів (УПА-ОУН), спрямована як проти німецьких нацистських, так і російських більшовицьких окупантів. Збройну боротьбу у Литві очолила Армія визволення Литви. Подібні рухи опору організували латиші, естонці, білоруси та інші народи. Героїчні борці за свободу цих та інших східноєвропейських країн зробили значний внесок у вирішальну поразку нацистської Німеччини.

За даними російських джерел, німцями було окуповано лише сімнадцять відсотків території РРФСР (включаючи і неросійські етнічні території). Водночас, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія та Польща були повністю окуповані гітлерівськими арміями. Більшість Другої світової війни велася на території України за володіння країною та її величезними матеріальними багатствами. Україна зазнала більше людських втрат, аніж будь-яка інша європейська країна, включаючи Німеччину. Загинуло 7 мільйонів людей, що становить 16,7 відсотка від населення. Із цих 7 мільйонів 2,5 мільйона склали військові втрати та 4,5 мільйона — цивільне населення. Таким чином, Україна зазнала найбільших втрат зі всіх країн Радянського Союзу. Польща втратила 5 мільйонів людей, а втрати Білорусії під час війни становили близько 33 відсотків її населення. Навпаки, під час війни РРФСР зазнала приблизно 5-6 мільйонів жертв серед цивільного та військового населення. Таким чином, 20 мільйонів втрат, які так часто приписують російській нації, включають загальні втрати всіх націй Радянського Союзу.

Німці влаштували масове знищення мирного населення та військовополонених в Україні. Світу добре відома доля Лідіце (богемського села) та французького села Орадур-сюр-Глан, але світ не знає, що в Україні постраждало близько 250 Лідіців та Орадурів.

Сьогодні, коли ми відзначаємо сорокову річницю перемоги над нацистською Німеччиною, борців за свободу, котрі захищали свою батьківщину від обох тиранічних режимів, парадоксальним чином затаврували як посібників нацистів, антисемітів та переслідувачів. Чого не розуміють їхні обвинувачі, то це те, що джерелом цих наклепницьких і зловмисних звинувачень є масштабна кампанія дезінформації, розроблена КДБ. Обвинувачі та прокурори готові повторювати ці вигадки, але забувають, що саме сам Сталін та все більшовицьке керівництво Комуністичної партії (КПРС) співпрацювали з нацистами, підписавши 1939 року пакт про ненапад. Операція Гітлер розв’язала Другу світову війну та всі її жахи.

Обвинувачі також забувають про Катинь, Вінницю, Львів та незліченну безліч інших місць, де російські комуністи вбили десятки тисяч ув’язнених; вони забувають про десятки мільйонів загиблих у ГУЛАГу; вони забувають про масові депортації та про штучний голод в Україні 1932/33 року, організований Сталіним та російськими імперіалістами, внаслідок якого загинуло 7 мільйонів людей. Не становлять ці події явного інтересу і для західних ЗМІ. Натомість вони готові без вагань прийняти фальсифіковані докази, надані винуватцями цих жахів за залізною завісою, як точний виклад подій Другої світової війни.

Нацистська Німеччина та нацизм мертві, поховані і ніколи більше не повстануть. З іншого боку, російський більшовизм дуже живий і становить постійну загрозу Вільному світу. Проте країна за країною стає її жертвою без будь-якого втручання чи занепокоєння з боку Вільного світу та практично без визнання у західних ЗМІ. Абсурдно і безглуздо зосереджувати свою увагу лише на вимерлих та застарілих принципах нацизму. Їм також слід зосередити свої зусилля на залученні світової громадської думки до небезпек, з якими нині стикається вільний світ, і вони мають піднятися на захист свободи націй, які нині поневолені або перебувають під загрозою з боку Москви. Справді, викликає подив і збентеження те, що Вільний Світ так не бажає стати на захист національних і людських прав афганців, вірмен, азербайджанців, болгар, білорусів, хорватів, кубинців, чехів, естонців, грузин, угорців, латишів, литовців, литовців поляків, румунів, словаків, туркестанців, українців, в’єтнамців та представників інших народів у складі СРСР та його держав-сателітів у всьому світі. Уроки історії та переваги ретроспективного аналізу показують, що хоча в травні 1945 року союзники здобули військову перемогу, політичні плоди тріумфальної перемоги над нацизмом були в односторонньому порядку потиснуті Москвою. Тегеран, Ялта та Потсдам розділили світ на дві частини. Більше того, нездатність Заходу протистояти незліченним актам російської агресії з часів Другої світової війни демонструє мовчазну згоду Заходу з небезпечними подіями, які з того часу призвели до незмірних людських страждань. З нагоди цієї сорокової річниці нам також з сумом нагадують про помилкову післявоєнну політику союзників, яка призвела до трагічної примусової репатріації сотень тисяч біженців та ув’язнених, депортованих до СРСР для каторжних робіт і майже напевно смерть у сталінських таборах. Нинішньої небезпечної ситуації, з якою зіткнувся вільний світ, можна було б уникнути, якби західні демократії дослухалися голосів визвольних рухів наших країн під час Другої світової війни. Ми запропонували одночасно вести війну на два фронти проти німецького націонал-соціалізму та російського більшовизму. На конференції поневолених народів у 1943 році в лісах України представники тринадцяти поневолених країн закликали західні країни підтримати їх у єдиному антиімперіалістичному та антитоталітарному фронті. На жаль, їхній заклик залишився несприйнятливим. Навіть без підтримки Заходу Українська Повстанська Армія та Організація Українських Націоналістів все ж таки змогли вести героїчну боротьбу з Москвою протягом довгих 10 років.

У цей момент триває Третя світова війна. Хоча її тактика постійно змінюється, стратегія Москви залишається незмінною: вона прагне розділити вільний світ, протиставити слаборозвинений Третій світ розвиненим демократіям Заходу, зруйнувати НАТО, сіючи розбрат між союзниками, розбестити західну мораль і підірвати його волю до опору, підірвати громадську думку всіма можливими засобами та пропаганди, а також знищити визвольні організації поневолених націй шляхом дискредитації лідерів емігрантських груп та змусити їх замовкнути за допомогою кампанії брехні, сфабрикованих звинувачень та залякування. .

Ми піднімаємо голос, застерігаючи лідерів та людей вільного світу від потрапляння в цю пастку. В ім’я Бога, в ім’я вищих ідеалів істини, свободи і справедливості, ми вимагаємо, щоб у своїх власних інтересах виживання і як єдина реальна альтернатива ядерній війні Захід підтримував скоординовані національно-визвольні рухи народів, поневолених усередині Радянської Російської імперії та в країнах, де домінували її маріонеткові режими.

Ми вимагаємо: — однозначного визнання прав усіх поневолених народів на повну національну незалежність у межах їхніх власних етнічних територій;

— повна моральна та матеріальна підтримка визвольної боротьби підпільних рухів за «залізною завісою»;

— заохочення та підтримка урядових та приватних інформаційних та рекламних кампаній з використанням усіх доступних засобів масової інформації для освіти громадськості вільного світу про становище поневолених країн та експансіоністську політику Москви;

— міжнародне визнання центральних визвольних організацій поневолених народів як єдиних справжніх виразників своїх націй, що надає їм усі можливості озвучити сподівання своїх націй на представницьких міжнародних форумах;

— ми вимагаємо, щоб західні уряди, ООН та інші міжнародні організації засудили російський імперіалізм, комунізм та тоталітаризм, а також політику русифікації Москви як геноцидну та колоніальну; що вони аналогічно засуджують гоніння на релігію у Москві;

— ми вимагаємо ліквідації концентраційних таборів, психіатричних лікарень та всіх інструментів гноблення та терору;

— ми вимагаємо, щоб західні уряди всіма можливими способами чинили тиск на Москву, щоб вона вивела свої війська з усіх поневолених країн;

— ми вимагаємо прийняття західними країнами резолюції ООН про деколонізацію СРСР, як останньої колоніальної імперії, що залишилася; і

Ми вимагаємо розпаду Російської імперії на національні, незалежні, демократичні держави всіх підкорених народів.

Це законні та непохитні вимоги наших гордих народів. Оскільки зі злом не може бути компромісу, Імперія Великої Брехні має впасти! І ми зробимо все, що в наших силах, щоб прискорити її смерть; її ганебне падіння.

Високоповажний Ярослав Стецько Колишній прем’єр-міністр України президент АБН.