Російська свідомість легко визнає право народів на самовизначення, на антиколоніальну війну, коли йдеться про події, що не стосуються Росії. Росіяни охоче співчують палестинцям, співчували південноафриканським бурам, симпатизують курдам, бо це не накладає на них жодних зобов’язань щодо перегляду власної історії, а тим більше власних кордонів. Саме тому російській свідомості так важко зізнатися самому собі, що “бандерівщина” була звичайнісіньким національно-визвольним рухом, таким же, між іншим, як і в 1918-1921 рр.
Але таке визнання вимагатиме і визначення місця та ролі самих росіян у цьому процесі. А таке визначення навряд чи буде дуже компліментарним.
Оскільки “бандерівський” рух був об’єктивно спрямований проти імперських інтересів Росії, був ефективним, добре організованим, послідовним і непримиренним, таким, від якого не можна було відкупитися черговим протекторатом чи домініоном – залишався тільки шлях його пропагандистської демонізації, хоча типологічно цей рух не відрізнявся принципово від антифранцузького руху в Алжирі або антианглійського в Ірландії.
Ігор Лосєв, автор
