Саамський політеїзм є унікальним відображенням досвіду тисячолітнього виживання в умовах крижаної лісотундри. Як і будь-яка інша язичницька Традиція Півночі, він формує метафізичний простір, в якому навіть титанічні істоти можуть бути підпорядковані вищій волі Богів, що матеріально присутні у світі людей не як абстрактні концепції, наприклад, персоніфікації вогню, а як конкретні місцеві божества, втілені в камені або дерево, що має неповторну індивідуальність.
Фактично, ця риса характерна для сакральної географії Півночі, де крижані скелі та гори стають місцем «проживання» Богів цієї землі, на якій розташовані їхні священні місця (Сейд). Ці Боги творять і підтримують світовий порядок, формують касту шаманів-ноїдів, які спілкуються з Богами на рівних. Вони здійснюють підношення дарів, як і всі чоловіки племені, проте «бити» Сейд є прерогативою виключно шамана (найди). Що стосується жінок це породжує особливі історії та легенди, де Боги виконують прохання, але порушення Традицій надають результату двоякий характер – «жарти богів», які можуть мати і творчий і руйнівний характер. Наприклад, Лікантропія може приносити успіх у полюванні, але створювати проблеми у пошуку дружини.
Не зайвим буде сказати, що саамські чаклуни у скандинавських народів вважалися найсильнішими у своєму ремеслі і слово «fin», що означає в давньонорвезькому саама, було синонімом слова «чаклун». Звідси й відповідний корінь у давньоскандинавських іменах.
Отже, отже, Боги не просто знаходяться поруч – вони являють собою абсолютну реальність, представлену на конкретній території, проте ця реальність сакральна. Ще сакральнішою є сила духу, яка, як у магії, так і в духовній сфері, надавала найдам основну владу в саамському суспільстві. Всі історії про натхнення та їх зіткнення (включаючи зустрічі з монотеїстичними місіонерами) – розповіді про магічні сутички, про чудеса і чаклунство. Суворий клімат навчив саамів цінувати віру в чудеса і передавати через століття приклади сили в різних проявах.
Nóidas
