Міністр освіти і науки Бурятії наприкінці жовтня заявив про намір перекласти майже чверть шкіл республіки на бурятську мову навчання. «Idel.Реалії» ознайомилися з планами влади регіону та змінами у російській мовній політиці, а також поговорили про них із дослідниками та активістами з Бурятії та регіонів Поволжя.
21 жовтня у Бурятії відбулося засідання Комісії з вивчення та розвитку бурятської мови. За підсумками заходу глава республіки Олексій Циденов повідомив про плани перевести майже чверть шкіл республіки на бурятську мову навчання.
Подробиці розповів міністр освіти та науки Бурятії Віталій Поздняков. Він пояснив, що нововведення торкнуться лише початкових класів, причому лише ті, де бурятська сьогодні вивчається як рідна. На даний момент такі класи діють у 106 школах Бурятії, переважно у сільській місцевості.
— Для цього у 2025 році планується перевести на бурятську мову навчально-методичні комплекси з математики, навколишнього світу, праці (технології), музики, фізкультури. Паралельно проводитиметься навчання вчителів початкових класів. Потім вирішуватиметься питання видання перекладених навчально-методичних комплексів, — написав Поздняков у своєму Telegram-каналі.
Русифікація освіти
Хоча нововведення у Бурятії торкнуться лише меншу частину шкіл республіки і відіб’ються не на всіх класах, деякі дослідники та активісти висловлюються про них з ентузіазмом і називають їх приємним винятком на тлі мовної політики Росії в останні роки.
Справді, рішення влади Бурятії суперечить загальному тренду: з 2016 до 2023 року частка школярів, які повністю навчаються рідними мовами, скоротилася вдвічі — з 1,98% (292 тисячі учнів) до 0,96% (173 тисячі учнів). Зменшилася й частка тих, хто займається рідними мовами у гуртках – з 0,7% до 0,4%. Незважаючи на незначне зростання частки школярів, які вивчають корінні мови як окремий предмет, загальна залученість дітей до вивчення мов народів Росії весь цей час знижувалася, випливає зі статистики Міністерства освіти.
Серед мовних активістів голосніше про русифікацію освіти заговорили з 2017 року, коли в столиці Марій Ел пройшло засідання ради з міжнаціональних відносин. Нею Володимир Путін заявив про неприпустимість вивчення республіканських мов як обов’язкових предметів.
Його виступ започаткував згортання викладання мов корінних народів Росії. Їхні уроки стали факультативними, при цьому в багатьох школах керівництво тиснуло на батьків, щоб вони вказували рідною мовою дитину російську, і скорочувало вчителів республіканських мов, тому що їхні уроки нібито були незатребуваними.
У січні 2019 року Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи розкритикував Росію за національну політику. Експерти висловили стурбованість «зростаючим домінуванням російської мови» за одночасної «відсутності ефективної підтримки мов національних меншин». У 2020 році в Конституції Росії закріпили положення про те, що російська є мовою «державотворчого народу».
2024 року в Москві знову заговорили про мовну політику. У серпні Путін підписав указ про створення Ради за президента РФ щодо реалізації державної політики у сфері підтримки російської мови та мов народів Росії. Головою ради призначили на той момент депутата Держдуми Олену Ямпольську , яка обралася від Татарстану, незважаючи на відсутність зв’язків із республікою. Незабаром після вступу на нову посаду вона заявила : «Російська мова рідна. Протиставлення російського та рідного неприпустимо, на мій погляд. Якщо російська — не рідна, то й Росія — не Батьківщина».
П’ятого листопада Путін взяв участь у засіданні цієї ради.
«Законодавство ліберальне — було б бажання»
— Дуже радісно, що у Бурятії заявили про таку ініціативу. Я сподіваюся, її буде реалізовано, — зазначає соціолінгвістка, автор книги «Мовна політика без політиків» Влада Баранова . — Але поки що йдеться лише про поетапну підготовку, а запуск проекту заплановано на 1 вересня 2026 року. Ситуація в регіонах змінюється швидко, тож поки що рано говорити щось певне. Цікаво, що міністерство збирається готувати нові навчально-методичні комплекси — загалом вони вже були розроблені в 1990-х, але чомусь старі книги тепер використовувати не хочуть.
Дослідниця вважає, що політика держави останніми роками спрямована на мовну асиміляцію меншин та «поступову русифікацію під виглядом добровільного вибору». Водночас, каже Баранова, законодавство в мовній сфері досі є відносно ліберальним: «Воно дозволяє реалізовувати серйозні програми підтримки мов — було б бажання в регіонах».
На думку Баранової, глави республік і регіональні міністри можуть серйозно впливати на становище мов, не вступаючи в конфлікт з федеральними нормами: «Ми не раз бачили, як регіональні чиновники та керівники приймали самостійні рішення у сфері мовної політики — зазвичай на шкоду місцевим мовам, але тут може бути приємний виняток. Зараз бачимо, що це побажання Циденова, хоча раніше вона не цікавилася мовним питанням. Але коли такий інтерес з’явився, закон і неформальні угоди дають йому великий простір для маневрів та свободу вибору в тому, що стосується бурятської мови».
— Важко сказати, чим спричинено рішення збільшити присутність бурятської мови в освітній системі. Можливо, це піар-кампанія з метою покращення репутації непопулярного керівника. Але якщо воно буде реалізовано, це чудово, — робить висновок соціолінгвістка.
«Бурятська мова потрібна самим бурятам і нікому іншому»
Голова бурятського національного руху «Ерхетен», радник Ліги вільних націй з дипломатичних питань та філолог-монголовед Доржо Дугаров не поділяє припущень про щирий інтерес глави Бурятії до мови чи піар-кампанії. На його думку, рішення про переведення початкових шкіл на бурятську мову навчання могло бути прийняте в Москві.
— Ми, звісно, одразу дізналися про цю новину, але вона не викликала бурхливих обговорень серед бурятських активістів. Наша думка про нинішню мовну політику, зрозуміло, негативна, сформувалася приблизно до 2012 року, коли викладання бурятської мови раптом вступило в якісь протиріччя з проведенням ЄДІ. Його поступово почали «оптимізувати», тобто урізати на користь російської як «корисної» мови, — розповідає Дугаров.
Обіцянки Циденова та Позднякова Дугаров називає «подачкою» і бачить за ними політичну мотивацію: «Нещодавно на якихось зборах чиновників у справах національностей у Москві прозвучали слова про те, що сепаратистські настрої в Бурятії зросли на тисячу відсотків ( йдеться про виступ співробітника ФАДН Абдулгаміда Булатова про зростання кількості повідомлень, що несуть «посилання розколу російського суспільства» — «Idel.Реалії» ). Очевидно, загравання з мовним питанням — це така криза-менеджмент, спроба заглушити невдоволення, пов’язане із соціальними проблемами, війною та зростанням національного руху. Уроки музики та фізкультури бурятською — це, звичайно, добре, але цього мало для збереження мови, і всі це розуміють».
— У мене завжди була така позиція: бурятська мова потрібна самим бурятам і нікому іншому. Відповідно всю відповідальність за збереження бурятської мови повинні нести самі буряти. У той же час ми розуміємо, що основна маса населення не така, як моя сім’я, яка принципово говорить вдома лише бурятською. Більшість не надає рідній мові такого значення, не готова займатися самоконтролем у цьому плані. Мене це засмучує, але це так об’єктивно. У тому числі для щеплення та підтримки цієї ідеї та статусу мови потрібна бурятська держава, — вважає Доржо Дугаров.
Він виріс у бур’ятомовній сім’ї і вивчив російську пізніше бурятську, але визнає, що для столиці республіки — Улан-Уде, де він жив до вимушеної еміграції, — це було винятком навіть у його юності. Сьогодні мовна ситуація ще гірша — за словами Дугарова, міцні позиції розмовну мову посідає лише у віддалених сільських районах. Так, на малій батьківщині отця Дугарова — в Кижингінському районі — бурятська залишається навіть мовою спілкування з органами влади: наприклад, нею часто говорять у стінах сільської адміністрації, але документообіг при цьому відбувається виключно російською. У містах республіки, за словами Дугарова, і усне спілкування у формальних ситуаціях вимагає переходу на російську.
У урізанні сфер застосування бурятської мови в сучасній Росії активіст національного руху бачить історичну спадкоємність — він згадує розповіді старих людей про те, як більшовики руйнували буддистські храми: «Буряти називають храми дацанами. Загалом це слово можна перекласти як «факультет». Вони завжди були центрами знання та навчання, при них були величезні бібліотеки рукописів тибетським та монгольським письмом. Коли їх громили в перші роки радянської влади, степ виглядав білим від кількості підірваних і розкиданих сторінок».
— Значну частину знань було знищено — не збереглося не лише багато текстів, а й навіть імена їхніх авторів. Можливо, ми ніколи не дізнаємося про багатьох бурятських письменників, мислителів та вчених минулого. Але сама прихильність до освіти і науки і мови як до їхнього інструменту збереглася в культурі та ідентичності бурятського народу. Крім того, ми маємо приклад Монголії — держави, де близькоспоріднена, взаємозрозуміла мова використовується у всіх сферах, розвивається і чудово почувається. До речі, і бурятська співіснує з нею у деяких прикордонних районах, і її становище там набагато краще, ніж на підконтрольних Росії бурятських землях, — розповідає Дугаров.
Він вважає, що поєднання цих факторів — давньої письмової традиції та досвіду Монголії — у разі набуття республікою політичного суверенітету допоможе бурятам швидко відновити престижний статус, широке поширення та домінуючу роль бурятської мови. У цьому питанні він надихається історією Ізраїлю, називаючи відродження івриту прикладом наслідування.
“Усі народи хочуть передати мови дітям”
Зі стриманим оптимізмом до новин з Бурятії поставився культуролог з Альметьєвська (Татарстан) Ріфат ( ім’я змінено ), який часто пише про проблеми татарської мови в соцмережах та спілкується з активістами з інших регіонів.
— Я дуже сподіваюся, що ця програма буде реалізована, оскільки 106 шкіл це багато, це серйозний крок уперед. Підозрюю, що школи переважно сільські. Шкода, бо важливо, щоб мова була присутня і в міському середовищі, в різних закладах та сферах життя. Але в умовах, коли контексти застосування мови постійно стискаються, навіть дитячий садок, школа — це набагато краще, ніж нічого, вважає татарстанець.
Рифат пов’язує наміри влади Бурятії із бажаннями місцевих жителів: «Я думаю, на це є низовий попит — усі неросійські народи хочуть передати свої мови дітям. Я бачу, що останніми роками про це більше думають та говорять. Напевно, запит був завжди, але зараз його артикулюють явніше. Є, однак, і зворотний процес, який очолюється федеральною владою та російською націоналістичною, іноді навіть неонацистською силою, яка підтримується державою. З їхнього боку є величезний тиск на національні меншини, наприклад, боротьба з хіджабами . Тотальна мовна русифікація – це одна з їх цілей».
— У апаратах республік є різні чиновники. Наскільки я можу судити, багато хто з них щиро переживає за свої народи та мови і намагається щось для них робити в тих рамках, в яких це дозволяє система. У нас у Татарстані на папері багато «національних шкіл», але присутність татарської мови в них поступово знижується. Першим кроком до цього стали обов’язковий ЄДІ з російської мови та неможливість здавати загальноосвітні предмети державною мовою республіки. Запит на збереження, передачу та розвиток мови у нас є, але велике питання — чи зможемо ми як суспільство її реалізувати, і як репресивно на це реагуватиме держава, — міркує культуролог.
Рифат зазначає, що в Татарстані є проекти створення полілінгвальних гімназій, «але на тлі загального тиску на татарську мову це крапля в морі». Позитивним моментом він називає створення таких шкіл у містах: «Немає жорсткої тенденції «засувати» мову у сільську місцевість. Це символічно та соціально важливо, адже для молоді міське середовище ближче та цікавіше. Крім того, це питання престижу — мова не повинна бути обмежена у просторі або асоціюватися зі стереотипами про «глибинку». Важливо, щоб у міському середовищі формувався пласт людей, які говорять і думають татарською і здатні виробляти цією мовою смисли. Те саме стосується мов інших народів і республік. Школа – не єдиний простір, де мова має жити, але важливий фундамент – про це говорить, наприклад, позитивний досвід Каталонії».
— Мовну ситуацію в Татарстані зараз я оцінюю як катастрофічну. Я живу неподалік школи. Раніше діти, виходячи після занять, говорили між собою татарською, а зараз — російською, і татарською вони навіть не відгукуються. Зсув відбувається навіть у селах. Є міські рухи, які намагаються внести татарську мову в сучасну культуру, переконати людей усвідомлено вивчати її у дорослому віці. Але це, звичайно, струмок на тлі наслідків федеральної політики з видавлювання мов. В ідеальному світі меншинам слід надавати освіту мовою на всіх етапах — і середня школа, і старша, і коледж, і університет. Але в тій реальності, яку ми маємо, доводиться радіти навіть початковим класам, — робить висновок татарстанець.
«Повноцінне навчання рідною мовою викликає зростання самосвідомості»
Лідер Башкирського національного політичного центру Руслан Габбасов дивиться на мовну ситуацію у Бурятії та інших республіках песимістично.
— Я маю великі сумніви, що серйозні нововведення у сфері мовної політики Бурятії будуть втілені в реальність. Цілком імовірно, що справа закінчиться лише невеликими, косметичними змінами. Чому я так вважаю? Тому що сьогодні внутрішня політика Путіна навпаки спрямована на знищення національних мов та будь-яких прав національних республік. Він цілеспрямовано йшов до цього з самого початку свого правління і не даруватиме розвиток мови колонізованим народам наперекір всій своїй шовіністичній політиці лінгвоциду, вважає Габбасов.
Він згоден з думкою Дорджо Дугарова: «Якщо навіть і будуть реалізовані якісь кроки щодо поліпшення становища бурятської мови, то тільки заради того, щоб заглушити питання про безправне становище корінного населення, що все частіше порушуються. У будь-якому разі наявність початкової освіти рідною мовою не врятує народи Росії від втрати мови».
— Башкири, як і татари, досі мають школи з початковою освітою рідною мовою, але загальна кількість носіїв мови все одно зменшується з кожним роком. Необхідно вводити не лише початкову, а й повну середню та вищу освіту мовою. Але на це путінський режим ніколи не піде, бо повноцінне навчання рідною мовою викликає зростання національної самосвідомості — з’явиться нова національна інтелігенція, яка розумітиме і головне доноситиме до свого народу безправне становище національних республік. Люди почнуть більше писати та читати рідною мовою, створювати контент. Недарма імперія нищила національну інтелігенцію насамперед, вважає Габбасов.
На його думку, політика республіканської влади не має незалежного характеру: «Вона повністю залежить від указів із Кремля. Саме руками депутатів Держдуми від національних республік знищувалося обов’язкове вивчення рідних та державних мов у національних республіках. Місцева влада завжди брала під козирок, виконуючи волю Москви. Звичайно, вони намагаються показати народу турботу про мову, але справа не рухається далі за пару завчених фраз і відвідування загального диктанта башкирською раз на рік. У владі немає національних лідерів, які дбають за свій народ, а є лише гауляйтери».
Як і Дугаров, Габбасов бачить порятунок башкирської мови у політичній незалежності Башкортостану: «У нашому проекті майбутнього незалежного Башкортостану ми прописуємо статус башкирської мови як єдиної державної. Нам потрібно відірватися від російської мови та переходити на башкирську у всіх сферах життя. Але ми розуміємо, що одразу замінити російську мову не вдасться. Тому ми пропонуємо залишити їй статус мови міжнаціонального спілкування на 30 років. Цього часу цілком достатньо, щоб виростити кілька поколінь молоді, яка не просто знатиме башкирську мову досконало, а й отримає на ній вищу освіту. Нам потрібні башкиромовні медики, юристи, інженери, айтішники, економісти».
— При цьому ми прописали в нашому проекті, що в місцях компактного проживання тих чи інших народів Республіки Башкортостан можна буде здобути повну середню освіту рідною мовою, відкривати приватні вищі навчальні заклади рідною мовою, вести нею внутрішнє діловодство в адміністраціях сільських поселень. Ми за розвиток рідних мов у нашому майбутньому незалежному Башкортостані, — робить висновок Габбасов.
«З дітей готують гарматне м’ясо — чи так важливо якою мовою?»
Підхід «добре, але цього мало» до нововведень у школах республіки поділяє активіст бурятського національного руху, уродженець Улан-Уде Чингіз Дугаров . За його словами, позитивні зміни у сфері мовної політики нівелюються мілітаризацією системи освіти.
— Що тут сказати, мені навіть не віриться, що таке хочуть і здійснюватимуть. Викладання рідною мовою – це однозначно добре і правильно. Але, з іншого боку, у цих же школах проводять «Розмови про важливе», тренування зі стрільби та копання окопів. Загалом, з дітей готують гарматне м’ясо для війни — і чи так важливо якою мовою це відбувається? Я чую про військову підготовку та патріотичне «накачування» навіть у тій школі, де колись навчався сам, адже це ліцей для обдарованих дітей. Раніше там приділяли увагу академічним факультативам, а не збиранню автоматів, — ділиться активіст.
Idel.Реалии
