Вадим Штепа – Здрастуйте, Олеже. Перше питання маю історичний план. Наскільки я розумію, нинішній антиімперський блок народів є наступником антибільшовицького блоку народів, який був створений ще в епоху УПА? А чи в ньому існували якісь освітні проекти для поневолених народів московської імперії?
Олег Вітвицький — Маєте рацію, Антиімперський Блок Народів – це пряме продовження справи Антибільшовицького Блоку Народів, який було створено 80 років тому під час Другої світової війни на території України, точніше – у Західній Україні, на Волині. Я вважаю, що це дуже символічно, що якраз у ювілейні роковини ми змогли не лише відродити АБН уже у форматі Антиімперського Блоку Народів, а й розпочати дуже важливі проекти – конкретні практичні кейси, які вже дали свої результати.
Якщо говорити про історію, той час, коли було засновано Антибільшовицький Блок Народів, був також воєнний, тобто можна провести деякі аналогії. Але в 1940-х роках не було особливих можливостей реалізувати якісь освітні проекти, бо всі діяли в умовах підпілля. Боролися проти НКВС і українці, і башкири, і грузини, і білоруси, і азербайджанці – вони боролися разом зі зброєю в руках. Але історія Антибільшовицького Блоку Народів набагато ширша – вона торкається й часів так званої Холодної війни, коли наші попередники реалізовували різні політичні, громадські, інформаційні та в тому числі освітні проекти.
Тепер у нас, звісно, вже зовсім інший рівень, бо ми продовжуємо нашу роботу вже в умовах незалежної Української державності і можемо активніше підтримати народи, котрі все ще перебувають під владою московської імперії. Це дає набагато більше можливостей, але й напевно більше відповідальності.
— А що входить до програми Вашого Університету Вільних Народів? Чи це політична філософія, економіка, соціологія? Які ще напрями ви намагаєтесь викладати вашим слухачам? А слухачі, я так розумію, – це представники різних національних та регіональних рухів, які зараз опинилися в політичній еміграції?
– Абсолютно точно. Коли ми відродили Антиімперський Блок Народів, ми прийняли рішення – зібрати круглий стіл представників різних рухів, які й досі представляють поневолені народи імперії. Хоча ми їх називаємо не поневоленими, а саме вільними народами, які борються за свою державність, за свою незалежність і свободу, під тими самими гаслами, які ще в 43 році минулого століття задекларували і УПА, і Антибільшовицький Блок Народів: «Свобода народам, свобода людині». Це є абсолютно демократичний підхід.
Слухачами нашого Університету стали представники різних національних рухів: чеченці, дагестанці, інгуші, татари, башкири, буряти, якути, карели та інші не можу навіть усіх перерахувати. Ми інтенсивно працюємо зі студентами протягом двох-трьох місяців, і це вже вважається повним курсом – такий перший набір ми зробили на початку листопада та до Нового року успішно завершили. Тож у нас вже є перші випускники. Вони пройшли дуже інтенсивний курс: це були теоретичні заняття, але націлені на практику. Читалися курси з політології, юриспруденції, міжнародного права, історії національно-визвольних рухів, інформаційної безпеки та інших предметів, які, як ми вважаємо, будуть корисними студентам Університету Вільних Народів.
Все це викладалося на дуже високому рівні, тому що крім студентів ми також ретельно відбираємо наших викладачів, спікерів, тренерів. Я не можу зараз назвати їхні імена, оскільки вони зараз зайняті дуже відповідальними напрямками під час війни. Але це дуже професійні викладачі, і ми їм дуже вдячні, що вони відгукнулися на нашу ініціативу і дали дуже глибокі та актуальні знання нашим студентам. Також студенти після закінчення курсу навчання робили свій дипломний випускний проект. Теми проектів були близькі до моделювання боротьби за незалежність у тих чи інших регіонах так званої Російської Федерації. І ми раді, що їм удалося підготувати такі проекти, практичні кейси для боротьби за свободу та незалежність.
Хочу також наголосити, що навчання проходило російською, як ми його називаємо, трофейною мовою. Це давалося багатьом з викладачів непросто, оскільки для нас це не рідна мова, але ми все ж таки розуміємо, що наша цільова аудиторія ним володіє. До речі, вибачте і за мою неякісну російську – рідко нею користуюся.
— У вас чудова російська, все абсолютно зрозуміло. Взагалі, не можна вважати, ніби російська мова належить Росії, як і англійська не належить Великобританії чи іспанський – Іспанії. На них говорять у різних країнах, і це просто засіб комунікації.
Але моє наступне питання буде на суміжну тему і, можливо, прозвучить дискусійно. Він про різницю епох, в яку діяли ваші історичні попередники з Антибільшовицького Блоку Народів, і сьогоднішню. Різниці саме демографічної. Якщо СРСР неросійські народи становили приблизно половину населення, то нинішньої РФ їх лише близько 20%. Відповідно, етнічна картина вже зовсім інша. Зрозуміло, треба підтримувати незалежність усіх нинішніх національних республік у Росії. Але якщо працювати тільки з національними меншинами, це не торкнеться основної маси населення і, відповідно, не зруйнує імперію. Відомий дослідник національних та регіональних проблем у Євразії Пол Гобл справедливо зауважує , що такий підхід нагадує генералів, які готуються до минулої війни. Отже, питання таке: чи плануєте ви працювати з російськими регіоналістами – адже їх дуже багато різних: від Кенігсберга на заході до Хабаровська Далекому Сході, є Інгерманландський рух у Петербурзі, прихильники Уральської республіки, різні Сибірські рухи і так далі. Як ви дивитеся на співпрацю з ними та залучення їх до проектів вашого Університету?
– Насамперед, хотів би засумніватися у точності того відсоткового співвідношення, яке ви навели. Адже нам відомо, що протягом радянської історії влада багатьох насильно записувала до «русскіх», та й зараз продовжує це робити. Наприклад, на початку 1990-х на території РФ проживали мільйони українців, а тепер офіційні цифри скоротилися в кілька разів. Тож результатам нинішніх російських переписів навряд чи можна довіряти.
Але загалом ви порушуєте правильну проблему. До речі, хотів би зауважити, що курс нашого Університету проходили й представники вільної Інгриї, тобто регіоналістського руху. Звичайно, ми плануємо активніше працювати не лише з національними рухами, а й із регіоналістськими. І ймовірно, нам доведеться якось диференціювати наші курси. Ми охоче спілкуватимемося і ділимося своїми знаннями з усіма, хто вважає, що майбутнє – за вільними державами на руїнах московської імперії.
— Наскільки я розумію, всі викладачі у вас з України, а, наприклад, європейських чи американських професорів ви поки що не підключаєте?
— Скажу так, що багато наших викладачів мають академічний досвід за кордоном, але зараз вони всі перебувають в Україні та працюють на країну. Перший набір нашого Університету виявився вельми успішним та викликав позитивну реакцію і в медіа, і в академічних колах. Тож на наступних наборах постараємось залучити до нашої роботи та відомих західних викладачів. До речі, другий набір ми плануємо провести в першому півріччі 2024 року, і там буде багато нового, виходячи з досвіду аналізу нашого першого набору та пропозицій, які ми отримуємо від наших колег. Загалом ми дивимося в майбутнє з оптимізмом і вважаємо, що наші випускники – це майбутні президенти, прем’єр-міністри чи депутати парламентів своїх нових незалежних держав.
— Ну, що ж, дозвольте побажати успіхів вашому Університету, щоб ті курси, які у вас читаються, стали ефективними і справді вплинули на нинішню ситуацію в Росії, допомогли її остаточній деімперіалізації.
– Дякую. Вважаю, що нашої спільної мети обов’язково буде досягнуто, бо гасло, яке 80 років тому висунули наші попередники: «Свобода народам, свобода людині!» не просто залишається універсальним, але стає дедалі актуальнішим.
region expert
