Про незалежність поневолених народів та ліквідацію Російської Федерації

Послаблення путінського режиму відкриває шлях до трьох основних сценаріїв розвитку подій:

1. Сталінізація Росії: посилення репресій, закриття країни та переведення її на військові рейки.

2. Колапс Росії: руйнація влади, збройні зіткнення, розпад системи управління.

3. Залучення всіх поневолених Російською імперією народів та їх пряма участь у конфлікті.

Перший сценарій веде до продовження війни в Україні, збільшення кількості жертв та руйнування інфраструктури, він може залучити до своєї орбіти й сусідні країни.

Другий сценарій веде до небезпеки безконтрольного поширення ядерної зброї та масштабної кризи біженців. Але така картина, намальована і поширювана у країнах російськими псевдолібералами, зовсім відповідає дійсності.

Третій сценарій, здатний призвести до відносно мирного розпаду Російської імперії, – це залучення до подій в Україні поневолених народів імперії та їхня пряма участь у цій війні. Це означатиме, що США, ЄС та інші країни вільного світу підтримують прагнення цих народів до свободи та незалежності, що, безумовно, дасть цим народам надію та стимул до спротиву Російської імперії.

Два перші сценарії можуть призвести до посилення Китаю, ще однієї імперії, яка також становить загрозу світовому порядку. Але третій сценарій виключає участь КРН у розділі території Росії, оскільки території належать поневоленим народам. Тут важливою є роль і позиція ООН, а також інших міжнародних організацій, оскільки саме ці народи є справжніми господарями своїх земель.

Існує непорозуміння та хибне бачення небезпеки ситуації у цьому сценарії з боку США та Європи, і ця позиція може стати перешкодою для повномасштабної допомоги Україні. Свідомі кроки щодо затягування конфлікту та зменшення військової, економічної та іншої допомоги Україні загрожують продовженням війни, а пригнобленим народам – втратою навіть тих обмежених ознак федералізму та національної ідентичності, які сьогодні дозволяє путінський режим.

Така ситуація виникла через традиційний американський і європейський москвоцентризм і невіру в потенціал пригноблених вільних народів, через їхню ідентичність і національне лідерство. Ця ситуація не нова: 1991 року з нею зіштовхнувся український народ, який переконували забути про ідею незалежної держави. Промова президента США лише за три тижні до проголошення незалежності України отримала іронічну назву «котлета по-київськи».

Наразі ми маємо абсолютно аналогічну ситуацію. США та Європа, виходячи з остаточно застарілих наративів, виступають проти незалежності пригноблених народів, побоюючись, що кроки у цьому напрямку призведуть до сценарію колапсу.

Сьогодні ми маємо ситуацію, що дуже нагадує 1917 рік: імперія розвалюватиметься, а провідні країни світу робитимуть все можливе, щоб її зберегти, нехай навіть у жахливішому вигляді. Чим ця історія закінчилася для поневолених народів імперії у ХХ столітті – всім відомо.

Отже, сьогодні розраховувати повністю на підтримку світової спільноти у справі визволення та досягнення незалежності поневоленими народами повною мірою неможливо. Але це не означає, що ми не маємо шляху і не маємо надії. Шлях та надія є. Ми можемо змінити думку міжнародного співтовариства, якщо робитимемо це розумно, наполегливо і послідовно, не припиняючи своїх зусиль.

Ми маємо донести до наших потенційних союзників кілька ідей:

1. Монолітність “російського народу” – це міф. Народи не втратили ні своєї ідентичності, ні своєї історичної пам’яті.

2. У кожному народі є критична маса людей, які прагнуть відродження свого народу. Є підпілля, є діаспора, і всі ці люди готові діяти, але потребують союзників.

3. У кожному народі є відповідальні лідери, які розуміють загрози, що хвилюють світ (ядерна зброя, біженці, етнічні чистки, посилення китайського авторитаризму, російського реваншизму) і готові протистояти цим загрозам.

4. Нові незалежні держави орієнтуватимуться на країни вільного світу (Європа, США, Японія, Південна Корея тощо), а не на Китай, Іран чи інші авторитарні режими. І цілком очевидно, що нові незалежні країни лише посилять позиції демократичних країн у світовій спільноті.

Але для цього просто зараз необхідно організувати системну роботу щодо донесення цих ідей до політичних еліт у країнах — потенційних союзниках: політики, аналітичні центри, університети, медіа, профільні громадські організації.

Саме тому необхідність зміни порядку денного Заходом з колишнього наративу збереження централізованої російської держави, по суті імперії, на незалежність поневолених народів та допомогу їм сьогодні назріла з усією гостротою. Україна могла б, незважаючи на важкі військові умови, активніше та масово залучати на свій бік незадіяний ще повною мірою ресурс — представників невільних неросійських народів. Незважаючи на величезний пресинг російської пропаганди, серед них дедалі більше противників Російської імперії. Як український народ, так і неросійські народи імперії зацікавлені у максимальному та ефективному наближенні остаточної перемоги над ворогом — Російською імперією, яка представлена ​​у своїй фальшивій іпостасі Російською Федерацією.

Ми повинні розуміти, що російська ліберальна так звана опозиція, яка перебуває на еміграції за кордоном, категорично проти деколонізації, дезінтеграції та денуклеаризації Росії. Її прагнення зберегти централізовану державу з ядерною зброєю під фасадом демократії чітко показує, що російська ліберальна опозиція була і залишається імперським проектом. І саме вони сьогодні становлять найбільшу небезпеку для незалежності поневолених народів імперії – як на західному політичному полі, так і в самій Російській імперії. З риторики Ходорковського, Мілова, членів команди Навального та інших російських псевдолібералів ми знаємо, що така загроза існує.

Необхідність вирішення питання формування, навчання та прямої участі національних підрозділів та частин у визвольній війні у складі Збройних Сил України диктується часом. Це створило б кістяк майбутніх збройних сил цих народів, які б згодом взяли участь у складі міжнародних миротворчих сил у встановленні та підтримці миру на території колишньої Російської імперії, в умовах утворення нових незалежних держав.

Навчання створених підрозділів на території України та західних країн, а також лобіювання у західних країнах ідеї необхідності організації та підготовки цих національних підрозділів змінило б порядок денний західних держав. По суті, поневолені народи створять свої нові збройні сили, які не мають відношення до Російської імперії. Згодом ці національні збройні формування стали б перепоною для того кривавого сценарію, який, можливо, вже готують реваншисти з спецслужб для збереження своєї колоніальної імперії.

Така зміна порядку денного у західній політиці принесе вигоди усьому вільному демократичному світу.

У плані перестане існувати Російська колоніальна імперія, зникне загроза ядерної та іншої війни. Поневолені народи знайдуть свободу і незалежність і створять свої держави.

В економічному плані доходи, отримані від торгівлі енергоресурсами та іншими ресурсами, що належать корінним народам, дозволять національним республікам та регіонам спрямовувати їх на соціальні та інші проекти, покращуючи життя своїх народів.

Нові незалежні держави не можуть загрожувати світовому порядку, оскільки вони відмовляються від ядерної зброї. Їхні конституції будуть повністю демократичними.

Таким чином, країни вільного світу набувають в особі народів, що звільнилися від російського колоніалізму, природних союзників, партнерів і друзів.