У німецькому тижневику “Дойче Вохен-Цайтунґ” Ганс Брукнер вмістив свої міркування з приводу недавньої смерти грузинського політичного діяча і генерального секретаря АБН, князя Ніко Накашідзе.
Автор статті ставить під сумнів природність смерти кн. Накашідзе хоч би тому, що лікарі незадовго перед смертю ствердили добрий стан здоров’я князя, зокрема не виявили у ньому жадної серцевої хвороби.
Ганс Брукнер покликається також на цілковиту мовчанку в тій справі мюнхенської кримінальної поліції, яка не то не опублікувала ніякого комунікату після розтину тіла князя, а навіть, опечатавши помешкання покійного, заборонила його грузинським приятелям оглянути кімнати і пошукати евентуального тестаменту.
Автор статті пригадує читачам зізнання аґента КГБ Богдана Сташинського на процесі в Карльсруге, який, описуючи пістолю, що нею він замордував Степана Бандеру і Л. Ребета, сказав дослівно таке: “Чув я також про те, що існує інший прилад, яким КГБ послуговується в своїй ,,роботі”, а саме — так звана затруєна голка, якою при помочі повітряної пістолі можна вбити людину, не викликаючи підозріння в убивстві”.
Отже, стоїть питання: чи не замордовано князя Накашідзе цією новою зброєю, що її сконструювали КГБівські “фахівці”? А якщо так, то при якій нагоді і хто був виконавцем морду?
Відомо, що князь Накашідзе зустрічався з своїми земляками із СССР, які в квітні як туристи відвідували Мюнхен і інші міста Німеччини. Князь мав з ними кілька зустрічей, навіть при спільнім обіді в одному з готелів. Існує, очевидно, можливість, що між тими туристами був аґент, який мав завдання замордувати князя.
Причин, щоб замордувати князя Накашідзе, — пише Г. Брукнер, — КГБ мало багато. Покійний був одним із визначних політиків на еміграції, великого формату журналістом, знаменитим промовцем, активним антимарксистом та антикомуністом і гарячим оборонцем прав поневолених Москвою народів.
В останніх роках совєтська преса, а між нею й україномовна, головно „Робітнича Газета”, орган комуністичної партії України, гостро напастувала князя Накашідзе, називаючи його „фашистським покидьком”, „слугою імперіялізму”, „плазуном німецьких реваншистів” і т. д. Чи не було це КГБівською „увертюрою” до заплянованого вбивства, як у випадку сл. пам. Степана Бандери?
Ганс Брукнер наводить у своїй, наскрізь прихильній до уярмлених Москвою народів статті уривок з надгробної промови голови ЦК АБН Ярослава Стецька, який висловив був також сумнів у природній смерті генерального секретаря АБН. З обуренням висловлюється автор про ті німецькі часописи, які не тільки подавали фальшиві дані про Накашідзе, але також неправдиво інформували про Грузію, батьківщину покійного князя, називаючи її „провінцією Росії” та „кавказькою провінцією СССР”.
Згадана стаття Ганса Брукнера ще раз пригадує нам потребу систематично слідкувати і занотовувати голоси кожного чужоземного часопису, який з тої чи іншої причини пише про Україну і інші поневолені Москвою країни, без огляду на те, чи пишеться в позитивному чи негативному сенсі, відповідно реагувати на фальшивки, спростовувати неправдиві дані, коментувати і т. д. На жаль, ми цього досі не робили, поза малими виїмками.
Був час і були численні нагоди переконатися, що Москва та її агенти закордоном поборюють виключно ті еміграційні організації і пов’язані з ними особи, які ведуть зовнішньополітичну роботу.
Невияснена смерть князя Накашідзе — ще один з аргументів, які говорять за конечність пожвавлення зовнішньополітичної роботи.
В. Л-ць
Архів ОУН. – Бібліотека. – Журнали. – Вісник ООЧСУ. – 1966. – липень-серпень. – С.28-29.
