Аяз Ісхакі народився 10 лютого 1978 року в татарському аулі Яушірме Чистопольського округу Казанської губернії (Татарстан). Його батько був імамом в аулі і одночасно викладав у школі, а вдома постійно займався сільським господарством. Аяз Ісхакі виростав між своїми сільськими ровесниками. У 1890 році батьки віддали Аяза у Чистопольське Медресе (школа при мечеті).
В 1893 році Аяз Ісхакі став студентом відомої школи Галлям Газрата в місті Казань. Його світогляд розширився, він став читати газету «Тарджіман», яку видавав у Криму Ізмаїл Гаспринський здійснюючи великий вплив на татарську інтелігенцію. Він читав також азербайджанську газету «Егінчі», яку видавав Гасан Маліксаде, Завдяки цим газетам Аяз Ісхакі познайомився з національним та політичним життям тюрок Криму та Кавказу, а також життям Туреччини. У 1897 році Аяз Ісхакі написав оповідання «Джарах бабай» (Дід Джаррах), але російська цензура заборонила його друкувати. Нарешті Аяз Ісхакі підібрав важливу тему оповідання «Талімате саадет» (Щастя в науці), що було видано книгою у 1899 році в Казані. Таким чином Аяз Ісхакі вперше увійшов до провідних тюркських письменників Казані. Щоб підготувати вчителів російської мови для шкіл царський уряд відкрив ще у 1872 році у Казані спеціальне російсько-татарське училище. Таким чином вже 20-річний Аяз Ісхакі вступив до нього, щоб вивчати російську мову та отримати європейську освіту. В цій школі навчалося багато учнів, які з часом стали лідерами Ідель-Уралу – Садрі Максуді, Ш.Мухаммедяр, Г.Давлеча, А. Фахретдін, Ф.Токтар, К.Хасанов, Г.Терегулов, М.Алмаєв, Г.Камал та багато інших. Паралельно з вивченням російської мови та літератури Аяз Ісхакі вивчав твори тюркських письменників – Шихабутдіна Марджані, Каюма Насіра, Хаді Максуді та інших. Навчаючись у цьому закладі Аяз Ісхакі на власному досвіді знайомився з асиміляційною політикою російського уряду щодо народів Ідель-Уралу та колоніальною політикою відносно татарського населення.
У 1901 році Аяз Ісхакі почав писати великий роман у 3-х частинах «Телянчі кіз» (Жебрачка), який він закінчив у 1908 році. Аяз Ісхакі разом із визнанням у літературі водночас підвищувався його авторитет між татарськими студентами Казані. Він поступово став центральною фігурою для молоді, яка мислила національно свідомо прагнула вести боротьбу за національну самобутність татар та інших тюркських народів. В 1901 році засновано першу нелегальну національну організацію «Шакіртлік» (Студентство), також виникла організація «Гурріят» (Свобода), яку очолив Аяз Ісхакі. В 1905 році почала виходити нелегальна газета «Террекі» (Поступ), яку редагував та видавав Аяз Ісхакі. В цій газеті засуджувався російський уряд і йшлося про самобутність татарського народу та необхідність боротьби за незалежність Татарстану. Статті мали великий резонанс серед татарського суспільства і тому вона викликала занепокоєння у поліції. У 1902 році газету «Террекі» (Поступ) заборонили, а проти Аяза Ісхакі розпочали слідство. Але Аязу Ісхакі вдалося закінчити училище і отримати диплом вчителя російської мови для початкових тюркських шкіл. Він виїжджає до Оренбурга, подалі від нагляду казанської поліції. Там він отримав посаду вчителя в медресе, очолюючи одночасно організацію «Гурріят» (Свобода). У 1905 році ця організація мала осередків в Казані та інших містах, нелегальну друкарню та налагоджений зв’язок з Баку, Бахчисараєм і Туркестаном.
«Гурріят» (Свобода) поширила свої зв’язки з національно-визвольними рухами інших неросійських народів, а також мала зв’язки з керівниками російської партії соціалістів –революціонерів (есерів). Поступово представники народів, які сповідували іслам в Російської імперії розпочали об’єднувати свої сили. В серпні 1905 року в Нижньому Новгороді відбувся перший «З’їзд мусульман російської імперії». Протягом 1905-1906 років представники неросійських мусульманських народів Російської імперії після трьох своїх з’їздів організували партію «Іттіфак» (Об’єднання). На ІІІ Конгресі було обрано Центральний комітет із 15 осіб, серед яких були Р. Ібрагімов, Ю.Акчура, С.Алкін, А.М.Тобчібаш, І.Гаспралі та ін. Хоча програма «Іттіфак» була дуже схожа на програму російських кадетів, але напрям цієї партії був національний і татарський. Така поміркованість цієї партії не задовольняла прагнень молоді та інтелігенції Татарстану. Революція принесла татарам більшу свободу у сфері релігійних обрядів, публіцистики та у вирішенні соціальних питань. Виникли та почали розвиватися інші політичні групи та партії. «Гурріят» (Свобода) остаточно пов’язала свою діяльність з соціалістами – революціонерами, бо не підтримувала позицію партії «Іттіфак» (Об’єднання), позиція якої була поміркованою і такою, що виступала за конституційну монархію та вимагала лише національно-культурну автономію.
В 1906 році партія «Гурріят» (Свобода) почала видавати газету «Тан Юлдузі» (Рання зірка), а її редактором став Аяз Ісхакі. Радикальна програма тюркських есерів висунула низку вимог – створення на місцях самостійних національних органів управи, національної свободи, а в земельній політиці – передачу державної і землі поміщиків татарським і башкирським селянам. На 1905 рік у Казанській губернії близько 50 російських поміщиків займали понад половину всіх орних земель. Газету «Тан Юлдузі» (Рання зірка), після випуску 63 номера у вересні 1906 року закрито поліцією, а її редактора Аяз Ісхакі відправлено до рідного аулу із забороною змінювати місце перебування. Аяз Ісхакі не дотримувався цих рішень поліції, почав жити нелегально в Казані і в листопаді 1906 року розпочав видавати журнал «Тан Меджмуасі».
Вже у квітні 1907 року поліція закрила журнал, а Аяз Ісхакі змушений повністю перейти у підпілля. Він починає видання журналу «Тауш» (Голос), але і це протривало не довго, на початку червня 1907 року поліція арештувала Аяза Ісхакі. Після шестимісячного ув’язнення його заслано в Архангельську губернію. Вже восени 1908 року Аяз Ісхакі втік із заслання до Петербургу, де він розвинув активну діяльність серед татарських робітників і студентів. У 1909 році Аяз Ісхакі виїхав до Туреччини, жив у Стамбулі, пізніше виїхав до Фінляндії. У 1911 році повернувся до Петербургу, де поновив політичну роботу серед казанських татар, яких той час там жило 180 тисяч. Поліція знову його арештовує і знову висилає до Архангельської губернії. В 1913 році він виходить на волю, бо тоді проголошено широку амністію з нагоди 300-річчя династії Романових. Після початку Першої світової війни Аяз Ісхакі переніс видання своєї газети до Москви, подалі від політичної цензури, а ближче до основної маси читачів Ідель-Уралу. На той час у Москві мешкало близько 200 тисяч. Після Лютневої революції 1917 року татари та інші тюрки скликали «Всеросійський мусульманський з’їзд», який розпочав свою роботу 1 травня 1917 року в Москві. На з’їзді були присутні 970 делегатів від усіх тюрок колишньої Російської імперії. В постановах з’їзду схвалено пропозицію азербайджанського делегата, Мемеда Еміна Расул-Заде, що у «майбутній демократичній російській федерації тюрко-мусульмани повинні встановити свої територіально-національні автономії».
Аяз Ісхакі уточнив, що тими «автономними територіями повинні бути: Азербайджан, Північний Кавказ, Крим, Ідель-Урал та Туркестан». Результатом цього «Всеросійського мусульманського з’їзду» стало створення «Політичної центральної мусульманської ради» з 30 осіб, яка мала завдання зайнятися культурно-релігійними та політичними справами мусульман колишньої Російської імперії. Аяза Ісхакі було обрано членом цієї Ради. Завдяки активній діяльності Аяза Ісхакі та Садрі Максуді у червні вбуло проведено три з’їзди: військовий, духівництва та мусульманський (політичний). Ці три з’їзди на спільному засіданні 22 липня 1917 року проголосили «культурно-національну автономію народів Ідель-Уралу і Сибіру», як перехідний етап у досягненні повної незалежності від Москви. Було обрано «Міллі шура» (Національна рада) з 7 осіб, для скликання «Міллят меджлісу» (парламенту). Головою національної ради обрано професора Садрі Максуді. Парламент повинен був зібратися в місті Уфа. Аяз Ісхакі керував організацією виборів від областей до парламенту. Національні збори (парламент) відбулися 22 листопада 1917 рок. Перша сесія Національних зборів напрацювала конституцію Ідель-Уралу і закони, що відповідали національним та релігійним потребам ідель-уральських народів, окреслила кордони і створила невеликі військові частини. Національні збори (парламент) обрали «Міллі ідаре» (Національне правління), яке очолив президент Садрі Максуді. Створено декілька міністерств та державних секретаріатів.
Мірза Саідгерей Алкін головував у Воєнній раді, членом якої був і Аяз Ісхакі, які прагнули прискорити формування збройних сил. На початок 1918 року Національним зборам Ідель-Уралу підпорядкувалось 14 тисяч озброєних вояків, але ще 100 тисяч не змогли влитися до армії через відсутність зброї. У грудні 1917 року Національні збори Ідель-Уралу проголосили незалежну державу під назвою «Ідель-Уральські сполучені штати». Національні збори завершили свою першу сесію 24 січня 1918 року, визначили початок наступної сесії на 5 травня 1918 року, представники роз’їхалися в райони, а в Уфі залишили національне правління. В цей же час большевицький режим у Москві видав розпорядження арештувати Аяза Ісхакі, закрити газету «Іль» та конфіскувати друкарню. Аяза Ісхакі, не чекаючи арешту, переїхав спочатку до Самари, а потім до Уфи. В квітні 1918 року загони московських більшовиків здійснили агресію проти Ідель-Уралу і окупували його землі. Вони розігнали Національне правління, закрили всі національні журнали та газети. Частину членів більшовики розстріляли, частина перейшла у підпілля, а частина переїхала до міста Кзил-Яра (Петропавловськ) у Сибіру. Саме туди переїхав Аяз Ісхакі і одразу почав видавати газету «Маяк». У червні 1918 року «чешський корпус» допоміг есерам та адміралу Колчаку захопити владу у Сибіру та усунути більшовиків з території Ідель-Уралу. Національне правління Ідель-Уралу під керівництвом Аяза Ісхакі знову відновило свою діяльність. В серпні 1918 року організувало в Казані національні тюрко-татарські військові частини. Але адмірал Колчак, який воював з більшовиками, одночасно переслідував будь-який неросійський національний рух. Він не визнав Національне правління Ідель-Уралу, переслідував його членів та закрив (восени 1918) газету «Маяк».
В лютому 1919 році більшовики знову окупували землі Ідель-Уралу та одразу почали переслідування всіх, хто брав участь у національному житті. Опинившись між атакою білих та червоних імперіалістів, Аяз Ісхакі з частиною членів Національного правління Ідель-Уралу вирішили виїхати з батьківщини. Президент Національного правління Садрі Максуді та член колегії Оборони прав народів Ідель-Уралу і як уповноважений зовнішніх справ Аяз Ісхакі були присутні на Версальській конференції, де знайомили представників різних країн Європи з національними прагненнями народів Ідель-Уралу. Переїхавши до Туреччини, Аяз Ісхакі розпочав у (1925 році) видання журналу «Тюрк юрді» (Батьківщина тюрків), але радянський тиск на офіційний Стамбул досягнув свого і журнал було заборонено. Аяз Ісхакі змушений був виїхати до Європи. У 1928 році в Берліні Аяз Ісхакі створив «Комітет боротьби за незалежність народів Ідель-Уралу» і видав місячник «Міллі юл» (Національний шлях). Цей журнал визначним для всієї еміграції з Ідель-Уралу, його також нелегально завозили і до СРСР, де він зміцнював антибільшовицькі настрої на землях Ідель-Уралу. До другої світової війни Аяз Ісхакі активно співпрацював з «Прометеєм» у Варашаві. У 1931 році Аяз Ісхакі був присутнім на ІІІ ісламському Конгресі в Ієрусалимі, де він пояснював позицію трагічну позицію татар та інших народів в СРСР.
В 1933-1935 році Аяз Ісхакі перебував на Далекому Сході – Манжурія, Корея, Японія, де активно вів роботу серед татарської еміграції. Радянські газети Татарстану намагалися очорнити постать Аяза Ісхакі, применшити його значення та називаючи його «буржуазним націоналістом», який діє в інтересах західних капіталістів. Але це пошкодило його авторитету, а навпаки молоде поління Ідель-Уралу через такі статті довідалося про його діяльність та роботу «Комітету боротьби за незалежність народів Ідель-Уралу» за кордоном, метою якого було боротьба з більшовизмом та російським імперіалізмом. У Туреччині він також активно займався вихованням татарської молоді та молоді Ідель-Уралу.
Помер Аяз Ісхакі 22 липня 1954 року на 77 році життя в Анкарі, де він мешкав останні роки разом зі своєю донькою – професором Сагадат Ханум. Згідно із заповітом його поховали в Стамбулі. Аяз Ісхакі залишив після себе багато творів та статей. Основна його праця – це книга «Ідель-Урал». Вона вперше побачила світ у Парижі в 1933 році і перекладена на французьку, польську, російську та японську мови. Протягом свого життя Аяз Ісхакі написав 46 книг, політичних трактатів, безліч статей в редагованих ним газетах і журналах.
Його життя і творчість неодмінно вплине на незалежне майбутнє всього Ідель-Уралу після розпаду та зникнення Російської перефірійної недоімперії.
Підготував Алекс Сірий
