Багатотисячний похорон Олексія Навального прийнято оптимістами за відродження російського протесту. Сам факт сприймається як чи не перемога над режимом. Адже могли ховати по-своєму, таємно. Адже могли бритвою полоснути… Однак дозволили – значить, злякалися?
Місяця не минуло, як сколихнулася разюче тупа надія на вибори з Надєждіним. Тепер на загибелі Навального реанімуються заспокійливі ілюзії «мирного протесту». Послужливо вистрибує в ефір Максим Кац і згадує, наскільки системним і акуратним був Олексій, як боровся лише за законом і по приколу, спирався на хіпстерів з фарбованим волоссям, а не на кримінальників з автоматами. Не Пригожин, там, який… (що відхоплював пару регіонів на день). Переконує не лякати людей, ніби вони протистоять абсолютному злу – адже абсолютне зло, на думку Каца, непереможне. Хіба розумна людина зважиться на таку боротьбу? Чай, не фанатики якісь… (що вже зупинили зло в Україні).
Такі міркування, якщо вдуматись, ображають пам’ять Навального. Але гірше інше – Кац по-своєму має рацію. Нехай не сам загиблий лідер, але його рух приблизно такий і був. Тому так і скінчилося. Саме – закінчилося. Безглузді (якщо не сказати різкіше) розмови про «виняткове моральне право» команди Навального очолювати російську опозицію (навіть якщо вважати, що опозиція та команда все ще існують). Як і про лідерство вдови – при всьому співчутті та повазі до Юлії Борисівни, за нею немає жодних ознак лідера воєнного часу. Таким лідером не став і Олексій Анатолійович за десять років війни. Саме – десять, а не два. Інакше ставив би на іншу молодь – з “молотовими” та червоно-чорними (або чорно-зеленими) банерами. Це давало шанс і інакше навертало його долю. Шансу не було взято. Але він явно багато зрозумів. І не факт, що прийняв би тепер Кацові похвали.
Якщо образ Навального закріпиться як «системний і законослухняний», якщо політемігранти і внутрішні незгодні знову поведуться на порожнечі десятиліття – такий ефект буде корисний Кремлю. Вже тим хоч би що відтягне потенційні підкріплення від єдино реальної російської опозиції – озброєних формувань на українському фронті та партизанських груп у російському підпіллі. Заради цього варто було і пограти з Надєждіним, і навіть дозволити похорон. Чи повториться коло ганьби, яку з комічним апломбом називають «ми зробили все, що могли»? Навряд чи. Багато людей багато чому все ж таки навчені. Поговоримо відверто. У стратегії та тактиці старої російської опозиції, швидше за все, нічого не зміниться навіть після вбивства Путіним її фактичного лідера. Потрібний зовсім інший рівень політичного мислення.
Антипутінський інформаційний фронт
