16 квітня 1946 року в Німеччині розпочав свою роботу І Конгрес Антибольшевицького Блоку Народів (АБН), який поставив за мету визволення поневолених московським імперіалізмом націй, шляхом організації спільного фронту боротьби та координації зусиль антикомуністичних чинників у всьому світі.
Ще 21 листопада 1943 року в селищі Будераж на Рівненщині підпільно, під охороною УПА зібралися на Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії делегати різних національностей, котрі представляли визвольницькі сили народів, що воювали з імперіалістами, для створення спільного фронту революційної боротьби із загарбниками.
Конференція рішуче засудила гітлерівський та сталінський імперіалізми, які заперечують право народів на їхній вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціальне й культурне поневолення у формі гітлерівської «нової Європи» чи «більшовицького СССР». Конференція практично реалізувала ідею спільного фронту поневолених народів, проголошену в грудні 1940 року в Маніфесті ОУН, і стала прологом до створення Антибільшовицького Блоку Народів, котрий від квітня 1946 року, під незмінним проводом обраного Президентом АБН Ярослава Стецька, а після його смерті у 1986 році під головуванням Слави Стецько повів рішучу та безкомпромісну боротьбу з московсько-більшовицьким імперіалізмом, розбудовуючи мережу по всіх куточках світу, згуртовуючи прогресивні сили всіх народів у боротьбі з червоною Москвою.
Провідники революційної ОУН Степан Бандера і Ярослав Стецько виразно усвідомлювали місію України, її провідне місце у боротьбі за свободу народів і людини. «Україна – революційна проблема світу», – зазначав Ярослав Стецько, а Степан Бандера твердив, що «без національно-державного визволення України не може постати чи реально втриматися національно-державна суверенність Естонії, Литви…, Білорусі, націй і їхніх держав Кавказу, Туркестану… Ця обставина накладає на Україну, на її національну політику виключно великі і вирішальні для успіху боротьби фронту поневолених народів завдання».
Саме тому на початку 90-х років діяльність АБН відновлено на рідних землях, а в листопаді 1993 року, з нагоди 50-ліття Конференції поневолених народів, у Києві відбувся Конгрес АБН, що дав новий імпульс та нові орієнтири діяльності.
Сьогодні актуальність ідей і досвід діяльності цієї організації очевидні. Російський імпершовінізм, нехтуючи правами народів і людини, продовжує на території Російської Федерації політику етноциду народів, які прагнуть національного самовизначення, розв’язав загарбницьку війну проти України, використовуючи поневолені народи, як дешеве “гарматне м’ясо”.
Минулого року, вже в умовах війни з ініціативи ОУН (Б) діяльність АБН було переформатовано в Антиімперський Блок Народів. Головна мета – розвал так званої російської федерації та підготовка поневолених народів бо боротьби за власні держави.
Отже, відзначаючи чергову річницю від дня створення Антибільшовицького Блоку Народів, маємо насамперед спрямовувати погляд не в минуле, а в майбутнє, адже загроза московського імперіалізму нависла нині над усім світом, а відтак ідеї АБН залишаються гостроактуальними.
Пам’ятаймо, що воля любить не того, хто її оспівує, а того, хто її здобуває.
СПІЛЬНИМ ФРОНТОМ ПРОТИ ІМПЕРСЬКОЇ МОСКВИ!
СВОБОДА НАРОДАМ! СВОБОДА ЛЮДИНІ!
Український погляд
