Цього року виповнюється рівно 30 років, як я покинула рідне Тбілісі. 1995 року я ухвалила це рішення, бо зрозуміла, що те, що зробили з нами, — це кілька поколінь злочинної пропаганди та брехні.
Це не лише вбивства та садистичні практики над нами лиходіїв Іоселіані та Шеварднадзе, яким дали на відкуп Грузію.
Найстрашніше те, що всьому світу цинічно оголосили, що в Грузії перемогла демократія.
“Демократи перемогли фашиста”.
Тобто злодій Джаба Іоселіані та КДБшник Едуард Шеварднадзе, «лицарі світла та правди» перемогли «фашиста Звіада Гамсахурдіа». Це було 1991 року.
Після п’яти років «життя» під цією окупацією «демократів» у положенні худоби у своєму ж рідному та гаряче улюбленому місті Тбілісі, яке вони перетворили на справжнє пекло, я поїхала.
А весь світ продовжував брехати, що у Грузії перемогла демократія.
Я жила в стані цього кошмару тридцять років, не розуміючи як це можливо. Як можливо, щоб журналісти Радіо Свобода та загін ельцинських придворних пропагандистів тримали нас за ідіотів?
Нас хто через це пройшов і знає, як все було насправді.
Коли я зрозуміла, хто такі журналісти Радіо Свобода, чим вони займаються, мені стало зовсім погано, бо пояснити це було неможливо.
Пропагандистська кампанія була всі ці 30 років дуже потужною, дуже злагодженою.
Те саме стосувалося й Ічкерії — звідки люди могли дізнатися правду, коли брехали саме журналісти Радіо Свобода та ельцинські придворні пропагандисти?
Коли з повномасштабною війною 2022 року всі ці ельцинські пропагандисти кинулися українськими каналами, я зрозуміла, що почалася нова спецоперація.
Нова хвиля пропаганди.
Людей повели хибною траєкторією, приховуючи факти та підміняючи поняття.
Я просила, я робила спроби попередити, я бачила, як із грошима від фондів «по свободі слова» та «демократії» в Україну заходять ті самі злочинці на поле пропаганди, але мене ніхто не хотів слухати.
Навіть зараз мене не почують.
Але я хочу обнадіяти людей, тих, хто переймається.
Скоро все стане явним, усе стане на свої місця.
Facebook 
