Дискусія навколо майбутнього євразійського простору та перспектив розпаду Російської Федерації переходить із суто теоретичної площини у практичну вимір. Національні визвольні рухи та регіональні ініціативи, які тривалий час ділилися на поодинокі правозахисні групи, сьогодні активного формують коаліційні структури та виходять на прямий діалог із західними політичними інституціями.
Головним переломом останнього часу стало усвідомлення марності спроб «демократизувати» імперію зсередини. Досвід останніх десятиліть показав, що будь-яка зміна влади в Москві без зміни самої централізованої структури держави неминуче приводить до відновлення авторитаризму та зовнішньої агресії. Саме тому національні лідери татарського, башкирського, чеченського, черкеського, ойрат-калмицького та інших народів наполягають на повному визнанні права націй на самовизначення аж до відокремлення.
Викликом для національних рухів залишається позиція частини ліберальної російської опозиції, яка прагне зберегти цілісність держави під закликами про «прекрасну Росію майбутнього». Подібні концепції ігнорують той факт, що збереження імперських кордонів означає продовження викачування ресурсів із регіонів та збереження мовної й культурної дискримінації.
Співпраця між Антиімперським Блоком Народів, координаційними радамі поневолених націй та міжнародними аналітичними центрами дає змогу виробити чітку стратегію. Вона передбачає підготовку правових підвалин для майбутнього перехідного періоду, деколонізацію економіки та створення умов для проведення вільних плебісцитів у суб’єктах нинішньої РФ під контролем міжнародних спостерігачів.
Посилання на джерело: Аналітичний огляд платформи Riddle Russia про концепції деколонізації
