Російська Федерація складається з 85-ти суб’єктів – рівноправних, як записано у Конституції, й однаково залежних від Кремля.
Бо оголосити про суверенітет регіони не можуть за жодних умов. Про це в основному законі – ні слова. Хоча навіть у конституціях Радянського Союзу республіки мали юридичне право на вихід.
Нині росіяни той закон називають формальністю і свідомо зачинили двері вільнодумцям.
«Коли в СРСР було записано право на вихід – всі розуміли, що права на вихід немає. Ніхто не намагався вийти. Якщо буде записано право на вихід, то це буде розглядатися як запрошення на вихід. Існує така цінність – як державна цілісність», – каже колишній радник президента Єльцина з правових питань Михайло Краснов.
У 90-ті роки голова ще радянської Росії Борис Єльцин зробив заяву, якої нині не почуєш від очільників Кремля – він закликав регіони брати стільки суверенітету, скільки зможуть.
«Ми кажемо башкірському народу: візміть ту долю влади, яку самі зможете проковтнути», – казав Єльцин.
Не лише башкіри, а загалом 10 регіонів скористалися порадою і ухвалили декларації про незалежність. Однак уже до 92-го року федеративний договір підписали всі регіони, окрім двох – Чечні й Татарстану. Останній успішно провів референдум про незалежність, запровадив власні гроші і конституцію.
Борисові Єльцину вдалося утримати регіон у Росії, однак довгий час Мінтімер Шаймієв був повноправним господарем республіки. Лише 2001-го згадування про незалежність вилучили з конституції Татарстану.
А Чечню ще 91-го оголосив незалежною Джохар Дудаєв. Та Москва з цим не змирилася і силою приборкувала непокірний народ. Росія вела аж дві війни. Загинули тисячі людей.
Тож нині у Російській Федерації насправді все вирішують у Москві, ніякої децентралізації влади немає. Адже заробляють лише кілька регіонів, де переважно видобувають природні ресурси, більшість суб’єктів федерації – дотаційні.
«Російська федерація зараз більше за назвою, ніж формою. Коли ви живете на гроші, що надсилаються з центру, ви не можете бути рівноправними учасниками процесу», – каже директор фонду Карнегі Дмитро Тренін.
З 2004 по 2012 рік Кремль навіть позбавив росіян права вибирати керівників регіонів, їх призначали з Москви. Два роки тому це право повернули, окрім деяких – зокрема, на Кавказі. Але все одно центр має великий вплив на губернаторів – президент самовільно може їх звільнити.
«Губернатор, навіть якщо він обраний народом, знає, на кого орієнтуватися – президент звільнить його, а не народ», – пояснює Михайло Краснов.
Державна мова Федерації – російська, однак регіони можуть визначати власні державні мови – їх понад 20. Ще в десятці суб’єктів є офіційні мови. І якщо в Татарстані та Башкортостані ними активно говорять, то в багатьох, наприклад, в Ханти-Мансійському окрузі, для звітності видають газети та мають півгодини програм на телебаченні.
На відміну, наприклад, від автономії Каталонії в Іспанії, де написи на вулицях – каталонською, в Сургуті не бачили жодної таблички мовою хантів та мансів. Не використовують мови корінних народів і в тамтешньому парламенті.
Українці Сургута, яких тут десятки тисяч, нині не мають і цього. Школа тільки недільна. І її фінансують самотужки. Жодного повноцінного українського освітнього закладу в Росії немає – при тому, що там лише за офіційними даними проживають 2 мільйони наших співвітчизників, а неофіційно – всі 10.
В Україні ж російськомовні школи фінансують із бюджету. Натомість закрили ще й громадські об’єднання українців на федеральному рівні – позов подав уряд Росії.
«До нас прийшла перевірка і почали шукати недоліки. Неприкриті заяви лаврова про те, що федеральні організації закриваються тому, що їх керівництво дуже захопилося політикою», – каже колишній керівник Об’єднання українців Росії Валерій Семененко.
Симптоматично, що незважаючи на федералізм і представництво всіх регіонів, в парламенті часто голосують майже одностайно. Зокрема, і за приєднання Криму. Для українського півострова підійшло право націй на самовизначення, тоді як російським регіонам навіть думати про це заборонено.
Андрій Гетьман
FAKTS
