Особисто я завжди радію, коли такі як Навальна знову і знову самі себе здають в своїй імперіалістичній щирості. Я вже дописую книжку про російсько-радянський колоніалізм – і ось такі перлинки від хороших рускіх дбайливо збираю в скарбничку золотих афоризмів російського шовінізму. У виконанні найбільш «ліберального», що здатне було виплодити російське суспільство.
«Надо якобы разделить нашу слишком большую страну на пару десятков маленьких и безопасных государств. Правда, объяснить почему люди с общим бекграундом и культурным контекстом должни бить искусственно разделены «деколонизаторы» не могут.»
Коли я читаю це, я бачу перед собою не Навальну, а Валуєва. Бачу Бєлінскоґо та інших шовіністів древності, які в своєму переконанні, що все це «наше», абсолютно не помічають інших людей. Бачу Хрущова, який закликає викорінити «націоналістичні пережитки» і бачу Брежнєва, який заявляє, що сформувалась «нова історична спільність – радянський народ». Бо це все та сама логіка. Просто тепер це – «спільний культурний контекст».
Вацлав Гавел свого часу гарно підкреслив основний ґрунт радянської тоталітарної системи – фальшування і підміну понять: «Життя в ній наскрізь заткано лицемірством і брехнею: владу бюрократії називають владою народу; від імені робочого класу поневолено робочий клас; всюдисуще приниження людини видають за її остаточне звільнення; прихованість інформації називають її доступністю, владні маніпуляції — громадським контролем за владою, владне свавілля— дотриманням правового порядку, тиск на культуру— її розвитком; розширення імперського впливу подають як допомогу пригнобленим, несвободу слова — як найвищу форму свободи, виборчий фарс — як найвищу форму демократії, заборону незалежного мислення— як торжество світової наукової думки; окупацію називають братньою допомогою».
Іван Дзюба міг би доповнити – повсюдну русифікацію називають «інтернаціоналізмом».
І саме це саме робить зараз і Навальна – століття насильства і культурної асиміляції називає «общім бекграундом» а політику приниження і маргіналізацію інших національностей в імперії – «культурним контекстом».
Не майте сумнівів, якби це було п’ятдесят років тому, або ж просто ситуація була сьогодні інша – Навальна те саме б говорила про Україну. Просто зараз Україна дала по зубам – і зі страшними втратами відбивається – тому Навальній не випадає таке сказати й про нас. Але логіка тут та сама.
Можна насправді лиш подякувати, що не дають нам забувати, що якщо трошки потерти хорошого руского – з нього неодмінно вилізе самозакоханий імперіаліст і русифікатор. Зі своїм уявленням про «культуриний бекграунд». Який рускі при потребі завжди радо насаджують танками.
Радомир Мокрик
