Російська війна проти України дедалі сильніше б’є не лише по фронту, а й по самих регіонах, які Москва використовує як людський і ресурсний резерв імперії.
Найпоказовіша ситуація — у Бурятії. Регіон стабільно залишається серед лідерів Росії за втратами на душу населення. У 2026 році місцева влада вже вимагає від підприємств надавати людей для війни або фактично платити за їхній «пошук». Навіть районна лікарня отримала квоту на відправлення працівників.
Це вже не добровільна мобілізація. Це вилучення людського ресурсу з регіону на потреби імперського центру.
І ціна не обмежується людьми. За даними OSW, війна дедалі сильніше перекладає витрати на регіональні бюджети. У 2026 році десятки регіонів уже мають дефіцити, скорочують цивільні видатки, а нестача працівників посилюється через мобілізацію, загибель людей та відтік населення. Найбільш уразливими є віддалені й бідніші регіони.
Сибір і Далекий Схід при цьому залишаються одним із головних джерел сировини, енергії та людських ресурсів для московської системи.
Це класична імперська модель: периферія віддає ресурси й людей, а центр визначає, на що їх витрачати.
Для народів Сибіру це означає ще одну річ. Москва може називати ці землі «невіддільною частиною Росії», але сама практика показує інше: їх розглядають передусім як територію, з якої можна брати.
І саме тому майбутня деколонізація Росії — це не лише питання кордонів. Це питання того, хто контролюватиме ресурси, бюджет і людський потенціал Сибіру — Москва чи самі народи й регіони.
Імперія сильна доти, доки периферія продовжує безмежно платити за її амбіції. Коли рахунок стає надто високим, починає хитатися вже не периферія — починає хитатися сам центр.
