Сьогодні Владімір Путін подписав закон про кримінальну відповідальність за «отрицание и одобрение геноцида советского народа» а також «осквернение захоронений жертв геноцида». Черговий законодавчий репресивний акт протииреальності, спроба переписати історію і закріпити її на рівні кримінального кодексу. Очевидність в іншому: так званого «совєтського народу» ніколи не існувало. Це була штучна ідеологічна конструкція, створена для того, щоб стерти національні ідентичності, знищити історичну пам’ять і підпорядкувати десятки народів одній імперській волі. Під цією вивіскою не об’єднували — асимілювали. Не захищали, а нищили.
Реальна історія Совєцкого Союзу — це не історія єдиного «народу-жертви». Це історія масових злочинів проти різних народів, кожен з яких зазнав свого геноциду, своєї трагедії, свого нищення. Українцям влаштували Голодомор — цілеспрямоване винищення мільйонів селян голодом. Народи Балтії — литовців, латишів, естонців — масово депортували до Сибіру, знищуючи їхні еліти. Білорусів системно русифікували, витісняючи мову та ідентичність. Казахи пережили катастрофічний голод, який забрав значну частину населення. Народи Кавказу — чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці — були насильно і тотально виселені з своєї землі на голу землю.
Кримські татари зазнали депортації, яка фактично стала етнічною чисткою. Башкири, татари та інші народи імперії переживали репресії, розстріли і придушення будь-якого спротиву. Черкеси ще раніше стали жертвами імперського геноциду, наслідки якого Росія не визнає й досі. Це і є правда. Не вигаданий «геноцид совєтського народу», а реальні злочини радянської імперії проти підкорених народів. Але сучасна росія не шукає правди. Вона будує паралельну реальність. У цій реальності немає окупацій — є «визволення». Немає репресій — є «захист держави». Немає геноцидів — є «єдиний народ, що страждав разом».
Новий путінський закон — це не про пам’ять. Це про заборону і витравлення пам’яті і криміналізацію історичної правди. В умовах, коли в Росії тисячі політичних в’язнів, коли за слово можна отримати строк, коли інтернет піддається цензурі і блокуванням, цей закон стає ще одним елементом тотального контролю над свідомістю росіян і поневолених росією народів. Але це і свідчення слабкості москви. Кремль не просто боїться правди — він намагається покарати. Бо правда руйнує імперію значно швидше, ніж будь-які санкції чи зброя. І саме тому сьогодні Росія карає за пам’ять про злочини. Але історія має одну вперту властивість: її неможливо остаточно заборонити.
І як би не намагався Кремль створити нову «офіційну реальність», факти залишаються фактами — а злочини злочинами.
