До повного знищення
Головні події, як завжди, відбуваються на фронті. ЗСУ зустрічають третю річницю Української Вітчизняної війни, відбиваючи безперервні атаки ЗС РФ одразу на кількох напрямках. На сіверському виступі в районі Бахмута путінці продовжують штурм вже кілька разів “взятого” Часового Яру, а також Торецька та Кримського. Ряд знелюднених сіл піддаються прямим ударам російської артилерії.
До заходу від Курахового окупант тисне на українців під Андріївкою. На покровському напрямку відбито контратаку ЗС РФ у Котлино. До заходу від Очеретинського виступу путінські війська просунулися у бік Преображенки, а також спробували вдарити по Надіївці.
На Новопавлівському напрямку серія російських ударів має на меті взяти село Константинополь. Нещодавні заяви Ердогана навряд чи потішили російське керівництво, і Кремлю кортить хоча б так, на символічному рівні, “відплатити” турецькому правителю. Продовжується просування ЗС РФ під Великою Новосілкою, і в лютому вже взято кілька сіл — за нинішніми мірками велике досягнення. Найбільшу небезпеку для ЗСУ становлять удари по селу Комар, оскільки це вузловий пункт у забезпеченні захисту Андріївки.
На Куп’янській ділянці ЗС РФ рухаються в Тополях. Продовжуються атаки і на лиманській ділянці. Щодо Курської області (нагадаємо, міжнародно визнаної території РФ), то там з початку лютого жодних видимих змін не відбувається. Стабільно і в Києві, де російський БПЛА знову влетів у житловий будинок.
Поки Маск і Трамп розповідають про великого пацифіста Путіна, він і не думає зупинятися. От і Лавров підтвердив, що бойові дії не припиняться, оскільки у них, мовляв, є конституція. Як ми пам’ятаємо, конституцією путінці готові підтертися, тобто справа не в ній. Внутрішні принципи кремлівського кола передбачають, що війна триватиме завжди. У тій чи іншій формі. До знищення однієї зі сторін.
Партизанська змова
Попри очевидне, світ обговорює майбутню змову. Люди зі зниженим почуттям самозбереження вірять, що якщо пустити крокодила в дім, то він заспокоїться і забуде про свої претензії. Але інстинкти сильніші за добрі побажання. Ті, хто нещодавно підпалив техніку в одній із військових частин Алтайського краю, напевно також хотіли б домовитися з крокодилом по-доброму, але Кремль не розуміє такої мови. Ось і доводиться розпалювати багаття на режимних об’єктах. Не тільки в Сибіру, але й у європейській частині РФ, де нещодавно одна з будівель Інституту обчислювальної техніки внаслідок підпалу втратила дахи і стіни. Ця організація, базована в Москві, активно співпрацює з ФСБ у справі посилення контролю над громадянами. Партизанський рух розширюється і заглиблюється. Якщо на першому році війни основним об’єктом атак були військкомати, то зараз це частіше нафтобази, хімічні заводи, військові вертольоти і літаки, військові частини і рухомі засоби режимних каральників. Деякі бійці проводять спецоперації під виглядом волонтерів. Виникло кілька партизанських осередків, серед яких наразі відомі «Альгиз», «Білий ведмідь», Кубанський партизанський рух, «Право сили», «СкрепачЪ», «Чорний міст» та інші. Деякі операції розтягуються на пів року, а то й на довший термін. Чим більший об’єкт спостереження, тим ретельніша підготовка. Якщо якийсь діяч режиму ще ходить по землі, то це тимчасово. Втім, деякі чиновники гинуть, не чекаючи партизанської помсти. У нещодавньому матеріалі BBC підраховано, що на фронт вирушило вже понад сто чиновників, спійманих на кримінальних злочинах, з яких 17 (майже 1/5 від загальної кількості) загинули або зникли безвісти, що в нинішніх умовах майже одне і те ж. Цікаво, що 79 чиновників виявилися корупціонерами, а решта сиділи за насильницькі дії. Загалом, типове путінське воїнство. У борців проти кремлівського режиму своя змова: ні дня спокою насильникам і вбивцям. Ніхто з них не втече від відплати. Кожен отримає своє.
Заокеанський ворог
Дії 45/47-го президента США демонструють, що існує впливова група еліти, втомлена від війни і готова до змови з агресором — аж до відмови визнавати агресора агресором. Це і зняття частини санкцій, і тиск на президента України, і резолюція в ООН, з якої випливає, що війна почалася сама собою. Зараз багато сперечаються про причини ситуації, що склалася: чи то все через особисту образу Трампа на Зеленського, чи то мільярдер на старості років захопився ідеологією хіпі («миру мир, війна війні»). А може, хтось когось завербував у 1980-ті. Це не дуже важливо. Головне, що Трамп є ворогом України. Важко воювати проти імперії зла. Ще важче воювати проти імперії зла, яку, якщо не словом, то ділом підтримує нинішня адміністрація США. Зате вибудовуються нові союзи. Наприклад, з Туреччиною. Наразі інтереси султана збігаються з інтересами людства. Незалежно від результату нинішнього етапу, сама війна не закінчиться, поки кремлівська нежить не буде добита. Інакше нежить доб’є світ людей. Вона увійшла у смак і вже не зупиниться. Зупинить її лише сталевий кулак вільного світу. Європа зі скрипом, але прокидається (попри мукання Макрона і Шольца), а рано чи пізно прокинуться США. Разом із ними прокинуться народи Росії.
Федір Шапоренко
======================
До триріччя Української Вітчизняної війни Американська адміністрація перетворилася на міжнародну прислугу Кремля. Мільярдер чи то захопився ідеями хіпі, чи то не може забути образу, яку Зеленський наніс йому під час першого терміну. Як би там не було, його нинішня діяльність є ворожою. Щоб нежить не тріумфувала, Європа і світ повинні прокинутися. Не останню роль у цьому процесі відіграють партизани всередині РФ, які наближають загальну перемогу. Про це — стаття Федора Шапоренка.
