Наприкінці травня, 27 числа, у Києві відбувся історичний захід – міжнародна конференція, присвячена 105-річчю проголошення незалежності Гірської Республіки. Мова про загальносеврокавказьку державу, яка була частково визнана в 1918-1920 рр. У засіданні брали участь представники чеченського, інгушського, черкеського, дагестанського народів. Лідери кримських татар Мустафа Джемілєв та Ріфат Чубаров, прем’єр-міністр невизнаної Ічкерії Ахмед Закаєв, голова Асамблеї народів Кавказу Руслан Кутаєв, гості з Польщі, США, Швейцарії, Франції, депутати Верховної Ради України та представники експертної місцевої спільноти, в онлайн форматі свої деколонізації висловили американські, японські, канадські, британські фахівці та науковці. Руслан Айсін, що на власні очі спостерігав за виступами, ділиться своїми думками.
Захід був насиченим, живим і вкрай корисним. По-перше, воно продемонструвало важливість та актуальність самої ідеї єдиного Кавказу. По-друге, пов’язало можливість реального набуття свободи з тими процесами, що йдуть сьогодні. І Україна, яка мужньо бореться з російським імперським гнобителем, стоїть у центрі цієї історичної події, великого перелому, коли її перемога означатиме перемогу пригноблених народів, скутих нині в рамки РФ. Але за умови, що вони виявлять активність, зможуть набути політичної зрілості, приберуть убік дрібні образи і закриють скриньку Пандори.
Це стратегічне завдання. Але для цього треба попрацювати. Вивчити досвід минулих спроб побудови самостійного stato, що не вийшло і які висновки з цього слід отримати.
Я також виступив на пленарній частині конференції. І висловив низку концептуальних думок щодо нашого спільного майбутнього. Слід зазначити, що Горська Республіка як конфедеративне утворення синхронно виникла з проголошенням іншого мета-історичного політичного суб’єкта — Штату Ідель-Урал.
Останній, як відомо, охоплював великі землі Волго-Уралля, де згодом розгорілися найзапекліші бої громадянської війни. Чисельність населення цієї території становила сім мільйонів. Татари та башкири мали скласти основне населення нового утворення. Представники марійського народу підтримали ініціативу, засвідчивши це на засіданні Мілет Меджлісі (Національних зборів) наприкінці 1917 року в Уфі. Там було прийнято рішення про створення територіального штату Ідель-Урал.
Мілет Меджлісі засідали до січня 1918 року. Наступна сесія була призначена на травень, коли, до речі, і була проголошена Горська Республіка.
Проте планам і мріям не судилося здійснитися. Більшовики не дали народам самовизначитися. Національні збори своє рішення про створення конфедерації Ідель-Урал пов’язало з можливістю здійснення права на відокремлення від Росії, якщо виникнуть труднощі для спільного співжиття. Тому високі збори передбачливо обрали делегацію із трьох осіб для участі у майбутній Версальській мирній конференції. Вона мала підвести межу Першої світової війни.
Але, як ми вже знаємо, сподівання не справдилися. Більшовики переграли ідель-уралівців. Поняття “право націй на самовизначення” отримало інше тлумачення, ніж було прописано в “Декларації” радянського уряду від 2(15) листопада 1917 року. Принципову зміну в це питання внесла “Декларація прав трудящого та експлуатованого народу”, опублікована через два місяці, 12 (15) січня 1918 року, яка визнавала права на самовизначення лише за прихильниками радянського режиму. Національні збори такими не були, тому рішення його більшовиками визнані не були.
Не чекаючи офіційного закриття Мілет Меджлісі, Комісія з утворення автономного штату Ідель-Урал переїхала з Уфи до Казані і приступила до роботи в рамках другого Всеросійського мусульманського військового з’їзду (8 (21) січня 1918). На ньому вирували пристрасті. Більшовики загрожували членам зборів. У результаті 17 лютого вони були змушені залишити з’їзд, заявивши, що не ухвалять його рішень.
Далі більшовики вдалися до насильницьких дій. Вони наполягали на тому, що Мусульманський військовий з’їзд повинен відмовитися від проголошення автономного штату Ідель-Урал, визнати владу рад у Казанській губернії, скасувати мусульманські національні організації та передати всі національні війська у розпорядження Губернського радянського комісаріату з мусульманських справ.
Ці вимоги було відхилено. У відповідь більшовицька влада силою розігнала з’їзд. Втримати позиції не вдалося. Харбі Шуро (Військова рада Мілет Меджлісі) перейшла у татарську частину Казані, що знаходиться за протокою Булака (де я жив до 1997 року) і проголосив Татарську автономну республіку, відому як “Забулочна республіка”.
Після цього більшовики відкрили рішучі воєнні дії проти національних татарських організацій. До них на допомогу прийшли частини з Москви та Петрограда, а саме загін балтійських моряків із броньовиками. Їм удалося зламати опір захисників “Забулачної республіки”.
Політична та військова ініціатива за підсумками цієї кампанії була вже повністю в руках радянського уряду.
Озираючись назад, ми можемо сказати, що це був досвід, який можна порівняти з тим, що реалізовувала Горська Республіка. Вона змогла об’єднати Кавказ у єдине ціле. Але більшовики виявилися сильнішими. Для успіху не вистачило багато чого. Але одного відібрати не можна було — прагнення і волі до перемоги!
Території та регіони, які населяють наші народи, самі по собі історичні. Хіба Кавказ не історичний? Історичний. Хіба Казахстан не історичний? Історичний. Що Татарстан та Башкортостан, Якутія та Бурятія не історичні? Абсолютно історичні. Вони більш вкоріненіші у минулому, ніж якась Москва, яка стягнула всі політичні соки цих просторів.
Ми вписані в цю реальність, живу історичну тканину. І зараз цей шанс настає, оскільки регіони — це території, які об’єднані спільною історичною спадщиною, економічними зв’язками, народною самосвідомістю, інтелектуальним дискурсом. Ми ж говоримо: “Є Урал, є Сибір, є Поволжя, є Кавказ”. Це усталені форми і там живуть конкретні люди, які мають власну ідентичність.
А Москва намагається цю ідентичність заглушити. Але заради чого? Щоб ми всі стали частиною політтехнологічного “російського світу” та пішли воювати за Путіна? Чому ми повинні це приймати та йти на плаху, схиливши голову перед катом? А це те саме. Якщо там фізичне вбивство, то тут духовне та політичне.
Сама політія, а Гірська Республіка та Ідель-Урал такими є, дає сильне розкріпачення думки, розпрямлення політичної волі. А Москва цьому перешкоджає. Вона змушує нас забути релігію, мову, себе. Ці кремлівські вискочки відправляють народи вмирати за Путіна та його олігархів.
Регіон – це стійка територія. І в Корані, і в Біблії, і в Торі території мають статус оформлених реальностей, що беруть участь у розгортанні ієроісторії. Хіджаз, Палестина, Арамейська земля, Єгипет, Ефіопія, Халдея тощо. Всевишній позначив їх і ця географічно-історична сакральна орієнтованість присутня як даність.
Республіки чи наші політії формуються як синтез ідеї та її політичного втілення. Ми виступаємо за транскордонну модель взаємодії — союз народів чи союз суб’єктів історії, але без московського диктату.
Люди часто запитують: “Хіба це можливо?” Звичайно ж, можливо, парируємо ми. А як же Сполучені Штати, вони ж змогли сформуватися як states, як держави всередині, як пульсуюча з ритмом історії конфедерація.
Ще один приклад – ЄС (Європейський Союз). Європа ніколи не була такою єдиною, як зараз, незважаючи на кризу. Щоб там московські пропагандисти не говорили, Європа склалась у певний моноліт. Про це писав відомий європейський історик Жак Ле Гофф. Також це стверджували і Роббер Фоссьє, Жискар д’Естен — архітектор сучасної Європи.
Нині Європа має єдиний територіальний простір, валюту, шенгенську зону, загальні підходи та закони, уніфіковані стандарти. Є спроби проводити спільну зовнішню політику.
Так, це конгломерат, природно, його трясе, але яка складна просторова сутність Європа, яка ненадовго була єдиною за часів Карла V, Наполеон на кілька років об’єднав, але потім все це розпалося (не в останню чергу завдяки Москві), все ж таки змогла подолати всілякі протиріччя та зійтись у цивілізаційну спільність.
Зараз Європа єдина, незважаючи на те, що члени цієї спільноти воювали один з одним століттями. Нам простіше поєднатися. Ми один з одним не воюємо! Нам ділити, власне, нічого. У нас є спільний опонент, спільний ворог, який робитиме все, щоб ми в жодному разі не стали єдиним цілим. У нас є історичне право, зрештою. Добровільно ми до імперії не входили.
Idel.Реалии
