Росія денонсує Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Що це означає?

22 вересня Уряд РФ  прийняв  ухвалу «Про подання Президенту Російської Федерації пропозиції про денонсацію Рамкової конвенції про захист національних меншин». Йдеться про один із основних документів Ради Європи, який  виключив  Росію у березні 2022 року у зв’язку з війною в Україні. Відповідно до регламенту, щоб відмовитися від конвенції, яку Росія підписала у 1996 році, Володимир Путін повинен буде внести пропозицію уряду до Держдуми та отримати її схвалення. «Idel.Реалії» звернулися до юриста з Калмикії Даавру Доріну, щоб дізнатися, чому присвячена ця конвенція, чому Росія планує її денонсувати і що це може означати для народів Росії.

— Що це за конвенція, чим вона важлива?

— Рамкова конвенція про захист національних меншин є однією з конвенцій, що діють у рамках Ради Європи. Загальний процес виглядав так: Рада Європи підготувала проект, він був затверджений і поданий до підписання, ратифікації та імпелментації. 1995 року ця конвенція була підписана 22 державами — членами Ради, 1998 року вона набула чинності.

Що ж до змісту конвенції, суть полягає у назві — у слові «рамкова», англійською — framework. Вона задає міжнародно-правові рамки, які обмежують розсуд держав щодо їхньої політики з питань національних меншин. У преамбулі конвенції йдеться про те, що в європейській історії були потрясіння, які продемонстрували, що захист меншин — необхідна умова для мирного та демократичного розвитку континенту.

Принципи, закладені цією конвенцією, повинні враховуватись державами, які її підписали, при прийнятті та застосуванні законів у всіх сферах життя. Ці цілі визначають і окремі пункти документа — вони мають швидше повчальний характер: заборону дискримінації та примусової асиміляції, свободу релігії, свободу використання та вивчення рідної мови тощо.

— Чому Росія вирішила відмовитись від цієї конвенції?

— У мене склалося враження, що Росія зараз цілеспрямовано позбавляється міжнародних договорів, які сковували її свободу розсуду. Для російської влади принциповий момент — відчувати повну свободу дій, гордо заявляти, що все регулюється зсередини, за допомогою російської конституції, а не на основі міжнародних документів, нібито нав’язаних зовні.

Я думаю, правовий департамент МЗС РФ зараз готує до денонсування велику кількість міжнародних актів, бо Росія вважає себе достатньою розумною та компетентною, щоб самостійно приймати рішення з усіх питань: податкових, фінансових… Тепер, виявляється, і щодо національних меншин теж.

— Чи може це вплинути на життя і правове становище неросійських росіян?

— У самій відмові цієї конвенції я не бачу сигналу, що в Росії тепер почнуть систематично пригнічувати національні меншини. Точніше, це й так уже відбувається без огляду на юридичні норми. Сам факт виходу з однієї конвенції недостатньо для якихось серйозних змін у політиці центру. Він знаменний в іншому сенсі — символічний відхід Росії від загальноєвропейського правового консенсусу, в якому вона знаходилася з другою половиною 1990-х років.

Я припускаю, що незалежно від Рамкової конвенції Росія продовжуватиме опресивну політику ( політику утиску —  «Idel.Реалії» ) щодо національних меншин та їхніх регіонів. Для Росії це динамічний процес, і в умовах нинішньої диктатури не існує інституційних чи ще якихось способів зупинити наростаючу централізацію та позбавлення регіонів самоврядування, не кажучи вже про проблеми збереження мов та культур.

Ми маємо приклад Татарстану, в якому від «розпіареної» самостійності залишився хіба що контроль місцевих еліт над частиною економічних активів. В іншому він мало чим відрізняється від інших національних республік. У Росії побудована єдина система публічної влади, про яку говорить пореформена конституція, і в цій системі за фактом немає місця ні національним, ні навіть територіальним автономіям.

Таким чином, сам по собі вихід із конвенції навряд чи щось змінить, він лише підтверджує тренд, що намітився раніше, на зниження міжнародно-правової захищеності росіян, у тому числі, неросійських. З цього погляду, таке рішення влади є сумним.

— Чи існують інші документи, які встановлюють обов’язок Росії захищати права корінних народів та інших меншин? Чи дотримуються вони сьогодні?

— Рамкова конвенція — це головний такий документ саме в системі Ради Європи. Існують й інші міжнародні договори, декларації та конвенції, підписання яких було ініційовано іншими організаціями. Наприклад, Всесвітня декларація прав людини та Статут ООН. У міжнародному праві існує консенсус, що національні меншини не повинні зазнавати дискримінації та державного насильства і повинні мати як мінімум той самий набір прав, що й етнічна більшість, а можливо, і низка додаткових привілеїв.

Більше того, міжнародне право передбачає право народів на самовизначення – воно закріплене у Статуті ООН. Цей документ, створений у 1945 році, не просто був підписаний та ратифікований Радянським Союзом, а й складався за участю його делегатів. Усі країни, які підписали договір, зобов’язані дотримуватися його статей, причому це зобов’язання превалює над усіма іншими міжнародними договорами.

Росія є правонаступницею СРСР, але очевидно, що вона неодноразово порушувала базові принципи Статуту. Візьміть будь-яку сферу — від забезпечення можливості вивчати міноритарні мови в необхідному обсязі до реалізації права самовизначення, скрізь знайдуться порушення.

Це, на жаль, не такий випадок, особливо для автократій. Більш радикальну форму ігнорування міжнародного права можна спостерігати в сусідньому Азербайджані, який прямо зараз відмовляє у праві на самовизначення етнічним вірменам — мешканцям Нагірного Карабаху (Азербайджан зі свого боку наполягає, що відновлює територіальну цілісність країни, порушену 90-ті роки минулого століття за підтримки сусідів , пропонує карабахським вірменам інтеграцію в азербайджанське суспільство та обіцяє захист їхніх прав як однієї з національних меншин країни —  «Idel.Реалії» ).

Поступово відмовляючись від міжнародних договорів, Російська Федерація скочується в здичавіння і так само рухається до ще більш жорстких порушень прав людини у всіх сферах, включаючи і національну. Це дуже сумна тендеція — мені страшно за майбутнє етносів Росії у всьому їхньому різноманітті.