Незважаючи на те, що Радянський Союз – або імперія зла, як її правильно назвав покійний президент Рейган – розпався, небезпека для навколишніх країн не зменшилася. Власне кажучи, загроза, з якою вони стикаються сьогодні, така ж смертоносна, як і за часів утворення Антибільшовицького Блоку Народів, проголошення Тижня поневолених націй і Всесвітньої антикомуністичної ліги.
Антибільшовицький Блок Народів був створений як координаційний центр визволення поневолених народів Радянської Російської імперії. Своє існування та свої ідеологічні основи АБН пов’язував з підпільною Конференцією представників неросійських народів, що відбулася 21-22 листопада 1943 р. під Житомиром (Україна) з ініціативи Організації Українських Націоналістів і на якій було висловлено платформу була сформульована спільна революційна боротьба проти російського комунізму. Метою АБН був розкол Радянського Союзу на національні держави – іншими словами, деколонізація СРСР.
Серед націй-учасників протягом різного часу були українці, вірмени, болгари, білоруси, козаки, хорвати, чехи, естонці, грузини, угорці, латвійці, литовці, словаки, туркестанці, в’єтнамці та кубинці. Інших, наприклад поляків, вважали спорідненими душами.
Очолюваний Ярославом Стецьком до його смерті в 1986 році АБН діяв під гаслом «Свобода народам; Свобода Людині!». Його філії існували в багатьох країнах, і він розпався в 1996 році після розпаду Радянського Союзу.
Сполучені Штати взяли на себе ініціативу у визнанні прагнень поневолених націй до незалежності, прийнявши Прокламацію Тижня поневолених націй. У 1959 році президент Дуайт Ейзенхауер підписав публічний закон 86-90, який зобов’язував наступних президентів видавати прокламації щороку, включно з президентом Бараком Обамою. Спадщина проголошення набуває особливого значення цього року з вторгненням Росії в Україну.
Українці та інші поневолені нації також зробили свій внесок у формування Всесвітньої антикомуністичної ліги, яка нині існує як Всесвітня ліга за свободу та демократію.
Цей короткий огляд історії демонструє, що нації поблизу Росії завжди терпіли тягар російського поневолення та боролися всередині та зовні, щоб звільнитися від російських кайданів. Їх лідери десятиліттями зверталися до США та інших країн з проханням про допомогу проти російської агресії. Від збройного конфлікту під час Другої світової війни та післявоєнних років до інтелектуального інакомислення 1960-х і 1970-х років, до Гельсінського руху та років ослаблення впливу Москви, поневолені нації прагнули дистанціюватися від Росії: свобода, незалежність, їхніми цілями були Європейський Союз і НАТО.
З сьогоднішнім російським вторгненням в Україну та анексією Криму, які є нагадуванням більш жорстоких епох еволюції людства, благання поневолених націй про захист НАТО стали голоснішими. У випадку України членство в ЄС є кроком у правильному напрямку, але навіть цього недостатньо.
Розгортання військ, літаків і військово-морських кораблів НАТО в Східній Європі надсилає потужний сигнал підтримки захопленим країнам і попередження Росії. Але на Росію необхідно застосувати більш єдиний глобальний тиск, щоб вона вивела своїх терористів з України та врятувала Східну Європу від гніву Москви.
Сподіваємося, що лідери США, ЄС і НАТО не повторять свою жалюгідну відмову від Східної Європи в 1940-х, 1950-х і 1960-х роках, а й надалі залишаться останнім бастіоном свободи та демократії для поневолених націй.
Ігор Длябога
The Torn Curtain 1991
