80 років тому 1 червня 1945 року сталася подія, яка увійшла в історію як « Видача козаків у Лієнці » ( англ. Repatriation of Cossacks after World War II ) . Це один із епізодів Великої зради – низки заходів для затримання та видачі людей, які народилися на території, яку контролює СРСР. Багато їх взагалі ніколи не були радянськими громадянами або були біженцями з СРСР, які намагалися врятуватися від репресій у країнах Європи та США. Частина з них брали участь у війні, але для них це була не війна за Німеччину, а війна проти більшовиків, від яких зазнали нелюдської жорстокості, злочинів та матеріальних втрат в епоху розформування козацтва та голодоморів 1920-30-х років. в СРСР ( Голодомори в Україні, Голодомор на Кубані ).
Ці видачі стали наслідком домовленостей Ялтинської конференції , де Сталін усно гарантував гуманне поводження з повернутими особами. У результаті частина з них була розстріляна відразу, частина зазнала тортур і були відправлені до тортур радянських таборів.
31 травня британці запросили офіцерів-козаків для переговорів. Їх підступно заарештували та швидко відправили до радянської зони окупації. Там вже чекала розстрільна команда НКВС. Коли в табір ніхто не повернувся, решта все зрозуміли.
«З сьомої години ранку 1 червня козаки зібралися на рівнині за огорожею табору Пеггець навколо польового вівтаря, де проводилося жалобне богослужіння. Коли прийшов момент причастя (причащали одночасно 18 священиків), з’явилися британські війська. Британські солдати кинулися на натовп козаків, що чинили опір, били і кололи багнетами, намагаючись загнати в машини. Стріляючи, діючи багнетами, прикладами та палицями, вони розірвали загороджувальний ланцюг беззбройних козацьких юнкерів. Б’ючи всіх без розбору, бійців і біженців, людей похилого віку і жінок, розтоптуючи в землю маленьких дітей, вони стали відокремлювати від натовпу окремі групи людей, хапати їх і кидати в подані вантажівки».[1]
На цвинтарі в Лієнці та в 28 братських могилах поховано близько 700 загиблих козаків та біженців з території СРСР, у тому числі з України, ще близько 600 людей, які кинулися в річку та втопилися, поховані в різних місцях вниз за течією.
Миттєва геополітична вигода взяла гору над гуманістичними та моральними принципами. Козаки склали зброю на підставі домовленостей із британськими військами, основною умовою – була невидача в СРСР, але були віддані. Результатом цих рішень стало не лише безліч індивідуальних трагедій виданих у СРСР людей, а й зміцнення радянського режиму та суттєве географічне розширення його впливу. Радянська пропаганда використала цих людей для антизахідної пропаганди.
Пізніше ці дії отримали громадське осуд і одним із результатів засудження таких дій стала розробка міжнародних правових механізмів, спрямованих на захист біженців від висилки. Основною в цьому питанні стала Женевська конвенція про статус біженця 1951 року.
Сьогодні подія «Видачі козаків у Лієнці » залишається важливим історичним уроком про крихкість гуманності в умовах політичних та геополітичних інтересів. Воно нагадує необхідність суворо дотримуватися прав людини, гарантувати захист біженців і не допускати повторення подібних зрад.
Пам’ять про ці трагедії має бути попередженням сучасним державам і суспільствам про те, що компроміси з тоталітарними режимами можуть призвести до тяжких моральних та гуманітарних наслідків. Тільки через повагу права і свободи кожної людини можливе побудова по-справжньому справедливого і мирного світу.
Ніна Бєляєва
[1] По завершенні 2 Світової війни 30 тисяч донських , кубанських солдатів та їх сімей розстріляли загони НКВС .
