Сьогодні у нас нарешті дійшли руки вперше присвятити матеріал черговому регіонові країни-агресора – регіонові особливому в багатьох сенсах.
По-перше, Калініградська область, яка до того звалася північною половиною Східної Прусії, ніколи не належала до Російської Імперії чи поглинутих нею країн-попередників.
Тож, відповідно, по-друге, росіяни ніколи не були її населенням, тим більше – корінним: автохтонами цього краю були західно-балтські племена – пруси, ятвяги (судов’яни) та голядь, понімечені тевтонською експансією.
По-третє, ця адміністративно-територіальна одиниця була включена до складу РСФСР всупереч логіці й відсутності суміжних кордонів, тож після відновлення незалежності країн Балтії в 1991 р. Калінінградська область перетворилася на відрізаний від решти РФ ексклав, відстань до якого у найвужчому місці становить 375 км.
Такими є наслідки зажерливості Сталіна, чиє “мудре” рішення, ми певні, рано чи пізно виллється у втрату країною-агресором не лише цієї території, а й доброго мільйону такого дедалі “дорогоціннішого” російськомовного європейського населення.
Німці Східної Прусії не мали жодних ілюзій щодо цивілізованості російських солдат, тож на момент “звільнення” провінції Радянською армією з колись майже мільйнонного населення там залишалося усього 130 тисяч власне німців. І навіть тих, хто залишився (чи спробував повернутися) після розправ, знущань, грабунків та зґвалтувань, було депортовано.
Однак, до складу області також увійшла так звана “Мала Литва” – населена корінною литовською меншістю вузька смужка лівобережжя річки Німан. І хоча під депортацію 1945-47 рр. підпали як німці, так і більшість пруських литовців, певна їх кількість все одно залишалася (тим більше, що Совіти стикнулися з браком бажаючих заселяти новоприєднану територію).
Так, згідно статистики, в області між 1959 та 1979 р. все ще мешкали близько 20 тисяч литовців (~2.5-3.5%) , але з кінця 1980-х їхня кількість (і частка) меншали, і станом на 2021 р. зафіксовано лише 4279 (0.48%) литовців – в принципі, типова динаміка зменшення корінного населення у силоміць колись приєднаних до Росії територіях.
Але справжнім блюзнірством є нищення будь-якої культурної та історичної пам’яті про до-російські часи краю: як свідчить свіжий матеріал від LRT (Lietuvos nacionalinis radijas ir televizija, ланка у першому коментарі), від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну регіональна влада дедалі заповзятіше демонтує видимі згадки про литовську чи німецьку належність краю, а також тримає в занедбаному стані архітектурні та релігійні пам’ятки до-радянської доби.
Така параноїдальна агресивність до залишків місцевої до-російської пам’яті та ідентичності однозначно свідчить: і Кремль, і його намісники у Північно-Східній Прусії панічно бояться втратити регіон, бо усвідомлюють неабияк зростаючі шанси такої втрати. Додамо, що в краї існує досить помітний незалежницький рух (і про це ми також згодом напишемо).
