Одним із найважливіших елементів російської пропаганди є культурна пропаганда. Найбільшою її вигадкою є міф про велику російську культуру. Цю вигадку Росія поширює скрізь, а над усе в Європі та Америці. Чимало людей в цих частинах світу щиро переконані у величі російської культури. Хоча насправді це сукупність фейків, привласнень, запозичень і нахабного плагіату. Російський класик Тургенєв казав: «Навіть кнут і лапті то не є наш винахід».
Якщо добре придивитися до феноменів російської культури, то завжди можна простежити їх зовсім неросійське походження.
Український культурний діяч, який живе в місті Дніпрі, Володимир Селезньов, у його чудовій книжці «Кремлівський плагіат» зазначив: «Усі імперії живуть завдяки тому, що грабують інші народи, привласнюючи не лише їхні матеріальні (природні копалини, людський ресурс тощо), а й духовні багатства (те, що нині називають інтелектуальною власністю)».
Росіяни в їхній історії кілька століть були рабами Золотої Орди, потім рабами найреакційнішого феодалізму з кріпацтвом, а тепер дедалі більше стають рабами червоного Китаю. Отже, будь-які форми залежності від РФ означають перебування в рабстві у рабів.
Таким чином, дуже важко говорити про якусь російську самобутність, вона відсутня. Російський філософ Чаадаєв писав: «Придивіться добре, і ви побачите, що кожен важливий факт нашої історії прийшов іззовні, кожна нова ідея майже завжди запозичена».
Насправді росіяни були нездатні самі збудувати свій національний символ – московський Кремль, котрий між іншим є копією замку Кастелло Сфорцеско в Мілані (Італія). Кремль збудували італійці – Аристотель Фіораванті, Марко Руффо і П’єтро Антоніо Соларі. Долучився до цього будівництва ще один італієць – Алевіз Фрязін. Він їхав до Москви через Крим, там його зупинив кримський хан і запропонував щось збудувати для нього. Італієць збудував розкішні парадні ворота-портал Алевіза, який став прикрасою ханського палацу в Бахчисараї. Після цього хан відпустив Алевіза до Москви…
Багато іншого, що вважається питомо російським, таким не є. У цих крадіжках чужих культурних досягнень Росією незрідка доходило до смішного. Коли в 30-ті роки ХХ ст. делегація мексиканських робітників зустрілася зі Сталіним, їм показали радянський музичний фільм «Весьолие рєбята», де виконувалася пісня «Лєгко на серце от пєсні весьолой» мексиканці сказали: «Товаришу Сталіне! Це наша пісня мексиканської революції „Adelita”!» Сталін їх заспокоїв: «Була ваша, стала наша!»
У процесі визволення українців від російського панування дуже важливим є викриття міфу про т.зв. «велику російську культуру». Цей міф так довго протримався в СССР завдяки закритості його від інших культур. Бо той, хто знайомий з поемами Байрона і зокрема з його літературним героєм Чайльд Гарольдом, не буде аж занадто захоплюватися Пушкіним та його Онєгіним, а хто знає творчість римського поета Горація та його вірш «Пам’ятник» не буде схилятися перед пушкінським «Пам’ятником».
А поки що доля нашої культури і нашої української свободи вирішується на фронті. Боже, будь з нашими героями!
