Україна відновлює власну геополітичну концепцію щодо підтримки поневолених Москвою народів, що має реалізовуватися українськими органами виконавчої влади. Таким чином ця політика має стати повноцінною: представники поневолених народів зі зброєю в руках боряться за українську перемогу над агресором та власну свободу та незалежність, український парламент надає законодавчу підтримку ініціативам, що необхідно врегулювати, а органи виконавчої влади займаються безпосередньою реалізацією цієї політики.
При формуванні політики необхідно врахувати досвід попередніх поколінь, зокрема ХХ століття. Загалом уже ні в кого не викликає дискусій питання щодо того, що сучасна путінська росія є за своєю природою імперським формуванням. Якщо після війни у Грузії 2008 року та анексії Криму 2014 року із цією тезою ще дискутували, то після повномасштабного вторгнення 24 лютого усі надії щодо демократичної росії розвіялися. Вважається, що саме у ХХ столітті людство подолало імперіалізм, утвердивши ключовий принцип – право націй на самовизначення. На прикладі путінської росії бачимо, як імперські центри зазнають руйнування не до кінця і можуть з часом відновлюватися разом із бажанням збільшити свій вплив на колишні територіальні володіння. Тому досвід боротьби поневолених народів проти російського імперіалізму є для сучасників важливим.
Питомо українською ідею ХХ століття є концепція боротьби поневолених народів, що сформувалася в середовищі Організації Українських Націоналістів (ОУН) в 1930-х роках та практично була реалізована після Другої світової війни. У квітні 1946 року в Мюнхені було утворено Антибольшевицький Блок Народів (АБН), недержавну організацію, що об’єднувала представників емігрантських середовищ зі Східної Європи та Середньої Азії.
При формуванні сучасної політики щодо поневолених народів варто врахувати кілька ключових практик з історії АБН.
Досвід перший: роль підмета. Зараз Україна захищає свої міжнародно визнані кордони та намагається відновити контроль над втраченими територіями, як незалежна європейська держава. У середині 1940-х років ініціатори створення АБН лише мріяли про такий стан справ. Якраз спільна боротьба разом із іншими східноєвропейськими та середньоазійськими національними рухами мали забезпечити створення незалежних держав і таким чином перебудувати існуючу на той час політичну карту євразійського континенту. “Ми боролися і боремся не за зміну чи перегляд тих, або інших трактатів, а за основну перебудову карти Европи й підсовєтської Азії, з революцію зовнішньо-політичного порядку” ((З[иновій].К[арбович]. Дві концепції. /Антибольшевицкий Блок Народів і “Межимор’я”/. Визвольна політика, 1946), – писав у одній з статей керівник АБН Ярослав Стецько.
Роль підмета, або ж центру тяжіння для усіх поневолених народів українцям мала забезпечити наявність збройного підпілля в підсовєцькій Україні – Української повстанської армії (УПА). Ідея створити об’єднану структуру для представників поневолених народів з’явилася в УПА у 1943 році, коли серед її бійців було достатньо не українців, які потребували організаційного оформлення.
Зараз Україна, як знову ж таки, незалежна держава, у своїх збройних силах має чимало підрозділів сформованих з представників інших націй, зокрема і підросійських. Відомо, про збройні формування в українській армії чеченців (батальйон імені Джохара Дудаєва, батальйон імені Шейха Мансура та інші), татарів та народів тюркомовних груп (батальйон “Туран”), ерзянів (у складі військ територіальної оборони воював лідер ерзянського народу Олександр Болькін (Сиресь Боляєнь), карельців та інших, зокрема і росіян. Найгучнішою подією за їхньою участю стала диверсійна робота за лінією українсько-російського державного кордону у Брянській області на початку березня 2023 року, відповідальність за який взяли на себе бійці “Російського добровольчого корпусу”. Також у складі ЗСУ створено легіон “Свобода Росії”.
Сучасна роль підмета має бути забезпечена тим, що українська держава надає право усім, хто має бажання воювати проти росіян, а особливо для опозиційно налаштованих представників народів сучасної рф.
Досвід другий: взаємовигідний формат співпраці. Для України бажаним результатом є перемога у війні, вихід на межі своїх кордонів та їх убезпечення від майбутньої загрози, тоді як для представників народів рф – повалення путінського режиму та створення незалежних держав (Татарстану, Ічкерії, Інгушетії, Ідель-Уралу тощо). Потрібно гарантувати, що у довгостроковій перспективі допомога поневолених Москвою народів не припиниться із українською перемогою.
З одного боку, співпраця з емігрантськими групами має бути якомога ширшою, Україна є майданчиком для усіх бажаючих боротися за своє право на самовизначеність, а з іншого – потрібно остерігатися появи внутрішніх суперечок, що можуть завести усю ідею в глухий кут.
Концептуально АБН включав у свій склад усіх і навіть представників різних політичних груп одного національного руху, що мало б, на думку лідерів блоку, зменшити протиріччя між представниками різних груп та течій та забезпечити включення якнайширшого кола представників поневолених Москвою народів. У результаті це призвело до появи внутрішніх суперечок, а у 1954 році дійшло навіть до внутрішнього розколу, коли частина членів АБН покинули структуру. Не обійшлося і без агентурних впливів на цей процес, які вдало грали та використовували амбіції деяких лідерів національних груп.
Українська держава має фокусуватися на тих емігрантських середовищах поневолених Москвою народів, що мають безпосередній зв’язок та підтримку від представників національних збройних формувань ЗСУ.
Досвід три: необхідно відкинути суперечки щодо форм організації простору після дезінтеграції рф. Маю тут на увазі, що Україна не пропонуватиме будь-яких форм геополітичних об’єднань для постімперських російських територій. Визначальним станом на зараз є дотримання принципу права націй на самовизначення та дотримання етнографічного принципу при формуванні кордонів новоутворених держав.
У листопаді 1947 року представники АБН, мельниківського Інтернаціоналу Свободи та польської організації “Прометей” об’єдналися у Антибольшевицьку Лігу Визволення Народів. Структура проіснувала недовго, так і не запрацювавши повноцінно саме через внутрішні концептуальні суперечки. “Прометеїзм” – стратегія, що виникла на початку ХХ століття в середовищі польського національного руху і особливо розвинулася у період існування незалежної Польщі у 1920-30-х років. По-суті поляки намагалися через підтримку поневолених більшовиками народів у їхній боротьбі послабити ворога та забезпечити власні кордони. Назва походить від давньогрецького бога Прометея, який передав вогонь людям, викравши його у Олімпійських богів. Майбутньою геополітичною концепцією після успіху стратегії “Прометеїзму” мала стати доктрина “Міжмор’я”, де Польща відводила собі головну роль.
Власне суперечки щодо цієї майбутньої доктрини і підірвали основи об’єднання. Стецько вважав, що “Інтермарюм” – це не концепція боротьби, а лише формула для майбутнього укладу, укладу сил ще неіснуючих держав, територіально на сьогодні дуже вузька, бо не бере до уваги всіх поневолених народів СРСР. Вона є польською національною концепцією…” (З[иновій].К[арбович]. Дві концепції. /Антибольшевицкий Блок Народів і “Межимор’я”/. Визвольна політика, 1946).
Важливо також зазначити, що ключовим гаслом АБН стало “Воля народам, Воля людині”, що означало рівність та демократичність усіх учасників спільної боротьби поневолених народів. Воно прямо суперечило стратегії “Прометеїзму”, де “вогонь свободи поневоленим народам” мала “нести” виключно Польща.
Наводжу цей приклад тут не як закид щодо сучасної співпраці українців та поляків. Безперечно Україна має співпрацювати з усіма державами, які поділяють і підтримують нашу боротьбу проти росії. Радше це приклад того, як суперечки про майбутнє геополітичне облаштування можуть стати каменем спотикання для формування повноцінного об’єднання, що переслідує по-суті однакову ціль.
Найважливішим досвідом з історії АБН – є терпіння та готовність діяти у потрібний момент. Таємний звіт для Ради нацбезпеки США 1950 року №68, передбачав, що задля перемоги у Холодній війні США мали сприяти появі у “народів Росії настроїв, які могли б допомогти змінити нинішню поведінку совєтів, і створити умови для відродження національного життя груп, що демонструють здатність і рішучість добитися національної незалежності і втримати її…” (с. 62). Ця ідея отримала своє остаточне втілення через 40 років, коли СССР розвалився.
Тому зараз не потрібно займатися прогнозами щодо того коли і як розвалиться путінська росія, а робити сплановані дії щодо розхитування її основ та підтримки прагнень поневолених народів до самостійності. Українська політика щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів рф має виходити з того, що через власні збройні сили надаємо можливість усім протистояти росіянам в Україні та боротися таким чином за власну свободу, не прагнемо геополітичної гегемонії в облаштуванні дезінтегрованої росії, та гарантуємо довгострокову підтримку представникам поневолених народів. З огляду на історію та досвід АБН, уже зараз варто визначити своє ставлення до російської національної держави, яка охоплюватиме російські етнографічні території, що теж може стати ще одним джерелом для дискусій.
Григорій Рій, історик, дослідник новітньої історії України та Холодної війни, автор книги про історію Антибольшевицького Блоку Народів
Примітка: для оперативнішого пошуку інформації підписуйтеся на наш телеграм-канал “Свобода Народам!” https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations
Також читайте матеріали сторінки АБН та групи в мережі Facebook
Наш сайт: https://abn.org.uauk/
