Після імперії: Україна та донський визвольний рух шукають спільне майбутнє

26 травня у прес-клубі агенції “Укрінформ” був цікавий захід. Формальна тема і привід — 105-а річниця укладення договору між урядом Української Народної Республіки в екзилі та Донською Республікою. Фактична тема — взаємодія України з Донським республіканським рухом, який бореться за свободу Дону й відновлення державності й незалежності Донської Республіки. З українського боку виступили народні депутати — керівники й члени спеціальної парламентської комісії Maria Mezentseva , Ярослав Юрчишин , Дмитро Микиша, провідні експерти з питань деколонізації російської імперії Mykola Marchenko, Oleg Magaletsky та інші. Від Донського республіканського руху один із керівників, нині військовослужбовець Сил оборони України Сарин Кучинський представив гарною українською мовою розлогу доповідь про історію донської державності, інші керівники руху підключилися онлайн. Спробую добути й опублікувати цей текст, він того вартий.
Зауважимо буквально пару речей.
1. Міф про донських казаків як частину “русского народа” є таким самим, як і про “малоросів”. Самобутність мови була втрачена, культура апроприйована (“прихватизована”), але самоврядна та ідентичнісна окремішність Всевеликого війська Донського зберігалася навіть в умовах тотального імперського тиску. Росіян там здавна називали тим словом, яке не люблять алгоритми Фейсбука. Лише комуністам вдалося провести “расказачивание” і знищити традицію, і то лише після поразки 1920 року.
2. Все це трималося так довго тому, що Москва боялася чіпати Дон. Ніде не було такої кількості повстань. Комуністи записали їх в підручники як повстання трудового народу проти експлуататорів. Але донські казаки були вільними поселенцями, які експлуататори? Це була антиімперіалістична боротьба за свободу. Атлас авторства Сергія Громенка, який ми вже презентували раніше, чудово відображає цю історію.
3. Договір у 1921 підписав Петлюра, але Донську Республіку Україна визнала ще у 1918 році при Скоропадському.
4. Унікальність ситуації ще в тому, що американський акт 1959 року, ухвалений Конгресом і підписаний президентом Ейзенхавером, визнає право на державність і незалежність казаків нарівні з українцями, естонцями, грузинами, поляками, угорцями тощо. Традицію цього акту підтримували Обама, Трамп на першій каденції, Байден.
5. Незалежний Дон, що межує з Україною та Казахстаном (який, нагадую, оголосив себе спадкоємцем Золотої Орди), автоматично вмикає незалежність десятка націй Північного Кавказу. Просто на мапу подивіться.
Насправді все складно й на самому початку шляху. Але перші кроки робляться зараз. Далі буде.