Традиційні геополітичні стратегії виходять з припущення про елітне коло людей, які направду знають, як буде краще не тільки для них самих, а для всього людства. Другим поширеним припущенням є те, що нібито потрібна згода та одностайність всіх учасників міжнародного процесу щодо змін, незважаючи на їхні реальні позиції та інтереси.
В таких умовах диктатори та авторитарні режими легко укладають непублічні угоди проти світу, вважаючи, що нібито через демократичність систем вільного світу вони легко зможуть здійснювати агресію, чинити насильство проти власних та чужих громадян та народів. Привід – завжди знайдеться, як у фокусі, тільки замість білого крілика – витягнуті фальшиві історичні претензії, апеляція до уявної могутності та золотих часів імперіалізму.
Єдиний аргумент сторони, яка нищить світову безпеку та міжнародне право – це імовірний односторонній успіх політичних еліт, який аж ніяк не є гарантованим навіть для них самих.
Коли в 19 столітті керівники Франції та Німецької імперії взялися розхитувати віденську систему європейського ладу, вона невідворотно привела до Першої Світової війни, Другої Світової війни і закінчилася спочатку розпадом Німецької імперії, а згодом і крахом Третього Рейху.
Постання Ялтинської системи міжнародних відносин, коли великі гравці вкотре визначили основні правила співіснування великих держав, забувши про інтереси цілих народів та країн, проіснувала достатньо довго.
Але з падінням радянської імперії, постанням нових незалежних держав на європейському континенті, оптика основних гравців зазнавала змін надто інерційно. Вони не розуміли природи радянської імперії, часто толерували невиправдані амбіції росії і закривали очі на очевидне.
росія не може лишитися в статусі-кво.
Саме ця теза є запрошенням до діалогу всього цивілізованого світу, незалежно від розбіжності уявлень про саму росію, що панує в середовищах експертів, дипломатів та політиків.
Факти агресії росії на території України, Грузії, Молдови, Чеченської Республіки Ічкерія, втручання в політичні процеси та шпигунство на теренах ЄС та США, диверсії в інформаційній та політичній сфері роблять російську державність фактором спільної небезпеки та ризиків. Наявність коаліції авторитарних та тоталітарних держав довкола росії лише посилюють ці небезпеки, роблячи неможливими міркування про можливу демократизацію росії, а тим більше – добровільну деколонізацію та визволення численних народів та регіонів.
Для тих, хто вперто шукає фактів, що вказують на розпад росії як неминучу реальність, варто запропонувати поміркувати чи хтось з числа провідних дипломатів та аналітиків спрогнозував розпад СССР? Які перемінні варто враховувати під час такого аналізу?
Чи виправдала себе західна політика стримування росії? Що насправді цивілізованому світу дала росія за останні 20 років, аби тепер спільно відбивати її агресію на території України, гарячково перенапружуючи можливості для передання зброї та боєприпасів та інших ресурсів?
Варто нарешті визнати, що існуючі інструменти передбачення майбутнього зазнали невдач, так само як і візія кінця історії та остаточної перемоги демократичних режимів. Страх перед невідомістю не має паралізувати волі до творення майбутнього, в якому діалог про деколонізацію росії, знищення імперського центру та пошук груп впливу – є єдиним прагматичним підходом.
Розлам зовнішньої імперії СССР, відхід країн Східної Європи, які були окуповані та силою прив’язані до Москви, зупинився на точці 1991 року і, попри анонсовану можливість взяти максимум суверенітету, закінчився придушенням свободи та подальшою колонізацією десятків народів.
Саме тому в грудні цього року вже у 9-те відбувається Форум народів Постросії на теренах Італії та Німеччини, де за участі місцевих парламентаріїв, експертів та представників поневолених народів будуть обговорюватися виклики та можливості переваг деколонізації російської федерації для всіх зацікавлених сторін, як в регіональному, так і глобальному вимірі.
Дев’ятий форум народів Постросії присвячений проробці сценаріїв прийнятного, контрольованого розпаду росії: Після імперії: нові незалежні держави без мілітаризму, колоніалізму та людиноненависницьких ідеологій. 11 та 12 грудня Форум відбуватиметься в Сенаті Італії, 14 грудня – в Берліні.
Робити вигляд, що альянс авторитарних та тоталітарних держав не загрожує глобальній безпеці, означає нести відповідальність як за попередні, так і майбутні прорахунки. Серед важливих питань Форуму – пошук можливостей для формування політики денацифікації на теренах Постросії, формування меморіальних практик, пов’язаних з вчиненими росією геноцидами, вивчення практики люстрації злочинців, що підтримували імперську політику та здійснювали репресивну та каральну політику.
Центральне питання Форуму – майбутні потенційні кордони нових держав на теренах Постросії, принципи погодження суперечок та формування спільного безпечного простору без ядерної зброї та імперського центру.
Станіслав Федорчук, керівник програми Постросія, аналітичного центру Українська Стратегічна Ініціатива
