У 50-ту річницю збройного повстання народу Туркестану в липні 1916 року радянські росіяни намагалися шляхом фальсифікації історії довести, що «робітники» Туркестану поділяли амбіції революційного руху російських робітників і селян.
Вважається, що це повстання було класовою боротьбою і частиною російської Жовтневої революції. У радянській пресі з’явились численні статті, нариси, рецензії на книжки та буклети, такі як «Повстання 1916 року в Середній Азії було частиною російського революційного руху» (Ozbekistan Kommunisti, № 6, 1966), «Полум’я гніву». ” (STa, 11.06.1966), „Велика мужність” (SO, 17.07.1966), „Плоди сміливості” (SO, 14.07.1966) та ін. – естанці представлені як «повстання робітників, мотивоване ідеалом комунізму, проти царської колоніальної політики, проти заходів царів; як боротьба за свободу; як класова боротьба трудящих; як попередній крок до Жовтневої революції, яка остаточно реалізувала бажання і волю народів Центральної Азії і дала їм свободу і суверенітет». Драматург Султан Сафаров написав п’єсу «Світанок у місті Ходшент», у якій повстання 4 липня 1916 року описується так, ніби народ був тероризований місцевою верхівкою і тому повстав. (STa, 4 серпня 1966 р.). В іншій статті стверджується: «У жителів Ходшента (сьогодні Ленінабад, Таджицька Радянська Соціалістична Республіка) до Жовтневої революції було складне економічне, соціальне та політичне життя. У бідних робітників відбирали майно; їх нещадно експлуатували багатії — беги — і царські чиновники.
Особливо важко жилося селянам. Повстання 1916 року в Центральній Азії та в Казахстані було найбільшим повстанням за царських часів і охопило всю Середню Азію… Це повстання, яке спалахнуло в Узбекистані, мало, як і в усій Центральній Азії, глибокий політичний, соціальний і економічне значення. 4 липня 1916 року робітники Ходшента підняли повстання, яке охопило міста Самарканд, Сирдар’ю, Фергану, Джетісу (Східний Казахстан), Закаспій (Туркменістан) і гірські райони. Вони були спрямовані проти виданого царем 25 червня 1916 року указу про мобілізацію туркестанців на військову службу на фронт. . . . Хоча повстання було придушене, його вплив відчувався аж до великої соціалістичної Жовтневої революції.
Повстання 1916 року в Ходшенті було народним повстанням проти своїх експлуататорів. П’ятдесят років тому робітники Середньої Азії вперше повстали проти терору та гноблення*. Туркестанці відмовилися бути призвані служити на російському фронті. 4 липня в місті Ходшент (на той час населення міста становило 40 тис. чоловік) мали записати 8140 чоловік, і в ніч з 3 на 4 липня жителі Ходшента почали повстання. Центром повстання став Ташкент, і за гаслом «В Ташкенті піднято прапор повстання» обійняв весь Туркестан. 8 липня до повстання приєднався Ферганський район; 13 липня м. Дшисач (на південний схід від Ташкента); 24 липня – Джетісу і Амудар’їнський район; 13 серпня місто Токмак (Киргизія) і 14 серпня район Аксу.
Вже 17 липня на всій території країни було встановлено військовий закон. Жорсткі бої точилися в оточеному російськими військами Дшисачі. Було вбито понад 10 тисяч чоловіків, жінок і дітей, а місто та 24 сусідніх села зрівняно з землею. Усі кочівники міста Кисил-Су (сьогодні Красноводськ на Каспійському морі) брали участь у повстаннях у Туркменії. Навіть більше, ніж втрати своїх найкращих пасовищ, вони боялися росіян і вели відверту війну. У листопаді 1916 року генерал-губернатор Туркестанського генерал-губернаторства Куропаткін відправив до Туркменістану губернатора Сирдар’ї Мадірова з 8 тис. чоловік. Всі фонтани були отруєні, повстання придушено, а все майно конфісковано. В окрузі Джетісу було вбито понад 205 тис. туркестанців (інше джерело називає цифру в 100 тис.). Було розкуркулено все майно киргизів на Іссик-Кулі, в долинах Чу і Нарін, а в Самарканді зрівняно з землею 50 сіл.
Повстання не було наслідком класової боротьби туркестанців між собою, як комуністи стверджують і прагнуть довести на наукових конференціях і виставках, таких як нещодавня конференція, що відбулася 24 вересня в Узбецькій Соціалістичній Радянській Республіці, та в Інституті історії ЦК Компартії Узбекистану, Ташкент. (SO, 27 вересня 1966 р.)
Повстання, викликане царським указом, було спрямоване радше проти колоніальної політики царя і проти російських поселенців, які, як відомо, відбирали в туркестанців найкращі сільськогосподарські угіддя. Так, під час повстання було вбито 4725 росіян, серед яких 2000 колоністів, ще 2683 пропали безвісти. Було спалено понад 9000 російських господарств і 5373 будинки російських поселень; тільки в Єтісу 94 російських села. Коротше кажучи, солідарності, як сьогодні, з російськими робітниками і селянами не було — туркестанці воювали проти росіян. 350 керівників туркестанського повстання було страчено, а 168 чоловіків і жінок заслано до Сибіру. 300 тис. туркестанців, серед яких 60 тис. сімей киргизів, бігли до Східного Туркестану. 10 000 людей втратили життя від холоду та лихоліття в горах. Кількість тих, хто втік до Ірану, Афганістану та Монголії, невідома. Загальна кількість втрат туркестанців також невідома. Повстання 1916 року завдало росіянам багато труднощів, бо 100 000 російських солдатів, яких терміново потребували на фронті, були зв’язані в Туркестані.
ABN-Correspondence, 1967
Archive of OUN. - Library. - ABN-Correspondence. - 1967. - №3. - May-June. - P.7-8
